Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Трипільська культура на українських землях

(V—IV тис. до н. е.)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Трипільська культура на українських землях

Одну з найзагадковіших археологічних культур Східної Європи — трипільську — відкрив у 1893 р. видатний український археолог, надзвичайно обдарована людина Вікентій Вячеславович Хвойка (Хвойко; 1850—1914). Він народився в багатодітній сім’ї в північній Чехії, коріння якої сягало давнього лицарського роду XV ст. Переїхавши 1877 р. із Праги до Києва, В. Хвойка спочатку вчителював і займався виведенням нових сільськогосподарських культур, за що невдовзі його обрали членом Французької національної сільськогосподарської, промислової та комерційної академії і нагородили кількома “похвальними листами”.

Ще в Празі, студентом, він захопився вивченням давньої історії. В Києві з перших днів його увагу привернули високі дніпровські схили та пагорби, мальовничі руїни і пам’ятки. Саме тут він почав серйозно цікавитися археологією, пошуками давніх культур. Так, у серпні 1893 p., вивчаючи зрізи землі на вулиці Кирилівській, 59/61, В. Хвойка знайшов кістки мамонта. Згодом, після археологічного дослідження маєтку, вчений установив, що це перша на території Києва пізньопалеолітична стоянка людей, яка увійшла в історію археології за місцем перебування під назвою Кирилівська. Всесвітню славу їй приніс уламок бивня мамонта, покритий найтоншим різьбленням. На розкопки до Києва приїхали французькі археологи — професор А. Годрі та барон Ж. де Бай.

Серед подій столітньої давнини привертає увагу наукове відкриття трипільської культури, відлік якого часто починають від дня доповіді В. Хвойки на XI Археологічному з’їзді, що відбувся в Києві в серпні 1899 р. Перші залишки від поселень цієї культури було знайдено в 1893 р. на тій самій вулиці Кирилівській, 81. Тут було розкопано напівземлянки з фрагментами керамічних виробів. Учений назвав її трипільською на честь невеликого села Трипілля на Київщині, де він проводив дослідження найдавнішої археологічної культури хліборобів на Придніпров’ї. Він уперше визначив ці пам’ятки як неолітичні. Пізніше В. Хвойка розкопував трипільські пам’ятки в багатьох селах Середнього Придніпров’я (Верем’ї, Щербанівці та ін.).

В. Хвойка був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (нині — Національний музей історії України), відкритого в 1899 р. Багато унікальних творів за тодішніми законами було передано Імператорській археологічній комісії.

Учений усе своє життя досліджував археологічні старожитності України. Вивчав пам’ятки бронзового віку, вів розкопки Пастирського та Мотронинського городищ у Черкаській області, відкрив і вивчав зарубинецьку та черняхівську культури. Він досліджував садибу київського лікаря М. Н. Петровського (сучасна вулиця Володимирська, 2), де відкрив фундаменти кам’яного палацу X—XI ст., розписаного фресками і прикрашеного мозаїками, давньоруські ремісничі майстерні та безліч різноманітних виробів (унікальні ливарні форми, запрестольний хрест і фрагмент цегли з тризубом). У 1908 р. після XIV Археологічного з’їзду, що відбувся в Чернігові, де було оголошено результати перших розкопок на Старокиївській горі, її було названо “російським Капітолієм”, а її дослідження за значущістю порівнювали з розкопками Форуму в Римі. Садибу М. Петровського купила держава, і на її території проводили великомасштабні розкопки. Старокиївську гору відвідали такі відомі археологи та мистецтвознавці, як Н. Кондаков, Д. Айналов, Н. Смирнов, П. Уваров, О. Бобринський, Б. Фармаковський. Почалися дослідження фундаменту першого кам’яного собору Київської Русі — Десятинної церкви.

Однак В. Хвойка увійшов в історію археології передусім як першовідкривач трипільської культури, розвиток якої в Лісостепу від Дністра на заході до Середнього Придніпров’я на сході — тривав близько двох тисяч років. Пам’ятки цієї найдавнішої землеробської культури були поширені не тільки у Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. За календарною хронологією Трипілля існувало в першій половині V — останній чверті IV тисячоліття до н. е., виникнувши на основі неолітичної культури Боян.

