Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов

Історія України

Навчальний посібник

Київ
Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
2008

На главную
Історія України. Мицик Ю. А., Бажан О. Г., Власов В. С.

«Помаранчева революція»

Виборча кампанія — 2004, затьмарена масовими порушеннями вітчизняного законодавства та міжнародних стандартів проведення чесних виборів, існуюча в державі «дефектна демократія», загроза «повзучого авторитаризму» викликали соціально-політичну кризу в країні. Соціальний катаклізм, який збурив Україну в листопаді — грудні 2004 року, відразу отримав назву «електоральної революції», або «Помаранчевої революції» (від кольору атрибутики виборчої кампанії В. Ющенка).

Брудний та агресивний характер президентських виборів, конкретні факти фальсифікацій результатів волевиявлення громадян сприяли тому, що в понеділок, 22 листопада, на майдані Незалежності зібралися десятки тисяч протестантів. Перед учасниками мітингу виступили В. Ющенко, Ю. Тимошенко, О. Мороз, А. Кінах, Ю. Луценко, інші члени коаліції «Сила народу», які закликали своїх прихильників до початку загальнонаціонального страйку. Відразу на центральних вулицях Києва з'явилося наметове містечко, мешканцями якого стали учасники акції громадянської непокори. З перших днів існування «страйкуючого Майдану» було створено ряд координаційних служб: безпеки, забезпечення і постачання, відділ преси.

Одними з перших, хто оголосив про свою підтримку і приєднання до загальнонаціонального страйку, були ректорат та студентська рада Національного університету «Києво-Могилянська академія», які започаткували акцію «Ми йдемо», що передбачала як чергування викладачів та студентів у наметовому містечку на Майдані, так і відправку тисяч листів через Інтернет з описом подій у Києві. У перших рядах маніфестантів опинилися також працівники та студентство Міжрегіональної академії управління персоналом, активісти громадського об'єднання «Пора», «Чиста Україна». Поза межами столиці стихійні мітинги протесту прокотилися в Дніпропетровську, Луцьку, Полтаві, Сумах, Ужгороді, Херсоні, Черкасах та Чернівцях. Близько 10 тис. прихильників В. Ющенка перекрили рух на залізничному вокзалі Тернополя. Того ж дня міські ради Києва, Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Вінниці висловили недовіру ЦВК і звернулися до Верховної Ради із закликом не визнавати результатів підрахунку голосів.

Наступного дня до учасників акції громадянської непокори на майдані Незалежності приєднуються студенти «Київської політехніки», Державного медичного університету ім. Богомольця, Київського будівельного інституту, Національного університету імені Т. Шевченка та прихильники В. Ющенка, що приїхали до столиці з різних куточків України. Рішення виконувати тільки накази й розпорядження В. Ющенка ухвалюють Чернівецька, Волинська обласні ради, Вишгородська, Дрогобицька, Кам'янець-Подільська, Теребовлянська, Хмельницька міські ради. Тисячі громадян із прапорами із символікою В. Ющенка заполонили центральні вулиці Запоріжжя, Житомира, Одеси, Миколаєва. Після того, як опозиції не вдалося скликати 23 листопада позачергову сесію Верховної Ради з метою висловити недовіру Центрвиборчкому (у депутатів не вистачило кворуму — до сесійної зали не з'явилися пропрезидентські фракції, а також фракція комуністів), на вечірньому мітингу на майдані Незалежності співголова коаліції «Сила народу» Ю. Тимошенко закликала протестантів пікетувати Адміністрацію Президента та блокувати інші адміністративні установи з метою прискорити «передачу влади Л. Кучмою новообраному народному Президенту Ющенку».

Однак 24 листопада Центральна виборча комісія, проігнорувавши скарги на порушення виборчого законодавства з боку представників В. Ющенка — народних депутатів Р. Зварича, Ю. Ключковського та М. Катеринчука — визнала переможцем виборів В. Януковича з результатом 49,46% голосів виборців (за В. Ющенка — 46,61%).

Події в Україні стали темою номер один у світі. Провести невідкладне розслідування всіх порушень на президентських виборах закликали українську владу держсекретар США К. Пауел, президент Польщі О. Кваснєвський, міністр закордонних справ Канади П. Петігрю, голова зовнішньополітичного відомства Євросоюзу X. Солана, голова Єврокомісії Х.-М. Баррозо, канцлер ФРН Г. Шрьодер, президент Грузії М. Саакашвілі. На знак солідарності з народом України, який на вулицях відстоював своє право на чесний вибір, люди з різних країн світу, в тому числі й представники української діаспори, вдягали помаранчеві стрічки та брали участь у мітингах на підтримку демократії поблизу українських установ у Австрії, Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, США.

