Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов

Історія України

Навчальний посібник

Київ
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
2008

На главную
Історія України. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С.

Економічні перетворення в сільському господарстві та промисловості

У середині 1950-х pp. Україна була вже могутньою металургійною і паливною базою СРСР. Особливого розвитку в республіці набули машинобудування, легка промисловість. Швидкими темпами велося будівництво електростанцій, потужність яких за п'яту п'ятирічку (1951—1955 pp.) зросла майже удвічі, збільшувався видобуток нафти і вугілля, обсяги продукції хімічного та нафтохімічного комплексу. У цей період було досягнуто найвищих темпів розвитку промисловості — понад 20% на рік. Час правління М. Хрущова був найдинамічнішим для розвитку української промисловості (для порівняння: темпи приросту промислової продукції у 1950—1965 pp. майже вдвічі перевищували показники за 1965—1985 pp.). Водночас із нарощуванням виробничих потужностей республіки давалися взнаки і негативні тенденції, що набували хронічних рис. Радянська індустрія щодалі відставала від промислово розвинутих країн світу, які активно впроваджували у виробництво досягнення науково-технічної революції, що базувалася на використанні нових, менш затратних матеріалів (зокрема пластмас, напівпровідників). Невідповідність між зрослими масштабами виробництва і методами планування економіки України призводила до перенасичення її промисловими об'єктами, гігантоманії. На середину 1950-х років в Українській РСР, як і у всьому Радянському Союзі, мали місце серйозні недоліки у прогнозуванні наслідків виробничої діяльності. Будівництво на Дніпрі каскаду гідроелектростанцій потягло за собою створення штучних морів, втрату для рільництва чималих масивів родючих земель, зміну клімату. Незважаючи на те, що в 1957 р. за обсягом виробництва чавуну на душу населення Україна випередила всі провідні країни світу, за видобутком вугілля вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі — на третє, спостерігалося зниження продуктивності праці, відставання у сфері зв'язку, транспорту, житлового й комунального господарства. Крім того, певні успіхи у розвитку всіх галузей промисловості ніяк не позначилися на підвищенні матеріального доброту населення, на поліпшенні умов життя та праці.

За таких умов у середині 1950-х pp. радянське керівництво на чолі з М. Хрущовим проголосило курс на економічні реформи, які повинні були прискорити науково-технічний прогрес, структурні зрушення у технології, організації та управлінні виробництвом, розв'язати соціальні проблеми.

Ключовою ланкою у ланцюгу економічних перетворень стало сільське господарство, яке на початку 1950-х pp. перебувало у катастрофічному стані. Курс на реформування аграрного сектору було проголошено на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС. Серед першочергових заходів щодо піднесення сільського господарства, здійснених з ініціативи вищого партійного керівництва у першій половині 1950-х pp., став перегляд заготівельних цін. За 1952—1958 pp. державні заготівельно-закупівельні ціни на сільгосппродукцію в Україні зросли майже втричі. У серпні 1953 р. було прийнято рішення про зниження податків з присадибних господарств та ліквідацію «сталінських поборів» на фруктові дерева та ягідні кущі. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість за минулі роки щодо обов'язкових поставок продуктів тваринництва. Позитивну роль в оздоровленні аграрного сектору відіграло отримання колгоспниками паспортів, застосування нових технологій, використання зарубіжного досвіду. Різкому піднесенню сільськогосподарського виробництва сприяли також зміцнення матеріально-технічної бази, поліпшення якісного складу керівників колгоспів та радгоспів.

Із середини 1950-х pp. сільське господарство завдяки тому, що держава надавала пріоритету його розвиткові (протягом 1951—1960 pp. капіталовкладення у сільське господарство республіки зросли у шість разів порівняно з роками четвертої п'ятирічки), вперше за довгі роки стало рентабельним. За рахунок інтенсивних факторів — підвищення продуктивності та врожайності — валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20%, цукрових буряків — удвічі, виробництва м'яса — більш як у два рази, молока — втричі.

