Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Землеробство: рільництво і городництво. Системи хліборобства

Понад шість тисячоліть населення України створювало високу культуру відтворюючого господарства, основні здобутки котрого успадкували сучасники. Серед різних видів сільськогосподарських занять, якими українці займалися в минулому і займаються досі, на особливу увагу заслуговують головні — землеробство і скотарство. Кожна з цих традиційних галузей господарства пройшла складний шлях свого становлення та розвитку і дотепер зберігає багато елементів сивої давнини, зокрема і дописемної доби.

Традиційним видом господарської діяльності українців споконвіків було землеробство, що поділяється на три окремі галузі: рільництво, городництво і садівництво. Серед цих галузей землеробства головне значення посідало рільництво, витоки якого в Україні вчені датують кінцем III — початком II тис. до н. е. Віддавна на українських етнічних землях вирощували різні злакові (пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, гречку та ін.), зернобобові (біб, горох, сочевицю тощо) і технічні (коноплі, льон, рижій) культури.

Наприкінці ХІХ — початку XX ст. найпоширенішою зерновою культурою була тут яра й озима пшениця, яку вирощували переважно у південних регіонах і на теренах Закарпаття, а також у лісостеповій зоні України. Сіяли її завжди на кращих грунтах, бо, як мовилось у народі, "на підлозі пшениця не зійде". Друге місце серед зернових культур посідало жито. Його культитували передусім українські селяни Полісся і Східних Карпат, а також Київщини та Волині. Сіяли жито переважно як озиму культуру на гірших або на виснажених ділянках лану. Широко вирощували українці і ячмінь — ранню та невибагливу зернову культуру. В народі говорили: "Кидай мене в грязь, то будеш як князь", "Топчи мене в болото, то буду як золото". Культивувалось в Україні також близько 20 гатунків проса — сухостійкої злакової культури. Його насіння висівали переважно на піднятій цілині та перелозі, заволочуючи бороною з "напором", тобто з прив'язаною до знаряддя дерев'яною колодою. За допомогою останньої розбивали нерозпушені грудки і затирали посівний матеріал у землю. На території Волині, Поділля, Чернігівщини, Середнього Подніпров'я широко вирощували гречку — пізню ярову культуру: наприкінці травня сіяли її на цвіт для бджіл, а в червні — на зерно. Українці Східних Карпат вирощували в значній кількості овес.

У XVIII ст. із Західної Європи в Україну поширюється кукурудза — новий вид рослини, батьківщиною походження якої є Латинська Америка. Спочатку селяни вирощували цю культуру як городину, а з другої половини XIX ст. вони все частіше виділяли для її посіву окремі ділянки орної землі. Найбільше культивувало кукурудзу на зерно населення Закарпаття, Покуття, Північної Буковини, Поділля, Середнього Подніпров'я та Півдня України.

Із зернобобових культур на окремих ланах українці, зокрема Східних Карпат, садили передовсім біб. До розповсюдження в Україні картоплі він був фактично другим хлібом: "Біб — то напиханий хліб", "Біб — половина хлібові", — засвідчує народна мудрість. У менших кількостях культивували тут рільничі зернобобові культури — горох і сочевицю.

Віддавна на українських етнічних землях вирощували дві основні технічні культури — коноплі та льон, з насіння яких били олію, а з їхнього волокна виготовляли тканини для одягу. Для посіву конопель селяни вибирали ділянку землі в низинних місцях городу чи поля — "підмет" ("грядку"). Її спочатку завжди добре угноювали і двічі (восени та весною) глибоко розорювали, а потім густо засівали, заволочуючи насіння бороною. Для посіву льону ділянку твердого перелогу розорювали восени, зазвичай неглибоко. Ґрунт ділянки також не угноювали, а лише старанно скородили бороною перед посівом і заволочували після цього. Коноплі культивували здебільшого на території Чернігівщини і Полтавщини, льон — у регіонах Полісся та на західноукраїнських землях, хоча обидві ці культури в невеликих кількостях вирощували повсюдно в Україні.