Тим часом відповідальність за захист демократії України взяв на себе створений 25 листопада 2004 р. коаліцією «Сила народу» Комітет національного порятунку, який одним із перших рішень призначив А. Кінаха головою Всеукраїнського страйкового комітету та оприлюднив «Декрет про поновлення народовладдя в Україні». Того ж дня підтримку учасникам акцій непокори висловили учасники Надзвичайного всеукраїнського з'їзду депутатів місцевих рад, понад 300 співробітників зовнішньополітичної служби держави, Вища кваліфікаційна комісія адвокатури України, мер столиці О. Омельченко, який дозволив мітингуючим користуватися приміщенням Київської міської ради. До загальнонаціонального страйку долучилися журналісти підконтрольних правлячому режиму засобів масової інформації, які не бажали однобоко висвітлювати події в країні й говорити неправду на шпальтах газет та у випусках теленовин. Значно зменшили напруження в суспільстві заяви міністра оборони та голови СБУ про незастосування військових частин, бойової техніки та бійців спецназу проти учасників демонстрацій у різних містах України. Важливими подіями четверга 25 листопада були також рішення Верховного Суду України про заборону ЦВК оголошувати результати виборів до закінчення розгляду скарги В. Ющенка на незаконність постанови про обрання В. Януковича Президентом України та переговори лідера коаліції «Сила народу» з уповноваженим представником ОБСЄ, екс-президентом Польщі Л. Валенсою, в ході яких лідер коаліції «Сила народу» висловився за проведення політичного діалогу за участю Польщі та інших європейських інституцій задля врегулювання соціального конфлікту в Україні. Згодом до Києва прибувають міжнародні посередники: президент Польщі О. Кваснєвський, Верховний комісар ЄС із питань зовнішньої політики та безпеки X. Солана, генеральний секретар ОБСЄ Я. Кубіш, президент Литви В. Адамкус та спікер Державної думи Російської Федерації Б. Гризлов, які з 26 листопада 2004 р. започатковують тривалий процес переговорів між В. Ющенком, В. Януковичем та Л. Кучмою про передачу влади в країні.

Готовність шукати вихід із політичної кризи продемонструвала й Верховна Рада України та спікер парламенту В. Литвин. 27 листопада на позачерговому засіданні Верховної Ради України 307 народних обранців ухвалили постанову, в якій вибори визнавались такими, що не відповідають реальному волевиявленню людей. Крім того, більшість депутатів підтримала вимоги опозиції про повторне переголосування, зміну складу Центрвиборчкому, впорядкування системи голосування за відкріпними талонами. В той час, як учасники акції громадянської непокори на підтримку В. Ющенка «розширювали територію свободи» у Києві, містах і селах Центральної та Західної України, прихильники В. Януковича у східних регіонах країни заговорили про створення так званої «Південно-Східної автономії». Заклики до розколу держави прозвучали і на ініційованому виборчим штабом В. Януковича Всеукраїнському з'їзді органів місцевого самоврядування, що відбувся 28 листопада 2004 р. у Сєвєродонецьку Луганської області, за участю трьох тисяч делегатів із Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Херсонської областей і Криму. Проте далі гучних заяв про розчленування країни сепаратисти не пішли.

29 листопада Верховний Суд України прийняв до розгляду скаргу довіреної особи кандидата на пост Президента України В. Ющенка на постанову ЦВК, якою Президентом України визнано діючого Прем'єр-міністра В. Януковича. У скарзі представника В. Ющенка народного депутата М. Катеринчука вказувалося на масові кримінальні порушення виборчого законодавства під час другого туру виборів, які призвели до масштабної фальсифікації результатів волевиявлення громадян і, відповідно, безпосередньо викривили результати повторного голосування, а також вимагалось, аби Верховний Суд визнав переможцем на виборах Президента України кандидата, який у першому турі виборів набрав найбільшу кількість голосів, тобто лідера коаліції «Сила народу». Натомість чинний Президент під час зустрічі з головами обласних держадміністрацій запропонував свої варіанти виходу з політичної кризи: перерахувати голоси взагалі; перерахувати голоси у Донецькій та Луганській області або провести нові президентські вибори.

1 грудня 2004 р. увага учасників непокори на Майдані знову була прикута до парламенту, де вирішувалося питання про відставку уряду, збереження територіальної цілісності України і запобігання проявам сепаратизму. У розгляді важливих питань відмовилися брати участь прем'єрські фракції «Регіони України», СДПУ(о) та комуністи (крім віце-спікера А. Мартинюка та народного депутата Б. Олійника). Однак після тривалих дискусій Верховна Рада таки ухвалила постанову про відставку уряду України на чолі з В. Януковичем і формування уряду народної довіри (за недовіру Кабінету Міністрів проголосували 229 депутатів). Пізно ввечері у Києві завершилось друге засідання «круглого столу» за участю міжнародних посередників. Сторони дійшли згоди щодо негайного розблокування роботи органів влади і створення умов для виконання ними своїх функцій (прихильники В. Ющенка утримували в облозі Адміністрацію Президента, Будинок уряду, пікетували заміську резиденцію Л. Кучми), створення експертної групи для проведення термінового юридичного аналізу та внесення відповідних пропозицій про завершення виборів Президента України на підставі рішення Верховного Суду України, прийняття пакетів із внесенням змін до Закону «Про вибори Президента України», політичної реформи з внесенням змін до Конституції України відповідно до законопроекту № 4180 та формування на цих засадах уряду України.