Однак в організації сільськогосподарського виробництва М. Хрущов віддавав перевагу екстенсивним формам господарювання. Один зі способів вирішення зернової проблеми перший секретар ЦК КПРС вбачав в освоєнні цілинних земель у східних районах СРСР. Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу. Освоєння незайманих земель відбувалося за рахунок господарств Європейської частини СРСР і головним чином України. Цілинна програма виснажувала людські й матеріальні ресурси республіки. Незважаючи на дуже скрутне становище в аграрному секторі (нестача техніки, кадрів, складне фінансове забезпечення господарств), з України в райони освоєння цілини було вивезено велику кількість техніки. Лише у 1954—1955 pp. за рішенням партійних і комсомольських комітетів, відповідних сільськогосподарських органів до цілинних радгоспів Казахстану прибуло понад 93 тис. українців.

Політика освоєння цілинних земель дала лише короткочасний ефект (загальні втрати врожаю на освоєних землях були надто високими, а виробництво зерна на 20% дорожчим, ніж у середньому в СРСР). У цілому грандіозний хрущовський проект надовго законсервував екстенсивний характер сільського господарства СРСР.

Прагнення домогтися якнайшвидшого вирішення продовольчої проблеми штовхало М. Хрущова до втілення в життя низки волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. Уже в червні 1954 р. з трибуни чергового пленуму ЦК КПРС Хрущов закликав трудівників села взяти курс на збільшення посівів кукурудзи, що мало б сприяти вирішенню двох завдань, а саме: поповненню ресурсів зерна й одержанню основного тваринного корму. «Кукурудзяна епопея» здійснювалася майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. У 1961 р. в Україні «цариця полів» займала 40% усієї посівної площі. Проте зернову проблему повністю розв'язати так і не вдалося: після неврожаю 1963 р. СРСР почав імпортувати зерно з Канади та США, що тривало аж до краху СРСР.

Поставивши завдання «найближчими роками наздогнати США по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення», Хрущов у 1957 р. вдався до реалізації чергової надпрограми збільшення тваринницької продукції. Програма, що базувалася на екстенсивних методах господарювання, передбачала збільшення кількості худоби в колгоспах та радгоспах більше ніж удвічі, а обсягів виробництва м'яса — у 3,5 раза. Партійно-державне керівництво у завданнях на семирічку (1959—1965 pp.) запланувало нереальні темпи зростання сільськогосподарської продукції. У мирному змаганні з провідною країною світу взяла участь і Україна. Більше того, з трибуни XX з'їзду КПУ, що відбувся в 1959 p., лідер українських комуністів М. Підгорний пообіцяв, що республіка виконає завдання семирічки у галузі сільського господарства за 5 років. Однак, коли в 1964 р. проаналізували стан народного господарства, зокрема й аграрного сектору економіки, висновки були невтішними. Виробництво продукції тваринництва у республіці в 1964 р. впало до 92% рівня 1958 р.

Таким чином, жодна програма з проблем організації сільськогосподарського виробництва не була реалізована. Головна причина цього явища приховувалась у неефективності колгоспно-радгоспної системи, застосуванні адміністративно-командних методів управління, ігноруванні економічних важелів прогресу.

Величезної шкоди сільському господарству завдали укрупнення колгоспів, перетворення багатьох із них на радгоспи, ліквідація «неперспективних» сіл. На стан сільського господарства негативно вплинули розпорядження радянського уряду про зменшення удвічі розміру площі присадибних ділянок (1955 р.) та заборона утримання худоби в містах і селищах (1959 p.). Урешті-решт сільське господарство знову перетворилося на найслабшу ланку хронічно хворої радянської економіки.

