Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Пектораль із кургану Товста Могила

(IV ст. до н. е.)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Пектораль із кургану Товста Могила

Розкопки найвідомішого скіфського кургану Товста Могила нерозривно пов’язані з іменем видатного українського археолога і поета Бориса Мозолевського (1936—1993). До початку робіт на Товстій Могилі Б. Мозолевський устиг повчитися на пілота військово-морської авіації, попрацювати кочегаром на заводі, редактором у видавництві, закінчити історико-філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Мав він і досвід археологічних розкопок, набутий в експедиціях. Унікальна знахідка принесла йому популярність, славу, нагороди...

Холодної зими 1971-го Мозолевський добровільно в несезонний період очолив роботи з дослідження кургану на території гірничорудного комбінату біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської області, всього-на-всього за 12 км від Чортомлика. Попередні розвідки не викликали у скіфологів оптимізму, дослідження Б. Мозолевського вони вважали рутинним і неперспективним. Але вчений-романтик вірив у дива. І через кілька місяців сталося те, про що невдовзі заговорив увесь світ.

Під дев’ятиметровим насипом, діаметром 70 м, земляної піраміди вчені знайшли багаті скіфські поховання — жіноче, дитяче та чоловіче. Конструкція могил, кількість коштовних прикрас, слуг і коней свідчили про високий соціальний статус покійників. Зовсім не займаною виявилася гробниця скіфської “царівни” і дитини, яка лежала в оздобленому алебастром саркофазі. Їхнє вбрання було розшите безліччю золотих аплікаційних бляшок, а масивні литі золоті гривни (жіноча — 478,5 г) свідчили про приналежність до царського роду. Згодом їхні скелети вирізали монолітом і тепер демонструють разом з пектораллю в Музеї історичних коштовностей України. Були й інші, не менш дорогі та унікальні вироби із золота, срібла, кераміки та прозорого скла. Поруч зі знатним воїном лежали четверо слуг, убитих над насипом могили. Один із них, молодий воїн, помирав уже в могилі — його пальці судорожно вхопилися в підлогу...

До центрального поховання вів широкий грабіжницький лаз. На підлозі валялися розрізнені людські кістки, уламки зброї та золоті пластинки. Усе свідчило про цілковите спустошення... Тому археологи паралельно досліджували кінські ями і могили трьох конюхів. Ретельно було вивчено рештки тризни — уламки амфор і кістки тварин (коней, диких кабанів та оленя). Це дало змогу визначити, з яких грецьких міст пили вино скіфи, що вони їли. Виходячи з етнографічних даних, установили, що в тризні брали участь від 2,5 до 3 тис. осіб, які перед цим упродовж 4—8 днів насипали курган, об’єм якого становив близько 12 тис. куб. м.

Розчищаючи підземелля центральної могили, археологи біля входу побачили скелет, велику амфору, бронзові посудини і кілька сагайдаків із бронзовими та кістяними наконечниками стріл. Усе це не привернуло уваги жадібних грабіжників, бо навіть після їх спустошливого набігу знайшли близько 600 золотих прикрас, срібних пластин, які служили в минулому прикрасами горитів, посуду, одягу... І лиш за десять сантиметрів від поверхні підлоги Б. Мозолевський знайшов схованку. Грабіжники не помітили найкоштовніших предметів: меч в окутих золотом піхвах, золоті обкладки нагайки і велику золоту пектораль — царську чоловічу нагрудну прикрасу вагою 1150 г і діаметром 30,6 см.

Згодом, згадуючи ці історичні моменти, Борис Миколайович писав, що в перші секунди він не відчував нічого, крім страшенної втоми, що накопичилася за місяці розкопок, і тільки згодом його охопила радість від усвідомлення своєї правоти: ще за кілька років до цього щасливого дня він сказав воістину пророчі слова: “Унікальні знахідки можуть бути тільки під такими курганними насипами, і ми знайдемо тут щось надзвичайно велике-велике і сяюче”...

Золота пектораль затьмарила собою всі раніше відомі ювелірні прикраси старовини. Оскільки в кургані Велика Близниця на азіатському боці Боспору також було знайдено подібну пектораль, треба коротко зупинитися на призначенні та порівняльній характеристиці цих творів мистецтва. Велика Близниця в IV ст. до н. е. була родовим некрополем знатної, можливо, синдської або греко-синдської царської сім’ї. Пектораль була в похованні жінки з багатими золотими виробами і культовими теракотовими статуетками. Ажурна прикраса відрізняється від пекторалі з Товстої Могили розмірами та масою і має лише один фриз із зображенням овець і кіз, які пасуться серед маків. З обох боків композиції, як і на нижньому ярусі пекторалі з Товстої Могили, зображено погоню собаки за зайцем. Але не тільки це зближує твори. Майже в однаковій манері опрацьовано завитки вовни на вівцях, а також позу козла, що припав на одне коліно. Каркас виробу складається з двох джгутів із вузькими орнаментальними поясками. Менші за розмірами, але до найдрібніших деталей схожі за конструкцією завершення таманського нагрудника у вигляді левових голівок. Відрізняються вони лише декором: на маленькій пекторалі хвилеподібні завитки, а на великій — квіти лотосів і багатопелюсткові пальмети. Деталі доповнено гравіруванням і зерню, рослини інкрустовано синьою емаллю.

