Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов

Історія України

Навчальний посібник

Київ
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
2008

На главную
Історія України. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С.

Соціальна боротьба в першій половині XIX ст.

Мірою того як Захід впевнено йшов шляхом капіталістичного розвитку й розбудовував промисловість, відсталість Російської імперії, яка прагнула законсервувати існуючий реакційний лад, ставала все очевиднішою. Цар Микола І бачив вихід зі складного становища у посиленні національного гніту, розбудові бюрократичного апарату, каральних органів. Було створено шість відділень державного апарату. Особлива роль відводилася Третьому відділенню, яке за допомогою значного жандармського корпусу та безлічі агентів-донощиків мало гарантувати «безпеку престолу та спокій у державі». Навіть у законодавстві Росії донос оголошувався обов'язком кожного громадянина! Було прийнято також тяжкий («чавунний» ) цензурний статут, а кріпаків заборонили приймати до вищих та середніх навчальних закладів. Російська Православна Церква все більше ставала частиною бюрократичної державної машини, що руйнувало її авторитет.

Низька рентабельність кріпосницького господарства несла загрозу фінансового краху держави й потужних соціальних потрясінь. Поміщики в гонитві за прибутками в нових умовах збільшували панщину й чинш (оброк), що призвело до значного погіршення становища селян. Селяни не мали коштів для купівлі нових знарядь праці, а поміщики витрачали їх на предмети розкоші, бо не були зацікавлені в перебудові виробництва на сучасний лад або не були підготовлені до цього. Знову виходило зачароване коло ...

Царат пробував знайти вихід із ситуації, що склалася, але без радикальних засобів, щоб не порушити основ існуючого ладу. До того ж він діяв непослідовно. Ще у 1803 р. був прийнятий закон про вільних хлібопашців, який дозволяв селянам викупатися на волю (?). Але заможних кріпаків були буквально одиниці, й тому мізерна кількість скористалася цим законом. Втім, крок у правильному напрямку було зроблено. Приблизно тоді ж уряд дозволив купувати землю не тільки поміщикам, а й представникам інших станів. Але водночас царат з ініціативи сумнозвісного царського намісника, графа Аракчеева, заходився впроваджувати з 1814 р. військові поселення, зокрема на Слобожанщині. Тут було, наприклад, виселено всіх жителів м. Чугуєва, бо на їхнє місце мали прибути військові поселенці. Останні були одруженими, а тих, хто ще не встиг узяти шлюб, терміново одружували з кріпачками, навіть не питаючи згоди обох сторін. Поселяни звільнялися від ряду податків, але мусили утримувати солдат регулярної армії, які перебували у них на постої, і самі мали виконувати громадські роботи. Їм заборонялося займатися торгівлею. Але військовим поселенцям не так допікала дійсно тяжка експлуатація, як дріб'язкова регламентація їхнього приватного життя, майже як у казармі. Для них навіть будувалися своєрідні казарми, розраховані на спільне проживання чотирьох сімей. Навіть одружитися військовий поселенець міг тільки з дозволу начальства, а корів мав доїти по команді капрала. За будь-який непослух поселян, навіть жінок, жорстоко карали різками, штрафували. Такий найжахливіший вид рабства (саме так оцінювали життя військових поселенців чесні дослідники) викликав часті бунти. Врешті російському уряду довелося відмовитися від свого нововведення, а у 1857 р. військові поселення були ліквідовані остаточно. Але селянський рух охоплював не тільки військових поселенців, про що свідчать селянські бунти практично по всій Україні, зокрема в Катеринославській губернії (1818—1820), Слобідській, Сіверській та південній Україні (1832—1833).

Великі надії покладалися і на реформу міністра державної власності Павла Кисельова (1837—1841), проведену з ініціативи царя Миколи І. Вона стосувалася державних селян, які вже не відробляли панщини, а сплачували чинш за використання державної землі. Було прийнято указ, згідно з яким кріпаків заборонили продавати окремо від їхніх сімей. У 1847—1848 pp. була проведена так звана інвентарна реформа з метою ослабити позиції польської шляхти. Влада поміщиків трохи обмежувалася, зокрема панщина не мала перевищувати трьох днів, поміщики вже не могли карати своїх підданих без суду і т. д. Але на практиці змін майже не відбулося, режим свавілля і визиску щодо селян було збережено, як наслідок — нові селянські бунти.

В Україні найпомітніший слід залишила боротьба селянина з Поділля Устима Кармалюка (1787—1835). Він очолив загін повстанців, які нападали на поміщиків, купців, орендарів, навіть заможних селян. І хоча й досі важко об'єктивно оцінити значення цієї постаті в історії України, однак не можна заперечувати факт надзвичайно тривалої активності Кармалюка (діяв протягом майже 25 років, неодноразово тікав з каторги), про якого навіть склали популярну пісню «За Сибіром сонце сходить... ».

Далекою від ідеальної була ситуація в армії та флоті, виявом чого стали повстання військових поселян у 1829 p., повстання матросів і солдат у Севастополі 1830 p., які були жорстоко придушені.

bigmir)net TOP 100