Обрання нового шляху політичного розвитку вимагало від керівництва держави нових підходів в економіці, насамперед у системі управління народним господарством. За задумом ініціатора реформи управління М. Хрущова, економічні перетворення повинні були передусім змінити стару систему планування, частково децентралізувати керівництво економікою, розширити господарчі права союзних республік, скоротити управлінський апарат. У лютому 1957 р. керівництво країни ухвалило рішення ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства — раднаргоспи. На території України було створено 11 раднаргоспів, яким підпорядковувались понад 10 тис. промислових підприємств, а на кінець 1957 р. під їх контролем перебувало 97% заводів республіки. Запровадження нової системи управління сприяло поліпшенню розподілу праці та її кооперації в рамках економічного регіону, вдосконаленню виробничої та соціальної інфраструктури, раціональному використанню місцевих ресурсів. Унаслідок переходу народного господарства на управління за територіальним принципом Україна, як і інші союзні республіки, отримала можливість більш чітко втілювати в життя власну економічну політику.

Проте раднаргоспи виявилися неспроможними забезпечувати єдність технічної політики, комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей, тому були відновлені союзно-республіканські та загальносоюзні міністерства. 2 жовтня 1965 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про ліквідацію раднаргоспів.

Хрущовські реформи торкнулися і соціальної сфери. У квітні 1956 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм указом скасувала кримінальну відповідальність робітників і службовців за самовільне залишення підприємств і установ та прогул без поважних причин. Важливою подією у житті радянських людей стало запровадження нового закону про пенсії (жовтень 1956 p.), відповідно до якого майже на 80% підвищувалися розміри пенсій, скорочувався розрив між пенсійним забезпеченням різних категорій робітників та службовців, ліквідовувалися обмеження у призначенні пенсій. З 1958 р. було припинено випуск державних позик для розміщення серед населення. Значних розмірів у другій половині 1950-х — на початку 1960-х pp. набуло житлове будівництво (у цей період СРСР посідав перше місце у світі з уведення житла на душу населення). На початку 1960-х pp. з бараків, комуналок, напівпідвалів перебралися в окремі квартири п'ятиповерхових будинків (хрущовки) майже 18 млн осіб. У 1960 р. завершився перехід на 7-годинний робочий день усіх робітників та службовців. Було запроваджено п'ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями.

Переважна більшість соціальних проектів М. Хрущова наштовхувалася на обмежені можливості економіки. Життєвий рівень населення, як і раніше, суттєво відставав від західного. Внаслідок грошової реформи 1961 р. зросла вартість продуктів на колгоспних ринках, а в 1962 р. ціни на м'ясо, молоко, масло підвищила й державна торгівля. Влітку 1962 р. стало відчутним загострення соціального напруження в усій країні. На тлі зростаючих труднощів у радянській економіці причини для невдоволення мали практично всі групи населення, передусім — робітники, яким не подобалися зменшення й погіршення продовольчого постачання, брак споживчих товарів, зростання цін, результати реформування системи оплати праці, введення нових норм і розцінок.

У червні 1962 р. в деяких областях України було виявлено листівки із закликом до організації мітингів протесту проти постанови ЦК КПРС про підвищення цін на м'ясо, м'ясопродукти, масло. Заклики до мітингів і страйків поширювались в Ізмаїлі, Одесі, Херсоні, інших населених пунктах республіки, причому в ряді випадків вони впливали на настрої трудових колективів.

Вантажники Іллічівського порту прийняли рішення на знак протесту не розвантажувати іноземні пароплави, а робітники одного з оборонних заводів Миколаєва були сповнені рішучості пікетувати обласний комітет партії. Лише втручання спецслужб і відкрите залякування з боку місцевих партійних органів перешкодили запланованим акціям.

«Плани дій на випадок масових безпорядків», розроблені силовими міністерствами, вибіркові репресивні заходи дозволили правлячому режиму заблокувати вільну політичну активність громадян, придушити страйковий рух і на певний, хоча й досить нетривалий час стабілізувати ситуацію в країні.

bigmir)net TOP 100