Порівняльний аналіз усіх конструктивних деталей свідчить, шо пектораль із Товстої Могили було виконано дешо пізніше, ніж з Великої Близниці, очевидно, в другій чверті IV ст. до н. е. Це підтверджує примітивніша система кріплення на таманській прикрасі, а також застиглість поз тварин. Найпевніше, пектораль з Великої Близниці виготовлено на початку творчої діяльності торевта. Згодом він удосконалив свою майстерність, вивчив звички та анатомію тварин, унаслідок чого його вироби стали витонченішими і життєвішими. Пектораль із кургану Товста Могила, безумовно, виготовлено найталановитішим майстром уже в зрілому віці, коли він досконало опанував ювелірне мистецтво.

За межами Північного Причорномор’я такі вироби відомі з VIII—VII ст. до н. е. Вони були поширені на території Закавказзя та Близького Сходу. Особливого поширення пекторалі набули в IV ст. до н. е. на території Фракії, де під час археологічних досліджень було знайдено понад 15 нагрудних прикрас. Але, на відміну від описаних вище, їх виготовлено із заліза, покритого тонким листовим сріблом з рельєфним декором. У гробниці Філіппа II у Вертані (Північна Греція) було знайдено залізну пектораль 350—336 pp. до н. е., покриту тонкою золотою фольгою з рельєфними зображеннями, розташованими на п’яти фризах.

Установлено, що такі пластинчасті вироби були не тільки прикрасами, а й панцирними нагрудниками, що закривали глибокий виріз біля шиї під час бою. Проте іконографія образів людей і тварин, кінці наконечників у вигляді левових голівок та інкрустація кольоровими емалями золотих пекторалей із Товстої Могили і Великої Близниці свідчать про їхню належність до цілком окремої групи парадних нагрудних прикрас, не пов’язаних з військовим спорядженням.

Стилістика, різноманітність образів і мотивів золотої пекторалі з кургану Товста Могила породили безліч концепцій і гіпотез. Це свідчить про різне розуміння вченими світогляду і життя скіфів-номадів IV ст. до н. е. Такий різнобій поглядів змушує постійно повертатися до вивчення пекторалі.

Б. Мозолевський зазначав, що всі зображення на ній мали символічне значення. Пов’язуючи пектораль із культом і відносячи її до сакральних предметів царя-жерця, він вважав, що зображені на ній майстри шиють одяг з овечої шкури до якогось свята, що, звісно, встановити складно.

Д. Раєвський розробив складну теоретичну концепцію з урахуванням структури твору і принципів його побудови. Він вважає, що пектораль — це космограма, яка виражає ідею про всесвіт як протиставлення двох світів (майбутнього і потойбічного). Вчений також припускає, що в головній сцені представлено скіфські міфологічні персонажі Колаксай і Арпоксай, підтримуючи водночас і погляди Б. Мозолевського про зображення якоїсь ритуальної дії, здійснюваної в обумовлений календарний час, або навіть конкретного скіфського міфу.

Отже, різні дослідники, виходячи з власних уявлень, запропонували концепції, кожна з яких дає змогу проникнути в зображувальну суть і символіку пекторалі. Але чи означає це, що подальше дослідження такого унікального твору завершено і на її розгляді треба поставити крапку? Ні, схоже, вона постійно привертатиме до себе увагу вчених, хоч би якими достовірними здавалися її інтерпретації та розшифрування окремих сюжетів. Адже вони багато в чому відбивають світогляд і менталітет дослідників, їхні релігійно-філософські пристрасті та погляди, що склалися завдяки опануванню сучасними науковими знаннями, бо навряд чи такими ж могли володіти навіть наймудріші представники скіфських номадів.

Попри еллінське походження пекторалі, вона переважно характеризується як твір скіфської (індо-іранської) міфології і релігії. Зважаючи на дружні відносини між Скіфією і Боспорським царством у часи, коли було створено пектораль із Товстої Могили, можна припустити, що в головних персонажах слід бачити двох правителів — боспорського і скіфського — перед проведенням у Пантікапеї Великих Діонісій та матеріального таїнства, що мали скріпити мирний договір. Їхній високий соціальний ранг підкреслюється не тільки розташуванням у центрі такого унікального й дорогого предмета, як пектораль, а й торитами із золотими обкладками і рельєфними зображеннями на них. Усі інші сцени на пекторалі, а також окремі предмети з поховання її власника можна пов’язати з універсальним культом Діоніса та спільною політикою двох династій як правителів царств.

Складність технічного виконання, надзвичайно тонке опрацювання всіх деталей, високохудожні зображення людей і тварин указують на те, що пектораль виготовили в Афінах, можливо, на замовлення боспорського архонта Левкона І для подарунка скіфському царю. Проте не можна не припускати й того, що цього майстра запросили до Пантікапея, де йому створили всі умови для роботи.


