Реклама на сайте Связаться с нами

С. А. Макарчук

Етнографія України

Навчальний посібник

Львів
"Світ"
2004

На главную
Етнографія України. Макарчук С. А.

Садівництво

Сад це одна з найхарактерніших рис українського двору XIX — початку XX ст. Двір переважно був розташований на присадибній ділянці поблизу житла чи навіть навколо самої хати. Тутешні селяни віддавна вміли прищеплювати дерева і вивели цим способом багато місцевих сортів яблунь, груш, слив, вишень, інших плодів із найкращими смаковими якостями, високою врожайністю тощо. Зокрема, на теренах Середнього Подніпров'я, Поділля, історико-етнографічної Волині, Полісся й інших регіонів України перевагу віддавали насамперед розведенню яблунь і груш. За свідченнями етнографів, наприкінці XIX ст. у Подільській губернії лише сортів яблук налічувалося кілька сотень. Деякі з них ("фунтівка", "книш") вражали вагою — до 600 г. Середнє Подніпров'я (Полтавщина) і Поділля споконвіків славилися також виведенням багатьох сортів груш ("бери", "бабки", "глека" та ін.).

На теренах Закарпаття, Півдня та центральних регіонів України широко культивували фруктові дерева кісточкових порід. Головне місце з-поміж них посідали вишня і слива. Виноград, абрикоси, персики, шовковицю, волоський горіх вирощували переважно на Півдні України. Майже повсюдно на українській етнічній території, за винятком деяких регіонів лісової зони, у селянській садибі розводили різні кущі — малину, агрус, смородину тощо.

Розвиток садівництва відбувався двома шляхами. Зокрема, у лісовій зоні (передовсім на території Полісся та Східних Карпат) практикували перенесення у сад дичок лісових порід яблунь і груш, які потім нащеплювали бажаними сортами. У тих місцевостях, де не було лісів, селяни вирощували дички яблунь, груш, слив та інших плодових дерев із насіння, тобто створювали власні садові шкілки. Вирощені відповідним способом дички пересаджували у саду і нащеплювали. В українському садівництві застосовувалися три способи щеплення диких дерев: у розщепі, за кору й окуліровка. При цьому садили лісові й домашні дички та пересаджували щепи переважно весною, спорадично — восени.

Через селянське малоземелля сад часто був також городом, сінокосом, а якщо тут росла трава, то селяни інколи обкопували дерева по ширині їх крони; відстань між яблунями і грушами сягала 6—7 аршинів (1 аршин дорівнював 0,711 м), а між кущами — 1,5—2,5 аршинів. Кущові породи вирощували із живців і розсаджували саджанцями окремими рядами між садовими деревами.

Впродовж довголітньої історії існування українське традиційне садівництво виробило чимало прийомів і способів підвищення врожайності фруктових дерев, захисту їх від морозу, спеки й інших негативних природних явищ, а також сформувало способи захисту дерев і плодів від численних шкідників і хвороб. Для цього, наприклад, ягідні кущі завжди обкопували восени, водночас прорізуючи й очищаючи їх від сушняку.

Збирання врожаю в садах залежало від породи і сортів дерев, а також від часу дозрівання плодів, який у різних місцевостях України був різним. Зокрема, яблука і груші зривали переважно руками, користуючись для цього драбинами, а з верхівок дерев доспілі фрукти діставали за допомогою довгої дерев'яної тички з розщепленням на її тоншому кінці — "знімалом".

Зібрані плоди, передовсім яблука, взимку зберігали у погребах, у клунях, розклавши їх на розстелену солому чи на висипаний шар піску, або зберігали їх у січці чи полові. Деякі плоди сушили у варистих печах і сушарнях, використовуючи для цього спеціальну плоску посудину прямокутної форми з невисокими краями — "деко". Із домашніх фруктів та ягід українці традиційно готували також різні напої — наливки і вина. У другій половині XX ст. набули поширення сучасні методи переробки та збереження садовини — консервування, виготовлення із неї варення тощо.

bigmir)net TOP 100