Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Етнографічні групи та історико-етнографічні зони (регіони)

На основі локальних особливостей традиційної матеріальної і духовної культури та побуту народу визначаються певні етнографічні групи й історико-етнографічні зони чи регіони території його розселення. Локальні відмінності та різновиди традиційної культури характерні для всіх відносно великих народів, що займають значну територію. Так, у німців вирізняються нижньо-саксонці, шваби, баварці; у французів — бретонці, нормандці, провансальці; в італійців — флорентійці, сіцілійці, генуезці; в англійців — валлійці; у поляків — мазури, підгаляни, краков'яки, кашуби та ін. Росіяни з погляду етнографічного районування поділяються на три великі підрозділи: північне-, середньо- і південно-російські етнографічні групи. До складу кожної з них входять менші етнографічні групи (помори у північній тощо). Навіть у такого, порівняно невеликого етносу, як естонський, свої етнографічні групи (наприклад, сету).

Походження етнографічних груп у складі народу різне. Часто це нащадки колишніх племен, котрі злилися у етнічну спільність, зберігши певні особливості побуту, матеріальної і традиційної духовної культури, мови тощо. Так, у туркменів етнографічні групи — це переважно нащадки різних колишніх племен. Етнографічна група може утворитися і внаслідок асиміляції в складі певного народу, групи інонаціонального населення або й цілих народностей. Такого походження етнографічні групи російських камчадалів, мещера, польських кашубів, згаданих етнографічних груп італійців, котрі в минулому були окремими народами, французьких провансальців та ін.

Локальні особливості побуту, господарського і культурного укладу окремих частин етносу складалися залежно від природних умов, географічного положення, стиків й інтенсивності культурно-побутових зв'язків з іншими етносами, на основі особливостей соціального становища певних груп населення (наприклад, донські, оренбурзькі, терські козаки у росіян), переселень, змішування населення внаслідок міграційних процесів, депортацій тощо.

Етнографічна група не завжди усвідомлюється її членами, тобто не володіє самосвідомістю. Такі спільноти визначаються здебільшого етнографічними дослідженнями на основі певних однотипних реалій традиційно-побутової матеріальної і духовної культури. Етнографічна група не є також стійкою формою спільноти людей. У процесі консолідації нації стираються, нівелюються локальні особливості традиційно-побутової культури, змінюються межі території їх побутування. Ще на початку XX ст. етнографічні групи у складі різних народів були набагато виразнішими.

Отже, етнографічна група як частина народу, етносу визначається певними локальними особливостями традиційно-побутової культури, місцевого діалекту, нерідко вони мають свої локальні назви, етніконіми і самоназви. Але визначальною для етнографічної групи є етнокультурна спільність з усім народом, до якого вона належить.

Історико-етнографічні регіони чи зони у межах етносу часто збігаються з територією, заселеною представниками певних етнографічних груп. Але ними визначаються також і ширші у просторовому плані внутріетнічні історико-культурні категорії, що можуть охоплювати й кілька суміжних етнографічних груп. Етнографічна зона як певний історико-культурний ареал характерна загальнішою, ніж етнографічна група, спільністю й однотипністю рис традиційної матеріальної та духовної культури, зумовленими значною мірою однаковим природним середовищем (не випадково такі історико-етнографічні зони нерідко збігаються з відповідними фізико-географічними ареалами), однотипними умовами економічного розвитку, заселення, колонізації краю тощо.

Традиційно-культурні спільноти етнографічних регіонів також змінні в просторі та в часі. Вони зазвичай не усвідомлюються самими носіями регіональних особливостей.

bigmir)net TOP 100