Упродовж тижня увага мільйонів громадян України була прикута до засідань Верховного Суду, які транслювалися загальнонаціональними каналами. Лише надвечір 3 грудня Верховний Суд ухвалив доленосне рішення, яке стало переломним у ході «Помаранчевої революції». Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України скасувала результати другого туру виборів та зобов'язала Центрвиборчком призначити повторне переголосування на 26 грудня. Таким чином було повністю зруйновано плани правлячого режиму на проведення нових виборів та підготовки нового, сильнішого і незаплямованого кримінальним минулим кандидата від влади.

Проте на деякий час політична криза в Україні зайшла в глухий кут. Рішення Верховної Ради, прийняті наприкінці листопада 2004 p., в розпал політичного протистояння, подекуди мали виключно політичний, а не правовий характер, затягувався переговорний процес у парламенті між опозицією та пропрезидентськими фракціями щодо вдосконалення Закону «Про вибори Президента» та політичну реформу. Розв'язання політичної кризи залежало тільки від чинного Президента Л. Кучми, який міг прийняти остаточне рішення про відставку уряду, новий склад ЦВК, підписати зміни до Закону «Про вибори Президента», які б унеможливили фальсифікації. Після кількаденних роздумів Л. Кучма таки заявив про готовність до поступок опозиції.

Тривалі та виснажливі переговори між владою та опозицією завершилися важливим компромісом (голосування за політреформу в обмін на ухвалення змін до закону про вибори), який поклав край політичній кризі в країні, спричиненій президентськими виборами. 8 грудня 2004 р. у стінах Верховної Ради у присутності Президента України Л. Кучми народні депутати у «пакетному режимі» 402-ма голосами внесли зміни до Закону «Про вибори Президента» і ухвалили проведення політичної реформи та реформування системи місцевого самоврядування. Після цього Верховна Рада 399-ма голосами відправила у відставку Центрвиборчком і сформувала нову комісію.

Ухвали Верховної Ради означали, що з 1 вересня 2005 р. Україна з президентсько-парламентської республіки перетвориться на парламентсько-президентську (якщо парламент до початку осені ухвалить нову редакцію положень Конституції, що стосуються місцевого самоврядування, в іншому разі політреформа має набрати чинності з 1 січня 2006 року). За нового розподілу повноважень посилюється роль законодавчого органу: парламент затверджує Прем'єр-міністра і весь склад уряду; дає дозвіл на призначення та звільнення Генерального Прокурора, голови Служби безпеки України; народні депутати обиратимуться не на чотири роки, а на п'ять, одержать право поєднувати «мандат з міністерським посвідченням»; Верховна Рада обиратиметься за партійними списками. За новою політичною реформою Президент отримає додаткові повноваження щодо розпуску парламенту (у разі, коли протягом 60 днів після відставки Кабміну не сформовано персональний склад уряду або якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися). За Президентом збережено право призначати голів обласних державних адміністрацій, половину складу Конституційного Суду, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Ради Національного банку, накладати вето на ухвалені Верховною Радою закони з поверненням їх на повторний розгляд та можливість першочергової законодавчої ініціативи. Глава держави втрачає право призначати й звільняти Прем'єр-міністра, більшість членів уряду, крім міністрів оборони та закордонних справ, а також голови СБУ, Генпрокурора (за згодою парламенту).

Проголосовані зміни до Закону «Про вибори Президента України» при переголосуванні 26 грудня 2004 р. відкривали можливості для гідного завершення президентських виборів. Надвечір В. Ющенко та його соратники з коаліції «Сила народу», виступаючи на Майдані, подякували всім, хто впродовж 17 днів виборював своє право на вільний вибір, і привітали з перемогою «Помаранчевої революції», здобутком якої стало формування нової української політичної нації, безкровне досягнення демократичних перетворень у суспільстві.

За переголосуванням другого туру виборів Президента України 26 грудня стежили понад 12 тисяч спостерігачів з різних країн світу, які не виявили системних порушень виборчого законодавства. 10 січня 2005 р. ЦВК, розглянувши всі скарги штабу В. Януковича, оголосила переможцем виборів В. Ющенка, який набрав 51,99% голосів виборців. 20 січня 2005 р. Верховний Суд України розглянув скаргу В. Януковича на постанову Центрвиборчкому про офіційні результати переголосування другого туру президентських виборів і визнав її безпідставною. Інавгурація Президента України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р., на День Соборності України, за участю 8 президентів іноземних держав та повноважних делегацій із 64 країн світу. Вона складалася з кількох частин: присяги у Верховній Раді, військових урочистостей біля Маріїнського палацу, промови В. Ющенка на майдані Незалежності. Публічна присяга Президента В. Ющенка народові не лише стала кульмінацією інавгураційних урочистостей, а й ознаменувала собою початок довгого процесу революційних змін українського суспільства на шляху остаточного подолання комуністичного минулого.

bigmir)net TOP 100