Для виробництва олії українці віддавна вирощували і рижій, зокрема, висівали його вузькими смугами вздовж доріг, а також разом з яровими хлібами. Натомість соняшник як технічна культура з'явився тут лише наприкінці XVIII ст., причому спочатку його використовували як декоративну рослину, а бити олію з його насіння почали в XIX ст. Соняшник сіяли переважно на Слобожанщині, в Середньому Подніпров'ї, на Півдні України, в меншій кількості — на теренах Волині та Поділля.

В середині XVI ст. з Південної Америки до Європи завезли картоплю, а в 1764 р. вона вперше потрапила в Україну. В XIX ст. її вирощують тут уже на польових ділянках під плуг, букер і заступ. Саме відтоді картопля поступово витіснила біб як другий вид хліба.

З XIX ст. широкого розповсюдження в Україні набуває цукровий буряк як натуральна сировина для виробництва цукру. Основні площі посівів цього виду коренеплодів належали землевласникам, але селяни, котрі проживали поблизу цукрових заводів, часто перетворювали свої землі на бурякові плантації.

Городництво відоме в Україні з глибокої давнини. До початку XX ст. воно мало переважно присадибний характер. Згідно з народною традицією, селяни розділяли свої городи на три умовні частини — на "плеса", "грядки" і "капусники". Крім того, на низинних ділянках цієї земельної площі часто нарізали ще "підмет", про який уже йшлося. Плесо в городі — це широка подовгаста ділянка, грядка — вузька, довга і висока ділянка, капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Наприкінці XIX — у XX ст. характерною рисою українського городу було те, що його ділянки обсаджували соняшником, а подекуди — також квітами.

Картоплю садили рядами, викопуючи заступом (у більшості регіонів України) або мотикою (у гірських районах Східних Карпат) ямки у розпушеному грунті з таким розрахунком, щоб кущ від куща ріс на певній відстані. Викопували картоплю восени також за допомогою заступа або мотики (сапи).

Буряки на городах сіяли або садили, але перевагу надавали першому з цих видів технологічного процесу. Інколи буряки висаджували розсадою. Натомість капусту селяни садили завжди розсадою. Для цього у найзатишнішому місці, переважно біля хати, вони відводили невелику ділянку землі ("розсадник"), обгороджуючи її примітивним тином із лози або очерету. Цю ділянку спочатку вистеляли шаром гною, який потім прикривали грунтом. Тут ранньою весною, досить часто при наявності ще снігового покриву, і сіяли насіння капусти, а сходи на ніч прикривали соломою або сніпками з очерету. Якщо рослини випускали по чотири і більше листочків, то господиня висаджувала їх під заступ рядами у заздалегідь відведеній грядці-капуснику. Щоб "розсада" капусти прийнялася, впродовж тривалого часу її ще підливали чистою водою або водним розчином із гноївки, попелу тощо.

Цибулю і часник українські селяни вирощували на низинних затишних і добре угноєних ділянках. Тут вони садили також квасолю.

Під огірки завжди відводились добре угноєні грядки, які ще обсаджували гарбузами, встромляючи у ґрунт по чотири-п'ять їх насінин поруч. На території Південної України і Середнього Подніпров'я було розвинуте баштанництво — вирощування кавунів, які культивували тут з доби пізнього Середньовіччя. В другій половині XIX ст. місцеве населення почало розводити також помідори (перша писемна згадка про поширення томатів у Східній Європі датується 1780 p.), що згодом поширюються в інших регіонах України. Повсюдно на українській етнічній території в невеликій кількості сіяли мак, кріп, моркву, редьку, петрушку й інші городні культури. Зокрема, мак сіяли вже ранньою весною, іноді навіть при незначному сніговому покриві.

Виникнення і поетапний розвиток рільництва чи польового землеробства були нерозривно пов'язані із системами використання та обробітку грунту, кожна з яких грунтувалася на таких трьох елементах: відпочинок експлуатованої земельної ділянки, методи обробітку грунту, певна черговіть висіву культур.