Нині тільки в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Їх вивчало не одне покоління археологів, які значною мірою збагатили науку уявленнями про родоплемінні та суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру і мистецтво. На початку XX ст. трипільську культуру вивчала плеяда видатних археологів: В. Антонович, М. Біляшівський, Ф. Вовк, В. Городцов, М. Рудинський, О. Спицин, Д. Щербаківський та ін.

На сьогодні відомо близько 30 трипільських протоміст. І якщо на найраннішому етапі будівництва деякі з них мали лише сім жител (Бернашівка на Дністрі), то вже на пізньому були відкриті поселення з більше як 2700 спорудами (Тальянки).

Найбільші протоміста існували на середньому етапі Трипілля (V—IV тисячоліття до н. е.) у межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Так, площа поселення в Тальянках займала 450 гектарів, а в Майданецькому — 250 гектарів. За приблизними підрахунками археологів, на їх території могло водночас проживати до 10—15 тис. осіб.

Поселення були укріплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну. У зв’язку з цим особливий інтерес викликає планування великих поселень. Його головним елементом було створення кількох овалів із двоповерхових будівель, діаметром від 1 до 3,5 км, а також вулиць і кварталів у центральній частині поселення.

Українським археологам удалося на багатьох пам’ятках дослідити значні ділянки таких планувальних структур. Серед них найунікальнішим є новий тип споруд житлово-оборонного призначення, виявлених у Майданецькому. Безліч двоповерхових будівель утворювали два кільця оборони навколо центру поселення. Простір між ними був незабудованим. Вхід до всіх жител орієнтовано до центру. Всі будинки з’єднувалися один з одним за допомогою спеціальної системи переходів на рівні другого поверху. Площа таких житлово-комунальних комплексів була від 60 до 200 і більше кв. м. Найпоширеніші будівлі — від 60 до 160 кв. м, що становили понад 90% від загальної забудови великих поселень. На думку В. Круца, для будівництва одного такого будинку середніх розмірів потрібно було заготовити майже 26 куб. м лісу, що призводило до масового вирубування і сприяло порушенню рівноваги в екологічній системі Лісостепу. Це стало однією з причин поступового занепаду і зникнення всієї трипільської культури.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини. На них видно не тільки вертикальні стовпи дерев’яного каркаса, а й крокви, дверні отвори, круглі вікна та невеликий ґанок на рівні другого поверху.

Археологічні розкопки багатьох трипільських протоміст на Черкащині не тільки підтвердили реальність цих мініатюрних глиняних моделей, а й значною мірою збагатили знання про їхню архітектуру, побут і духовну культуру. Так, згідно з реконструкціями М. Відейка, перший поверх цих споруд відводили під різні сільськогосподарські приміщення. На другому поверсі було житло, для опалення якого використовували купольні печі або відкриті вогнища на спеціальних глиняних подіумах. У стелі над ними робили отвори для виходу диму. Стіни та підлогу фарбували червоною вохрою. За периметром стіни стояли довгі лавки заввишки 10—20 см і завширшки 30—40 см. На них виставляли розписний посуд. Із глини робили спеціальні заглиблення з умонтованими в них кам’яними зернотерками.

На другому поверсі кожної будівлі біля вікна був невеликий вівтар у формі хреста або кола, прикрашений спіральним орнаментом. Площа таких житлово-господарських споруд становила від 60—100 до 200—300 кв. м. У деяких будинках знайдено фрагменти печей і стін, обмазаних червоним та білим зі слідами розпису чорною фарбою у вигляді спіралей. У такому самому стилі розписано стіни й на глиняних моделях жител, знайдених у багатьох трипільських поселеннях. Судячи з моделей, дах трипільських будинків був чотирисхилий, можливо, солом’яний. Для спорудження дерев’яних жител використовували мідні та кам’яні сокири.

