Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов

Історія України

Навчальний посібник

Київ
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
2008

На главную
Історія України. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С.

Національно-культурне відродження України наприкінці 1980-х рр.

Процеси оновлення радянського суспільства, проголошені М. Горбачовим, торкнулися і культурного життя Української РСР. Розгортання і зміцнення гласності, що поступово переростала у свободу слова, спричинили зростання самосвідомості і духовності українського народу, руйнування ідеологічних стереотипів, переоцінку суспільних ідеалів, історичних явищ. Могутнім імпульсом духовного відродження української культури після тривалого періоду денаціоналізації та політичних репресій став IX з'їзд письменників України (червень 1986 р.), на якому увагу громадськості було привернуто до проблем функціонування української мови в республіці.

На хвилі демократизації у другій половині 1980-х — на початку 1990-х pp. на сторінках часописів «Дніпро», «Київ», «Вітчизна», «Жовтень», «Україна» з'являються твори письменників Розстріляного відродження М. Зерова, М. Драй-Хмари, Г. Косинки, М. Куліша, наукова спадщина М. Грушевського, О. Єфименко, М. Костомарова, Д. Яворницького, творчий доробок шістдесятників В. Стуса, І. Світличного, Л. Костенко, В. Симоненка, Є. Сверстюка, друкуються мистецтвознавчі розвідки про незаслужено забутих художників Н. Онацького, О. Заливаху, А. Антонюка, І. Марчука.

Помітний резонанс в Україні мали нові твори українських письменників: поема І. Драча «Чорнобильська мадонна», документальна повість Ю. Щербака «Чорнобиль», публіцистика І. Дзюби.

Наприкінці 1980-х pp. активізувався громадський рух за збереження української мови. У 1989 р. відбулося перше республіканське свято української мови на Полтавщині, а наступного року — на Житомирщині. Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Закон про мови в Українській РСР», за яким українській мові було надано статусу державної і водночас гарантувалися умови рівноправного розвитку й використання в республіці мов інших національностей.

Відродженню української сучасної музики сприяло проведення восени 1989 р. у Чернівцях фестивалю «Червона рута». Широкої популярності набула пісенна творчість композиторів О. Білаша, О. Мороза, А. Горчинського. Крізь «залізну завісу» прокладав собі шлях до вітчизняного та зарубіжного глядача український кінематограф. У другій половині 1980-х — на початку 1990-х pp. в Україні було створено фільми «Камінна душа», «Голод-33» (режисери О. Ярчук, С. Дяченко, Л. Танюк). Міжнародне визнання здобула кінострічка «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко), яка на Каннському міжнародному фестивалі в 1990 р. вперше в історії українського кіно була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінематографічної преси. Театральне мистецтво кінця 1980-х pp. було представлене роботами таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв.

Перебудовчі процеси сприяли налагодженню стосунків між державою та релігійними конфесіями. Відкривалися нові церкви, багато храмів і культових приміщень було повернуто віруючим. У 1987 р. частково з підпілля вийшла заборонена Українська греко-католицька церква. У цей час у Львові активізував свою роботу Комітет захисту Української греко-католицької церкви — правозахисна організація священнослужителів і віруючих УГКЦ, що ставила за мету відновлення Української греко-католицької церкви в СРСР. Комітет очолив політв'язень із багаторічним стажем Іван Гель. Об'єднавши навколо себе впливових політичних і релігійних діячів, Комітет захисту УГКЦ виробив і обґрунтував тактику боротьби за легалізацію греко-католицьких громад в Україні. Протягом 1988—1889 pp. Комітет став ініціатором проведення масових богослужінь, маніфестацій і демонстрацій у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Стриї та інших містах Західної України, а також сприяв підготовці петиційних кампаній, численних звернень до органів державної влади з вимогами реабілітації УГКЦ. Кульмінаційним моментом в акціях протесту, організованих Комітетом захисту УГКЦ, стали богослужіння та маніфестація у Львові 17 вересня 1989 р. (у ній взяло участь близько 200 тис. осіб) та перманентне голодування українських католицьких активістів у Москві, яке тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 р.

Зважаючи на масовий рух за легалізацію УГКЦ в Україні, його широку підтримку міжнародним співтовариством, а також позицію Ватикану, 1 грудня 1989 р. голова Ради у справах релігії при Раді Міністрів УРСР М. Колесник за кілька годин до зустрічі М. Горбачова з Іоаном-Павлом II був змушений прилюдно заявити про надання греко-католицьким громадам права реєстрації нарівні з іншими релігійними конфесіями. Виходячи з цього, 23 січня 1990 р. в Преображенській церкві у Львові відбувся Собор УГКЦ, який визнав рішення Львівського собору 1946 р. неканонічними і незаконними та проголосив Акт про легалізацію УГКЦ.

Напередодні відзначення 1000-ліття хрещення Руси-України розпочався процес відродження Української автокефальної православної церкви. 19 серпня настоятель храму Петра і Павла у Львові о. Володимир Ярема разом із паствою оголосили про свій розрив із Російською православною церквою і про перехід до УАПЦ. Провід УАПЦ очолив колишній єпископ житомирський і овруцький РПЦ Іоан Боднарчук. 5—6 червня 1990 р. у Києві відбувся Всеукраїнський православний собор за участю понад 700 осіб, у тому числі 7 єпископів. Він затвердив відродження УАПЦ і обрав Патріархом київським і всієї Руси-України керівника Північноамериканської митрополії УАПЦ, митрополита Мстислава (Скрипника). Патріарх Мстислав таким чином об'єднав УАПЦ в Україні з УАПЦ в США та діаспорі. Стривожена бурхливим процесом національного відродження в Україні, РПЦ вирішила піти на певні поступки. У лютому 1990 р. Помісний собор РПЦ перейменував Український екзархат РПЦ в УПЦ Московського патріархату і надав їй автономію. Митрополит Філарет (Денисенко) був довічно обраний Предстоятелем УПЦ.

Новим етапом відносин держави з усіма представниками релігійних конфесій стало прийняття Закону «Про свободу совісті та релігійні переконання», ухваленого Верховною Радою УРСР 26 квітня 1991 р. Згідно з новим правовим документом релігійні організації отримали статус юридичної особи, були врегульовані терміни реєстрації релігійних громад, їхнє право на власність.

bigmir)net TOP 100