Найдавнішим за походженням є мотичне землеробство. Характерною його рисою в минулому був обробіток великих постійних земельних городніх ділянок вручну, тобто за допомогою мотик та інших примітивних засобів праці. На думку дослідників, цей тип землеробства набув високого рівня розвитку вже у племен трипільської культури. В лісовій зоні України первісне мотичне хліборобство обов'язково поєднувалося з іншою системою використання й обробітку грунту — з вирубно-вогневою. Головна суть цієї системи полягала в тому, що влітку або восени на обраній для обробітку ділянці лісу вирубували всі дерева і кущі, які весною, після їх висихання, спалювали, а очищену від залишків лісового матеріалу земельну ділянку розпушували мотиками і засівали зерновими культурами (житом, вівсом). Зібравши врожай, викорчовували тут всі пні, а ділянку землі угноювали й орали. Українці називали таку ділянку ріллі "пасікою". Залишки вирубно-вогневої системи хліборобства спорадично побутували на теренах Східних Карпат і Полісся аж до початку XX ст.

Приблизно з II тис. до н. е. в чорноземних степових і лісостепових регіонах України на основі застосування орних знарядь і тяглових тварин (волів) виникла перелогова система хліборобства, з якої, власне, і починається розвиток польового землеробства — рільництва. На відміну від вирубно-вогневої системи, перелогова відзначалася раціональнішим використанням землі: зораний лан засівали впродовж кількох років різними зерновими культурами (перший рік висівали пшеницю, другий — ячмінь, третій рік — просо тощо), а після виснаження грунту залишали його на десяток і більше років для "відпочинку", тобто для природного відновлення родючості. Відтак знову орали цей переліг. Описану систему рільництва найдовше застосовували на Півдні України (до кінця XIX ст.), де тривалий час було чимало незайманих земельних площ.

У I тис. до н. е. перелогову систему хліборобства почала поступово витісняти двопільна. Її суть полягала в тому, що всі придатні для обробітку землі сільська громада розділяла на дві приблизно однакові частини: одну з них орали і засівали різними зерновими культурами, а на іншій випасали домашню худобу. Наступного року змінювали функціональне призначення обох ділянок лану: худобу випасали на тій з них, яку орали і засівали тогоріч, а хліб вирощували на минулорічному "пасовищі". Найінтенсивніше і найдовше застосовували двопільну систему хліборобства українці Східних Карпат, котрі орну землю означали давнім за походженням терміном "царина", а пасовище — терміном "толока". Інтерес становить також те, що у Середньовіччі природною межею між "цариною" і "толокою" тут часто слугувала водна артерія — річка чи потік, уздовж яких простягалися карпатські поселення.

З виникненням у княжу добу плуга як орного знаряддя набула поширення нова, досконаліша система хліборобства — трипілля. Головна його суть полягала в тому, що всю землю українські селяни розділяли на три приблизно рівні частини: одну відводили під пар, тобто не засівали зовсім, а використовували як пасовище ("толока"), на другій ("царина") сіяли озимину, а на третій ("ярина") — ярові культури. Наступного року розорювали вже толоку, де вирощували озиме жито або озиму пшеницю, тобто ця ділянка ріллі ставала цариною. Натомість тогорічну царину, після жнив, орали на зяб, а весною засівали її яровими культурами. Іншими словами, впродовж трьох років кожна з названих ділянок ріллі почергово змінювала призначення. На жаль, малоземелля українців спричиняло те, що класичне трипілля як хліборобська система часто порушувалося. Зокрема, в ХІХ — на початку XX ст. у деяких місцевостях українці розорювали зазвичай усі ділянки землі, не залишаючи пару. Тогочасні селянські земельні наділи також майже ніколи не зосереджувалися в одному масиві, а на кількох ланах.

Крім названих хліборобських систем, в Україні побутували також багатопілля та змішані форми (двопілля чи трипілля з перелоговою системою, двопілля з вирубно-вогневою системою тощо). Зокрема, багатопілля набуло тут поширення наприкінці XIX — у 20-х роках XX ст. після проведення аграрних реформ і виникнення великої кількості хуторів. Щоправда, подальший його розвиток в Україні у зв'язку з використаниям раціональної сівозміни у селянському господарстві перервали насильницьким методом на початку 30-х років — після усуспільнення землі внаслідок її колективізації.

bigmir)net TOP 100