Крім таких комплексів, вивчено й громадські споруди, серед яких найцікавішими є “храми” з вівтарями, великою кількістю теракотових антропоморфних і зооморфних статуеток та розписного керамічного посуду. Вони дають уявлення про найдрібніші деталі різних, як правило, двоповерхових будівель, які дуже допомагали археологам під час реконструкції дерев’яних фундаментів, знайдених на території протоміст.

Вівтарі та різні культові атрибути навколо них знайдено в багатьох житлах у Шкарівці, Веселому Куті, Миропіллі. Ці сімейні святилища мали форму прямокутника, п’ятилисника, кола або хреста і розташовувалися в центрі будинку. Деякі з них пов’язані з виконанням культів великої богині-матері.

Можливо, у трипільців були й обсерваторії. Одну з них у вигляді складної системи кільцевих ровів із проходами, орієнтованими за чотирма сторонами світу, відкрив В. Круц біля села Козаровичів на Дніпрі. В Майданецькому поселенні знайдено так званий комплекс “М”, який віднесено до типу громадських споруд, призначених, мабуть, для збирання загальнопоселенської громади. Його розміри (24x7 м) і загальна площа приміщень (336 кв. м), розташованих на двох поверхах, свідчать про можливість одночасного перебування чималої кількості людей.

Отже, зведення різних багатоповерхових споруд потребувало не тільки значних зусиль багатьох людей та великої кількості будівельних матеріалів, а й певних теоретичних знань і математичних розрахунків. Припускають, що будівництво найбільших протоміст як єдиної системи було викликано централізацією трипільського суспільства. Головний стимул створення цих поселень — необхідність здійснення контролю над певною територією і робочою силою, подібно до землеробських “номів” давньосхідної шумерської цивілізації в IV—III тисячоліттях до н. е. Ареал поширення трипільських поселень у Південно-Східній Європі завдяки цьому може бути внесений до територій формування найдавніших міських цивілізацій мідного віку. Великі трипільські протоміста (Тальянки, Майданецьке та ін.) з населенням від 10 до 14 тис. осіб були економічними, громадськими, військовими та культовими центрами. Крім того, вони відповідають головній “тріаді”, що відокремлює місто від сільського поселення. Це наявність не тільки населення чисельністю більш як 5500 осіб, монументальних архітектурних будов, а й “писемності”.

Нині відомо понад 100 знаків, нанесених у різних варіантах на керамічний посуд. Як показали дослідження Т. Ткачука, вони об’єднувалися в блоки з певним значенням. Серед них є знаки, відомі і шумерам. Це зірка Інани — знак божества, рослина-ячмінь — знак “дім” і поєднання знаків “рослина” та “вода”. Проте трипільська культура зникла набагато раніше того часу, коли ця знакова система могла б перетворитися на справжню писемність. За багатьма посудинами можна спостерігати тільки процес її зародження, що тривав понад 1000 років.

Найзагадковішою сторінкою в історії духовної культури трипільців є тисячі спалених дерев’яних будівель. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські кістки.

На першому етапі вивчення трипільської культури В. Хвойка думав, що це своєрідні поховальні споруди — “будинки мертвих”. Згодом археологи вважали, що це звичайні житла людей. Сучасні дослідження цих пам’яток переконали вчених у тому, що трипільці жили за своєрідним замкненим циклом (будівництво — спалювання — будівництво нових поселень), який тривав у середньому 60—80 років. Спочатку споруди були будинками, храмами та громадськими будівлями, а через певну кількість десятиліть вони перетворювалися на притулок для душ померлих із багатим поховальним інвентарем.

Завдяки археологічним знахідкам під час розкопок різних трипільських поселень значною мірою вивчено громадські та домашні ремесла, які охоплювали виробництво знарядь праці, зброї, предметів побуту, одягу та культових виробів. Відкривши трипільську культуру, вчені не сумнівалися в аграрному спрямуванні великих трипільських поселень. На полях вирощували тверді сорти пшениці, ячмінь, горох, просо. Для обробітку полів і збирання врожаю застосовували здебільшого знаряддя праці з каменю, кременю, кістки, рогу та глини, хоча інколи трапляються й мідні вироби. Протягом розвитку трипільської культури поступово вдосконалювалися зубчасті серпи і з’являлися молотильні дошки. Збільшувалася кількість ткацьких верстатів. А шкури обробляли значно менше, аніж у раніших культурах.

