Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов

Історія України

Навчальний посібник

Київ
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
2008

На главную
Історія України. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С.

Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918—1920 pp.)

Міжнародне становище УНР у цей період було нестабільним. Зі сходу наступали російські війська, із заходу натискали війська Німеччини та Австро-Угорщини, які будь-якого моменту могли перейти у наступ з трагічними для УНР наслідками. Антанта ж зволікала з визнанням УНР, тим більше з допомогою для неї.

Український уряд мав дуже вузьке поле для маневру, тому попри всі свої симпатії до Антанти був змушений сісти за стіл переговорів з державами Центрального блоку, тим більше, що більшовицька Москва їх уже розпочала (Петлюра ж і за такої ситуації був противником переговорів у Бересті, воліючи воювати проти німців). Українську делегацію на переговорах у Бересті очолював спочатку Голубович, а потім Олександр Севрюк. Незважаючи на молодість й недосвідченість, ці українські представники проявили себе талановитими дипломатами. Насамперед вони добилися того, що іноземці вели переговори саме з ними, а не з маріонетками на чолі з більшовицьким комісаром іноземних справ Львом Троцьким. Більше того, представникам Москви довелося визнати правомочність ведення переговорів саме уенерівцями. Потім, скориставшись непростим становищем держав Центрального блоку, українські дипломати домоглися того, що 9.02.1918 (за новим стилем) було підписано в цілому вигідний для України Берестейський мир.

Згідно з умовами Берестейського миру УНР визнавалася самостійною державою, а її західний кордон збігався в цілому з кордоном етнічних українських земель (включно з Холмщиною й Підляшшям). Гірше було щодо південно-західного кордону, зрозумілою була доля Буковини й Закарпаття, але укладене таємне порозуміння щодо поділу Галичини на українську та польську частини давало шанси на щасливе вирішення і цієї проблеми. Дещо пізніше було досягнуто згоди («Господарський договір») на надання УНР військової допомоги Німеччиною та Австро-Угорщиною. УНР мала поставити значну кількість провіанту до цих країн в обмін на сільськогосподарську техніку тощо. На жаль, порядок здійснення цього пункту не було відрегульовано, що й спричинило негативні наслідки.

Після Берестейського миру стало можливим відродження Соборної України. 16 лютого 1918 р. було проголошено незалежність Кубанського Козацького війська, уряд якого ухвалив вступ на федеративних засадах до УНР.

За тиждень до цього німецько-австрійські війська як союзники УНР рушили на схід. Одночасно вони рушили проти Росії і добилися значних успіхів на Петроградському напрямку. В період найбільших успіхів німців Ленін видав розпачливий декрет «Социалистическое отечество в опасности!».

Разом з німецько-австро-угорськими військами до України прибула група військ під керівництвом ерцгерцога Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного), який вважав себе українцем, досконало знав українську мову, навіть став українським поетом. Він самовіддано бився за волю й незалежність України, за що його пізніше (у 1948 р.) закатувало НКВД. У складі цієї групи був Легіон українських січових стрільців на чолі з полковником Євгеном Коновальцем.

Євген Коновалець (1891—1938) — видатний український політичний і військовий діяч. Народився в с. Зашків на Львівщині, у Львові закінчив гімназію, юридичний факультет Львівського університету, брав активну участь в українському студентському русі, був членом «Просвіти». Воював у лавах австрійської армії в роки Першої світової війни, під час боїв за м. Маківка потрапив у російський полон (1915 p.). Після втечі з полону (вересень 1917 р.) був одним з організаторів Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, як один з найталановитіших воєначальників Війська УНР брав активну участь у боротьбі проти російської інтервенції, повстанні проти режиму гетьмана Скоропадського. У листопаді 1919 р. потрапив у польський полон, потім емігрував до Чехословаччини. Повернувшись до Львова, у серпні 1920 р. створив Українську військову організацію (УВО). У 1921 р. брав участь в організації Другого зимового походу Війська УНР. З грудня 1922 р. — в еміграції. Брав активну участь у створенні ОУНу 1929 р. і був обраний головою проводу цієї організації. Відіграв визначну роль у швидкій розбудові й зміцненні ОУН, встановленні широких міжнародних контактів. Загинув у голландському місті Роттердам унаслідок замаху, здійсненого НКВД.

Перед німецько-австро-угорськими військами рухалася армія УНР, яка діяла у контакті з повстанцями у більшовицькому тилу. Три ударні групи українського війська на чолі з К. Прісовським, С. Петлюрою та Є. Коновальцем, завдавши російським військам кількох відчутних ударів (особливо під Бердичевом), досягли Києва 1 березня 1918 р. Гірше пішли справи на Лівобережжі та на Півдні України. Однак за 68 днів «червоні» відступили з України, забравши з собою величезні запаси хліба.

16—18.04.1918 р. у Таганрозі маріонетковий уряд Медведєва припинив своє існування. Перша спроба нав'язати Україні російську радянську владу, перша збройна російська інтервенція провалилися. Однак це не означало, що Москва відмовилася від своїх імперських планів. Свідченням цього є, зокрема, інструкція Леніна та Свердлова, згідно з якою козацтво мало бути повністю винищеним. Того ж таки 1918 р. більшовики почали втілювати її в життя, внаслідок чого загинуло багато козаків-українців, а також козаків із Донського, Кубанського й Терського військ.

bigmir)net TOP 100