Опис пекторалі з кургану Товста Могила. Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса складається з трьох ярусів, чітко відділених один від одного товстими витими джгутами, що не порушують стилістичної єдності композиції, але надають їй своєрідної ритмічності та досконалості. Все творіння складається із симетрично розташованих сцен та орнаментів. А це ще більше підкреслює її точно визначений характер, підпорядкованість однієї фігури іншій, відчуття життєвості та розквіту сил природи.

Головним сюжетом твору є центральна сцена верхнього ярусу, де двоє напівроздягнених чоловіків, розтягнувши на руках шкуру, готуються до якогось таїнства. Між ними висить горит (чохол для стріл). Поза чоловіка, котрий стоїть на колінах, спокійна й урівноважена. Реалістично зображено риси вилицюватого обличчя вже літнього чоловіка: довгий, немовби скривлений, ніс, запалі очі, опухлі нижні повіки. На вустах — ледь помітна хитрувата посмішка. Кучері, що спадають на плечі, зачесано назад і перев’язано широкою стрічкою, яка частково закриває зморшкуватий лоб. На потилиці їх передано окремими сплутаними пасмами. Ретельно доглянута коротка кучерява борода з невеликими вусами. Геть не виділена шия, її зусібіч закриває волосся та борода.

Поза другого чоловіка напруженіша і динамічніша: він присів на одне коліно, біля ноги лежить горит. Повністю заглибившись у таємниче заняття, він дивиться на шкуру. Права рука з ниткою витягнута вперед. Майстерно показано великі очі та широкий ніс. Високий лоб перетинає неглибока горизонтальна зморшка, але він все одно на вигляд трохи молодший, аніж його сусіда. Довге волосся на голові перевите кучерями. Над лобом — традиційний чубчик з тоненьких кісок, вуса та борода акуратно розчесані.

За розмірами фігури майже ідентичні: в них досить короткий тулуб, однакові пропорції частин тіла. Певна схожість спостерігається і в оголеності торсів та у викрої штанів, заправлених у м’які шкіряні чобітки. Проте чоловіки відрізняються один від одного не тільки позами, а й зачісками, рисами обличчя.

З обох боків від центральної сцени, серед корів із телятами, овечок і кобилиць, зображено молодих скіфських слуг. Один із них доїть овечку, а другий уже закінчив свою справу. Кожен із них тримає в руці невелику посудину — амфору і горщик місцевого типу. На юнаках традиційні прості, підперезані тоненькими ремінцями, куртки, штани та короткі чобітки. Торевт показав їх у складних ракурсах, скрупульозно дотримуючись перспективного скорочення.

Скульптурна досконалість образів верхнього фриза досягає найвищого рівня пластичності. Гра трепетно-ніжної світлотіні драпірувань контрастує зі шкурами тварин, підкреслюючи об’єм і створюючи враження водночас спокою та ледь помітних рухів. У реалістичних, індивідуальних рисах поважних чоловіків втілено поєднання багатогранного духовного світу двох етносів (грецького і скіфського) в усій його красі та прагненні мирного співіснування. Використовуючи витончений орнамент, майстер надав нагрудній прикрасі складніше смислове навантаження. Зарості рослин на середньому фризі підкреслено великими квітами, інкрустованими блакитною емаллю та скульптурними фігурками птахів. Неначе цілковита симетрія орнаментального фриза пожвавлюється різним трактуванням дрібних деталей рослинних завитків, які порушують статичність усієї композиції і підкреслюють яскравий талант видатного торевта.

Насичений трагічним динамізмом і нижній ярус пекторалі, де показано різні сцени роздирання тварин. У центрі композиції — три пари орлиноголових грифонів, які напали на коней. Далі з двох боків — лев і левиця, котрі роздирають дикого вепра та оленя. Художник зобразив і погоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що символізують, на противагу драматичним сценам, давній світ і спокій. Майстер із повним знанням пропорцій тіла, природно-характерних рухів людей і тварин створив композицію, яка вражає відображенням життя та філософським світоглядом.

Фігури у верхньому та нижньому ярусах пекторалі, а також птахів на середньому, виготовлено в техніці лиття за втрачувальною восковою моделлю з подальшим карбуванням і гравіруванням дрібних деталей. Їх припаяно до джгутів виступаючими частинами тіла, і вони являють собою майже напівкруглу скульптуру. В іншій техніці виконано середній ярус прикраси. Майже всі деталі на ньому напаяно на тонкий лист золота, вставлений між двома витими джгутами. Тільки великі квіти, прикрашені кольоровими поливами, закріплено мініатюрними заклепками, деякі з них замасковані завитками різних рослин. Таке чергування двох ажурних і своєрідного горельефного фризів можна пояснити і конструктивними особливостями, і вимогами композиційної побудови пекторалі.

Як обґрунтовано довів Б. Мозолевський, її дещо трикутна композиція — майже пряме наслідування фронтонів грецьких храмів. Ще однією характерною особливістю пекторалі є розташування в центральних частинах ярусів збільшених фігур, що пояснювалося, з одного боку, їхньою провідною роллю в композиції, а з другого — найбільшою площею. Загалом пекторалі властиві невимушена врівноваженість, художня цілісність і досконалість композиції.