Найвідоміша в мистецтві Трипілля розписна кераміка виготовлена без застосування гончарного круга. Різні посудини ліпили вручну й обпалювали при високій температурі в спеціальних двоярусних печах. Їхні витончені, часом фантастичні форми можна впізнати одразу: “вази” на підставках, грушоподібні жбани з кришками, “кратери” з широким горлом, подвійні “біноклеподібні” жбани, горшки, миски, чашки. Проте в середньому періоді розвитку виділяються локальні варіанти, що свідчать про існування якихось окремих культур у межах трипільсько-кукутенського суспільства.

Серед усього різноманіття форм кераміки виокремлюють кілька основних типів: посудини із заглибленим орнаментом у вигляді спіралей; тонкостінну кераміку з полірованою поверхнею, прикрашену канелюрами; кераміку з тонкої рожевої маси зі спіральним орнаментом, нанесеним чорною, червоною чи відразу білою, чорного та червоною фарбами. Кожен із цих типів поділяють ще на безліч груп, які відрізняються за кольором глини, випалюванням, обробкою поверхні й технікою нанесення орнаменту.

Стилістичні зміни в орнаментиці помітні на посудинах із заглибленням і розписним декором. На ранньому етапі він покриває всю зовнішню поверхню, частково заходячи на дно та внутрішні стінки. Водночас він вирізняється соковитістю кольорових поєднань, динамізмом і багатством орнаментальних композицій. На пізньому етапі розвитку трипільської культури орнамент займає лише чітко визначену частину посудини, на його плечиках у вигляді стрічки. Різноманітні орнаменти на цих посудинах — безцінне джерело для вивчення світогляду і релігійних вірувань трипільців. Установлено, що в основі орнаментальних композицій були певні космологічні уявлення. Найінформативнішими є стилізовані антропоморфні та зооморфні зображення, серед яких переважала символіка, пов’язана з небесними світилами (Місяцем) і фантастичним змієм-драконом. Чергування зображень відбиває певні символічні знаки, навертання і форма яких змінювалися в часі, як і стилістика посудин, на яких вони зображені. На думку Т. Ткачука, знакова система трипільської орнаментики — це пульс культури, що реагує на зміни в стані суспільства. Перед початком кризи зростала кількість символів, немовби передрікаючи майбутні катаклізми.

Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика — різноманітні за стилем і формою жіночі та чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що уособлюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості й загального добробуту.

У процесі розвитку трипільської культури антропоморфні статуетки помітно видозмінюються. На ранньому етапі їх зображено у вигляді сидячих фігурок з відкинутим назад торсом і оформленою у вигляді конуса головою. Риси обличчя практично не змальовані, тільки ледь окреслено контури носа. Рук немає. Головну увагу майстри приділяли широким стегнам і довгим витягнутим ногам. Часто вони розділені однією або двома заглибленими смугами або ж укриті вчавленими овалами, що імітують зерна. В цей самий період були поширені й фігурки сидячих у кріслах жінок, тіло яких покрито заглибленими спіралями та геометричними орнаментами. Низ живота обрамлено трикутником, перетнутим косими ромбами. Сідниці та груди вкриті смугами і ромбами з косим хрестом усередині. На деяких статуетках модельовано ступні ніг і позначено пальці. Дуже рідко трапляються жіночі фігурки з піднесеними до обличчя руками.

На середньому етапі розвитку трипільської культури в стилістиці антропоморфної пластики відбувалися значні зміни. Жіночі фігурки ліпили з рожевої глини і розписували на зразок посудин. Зазвичай це стилізовані статуетки граціозних струнких дівчат, плавні вигини тіла яких закінчуються пласкою схематизованою головою з двома отворами замість очей. Ніс оформлено одним щипком глини. Рук немає, а плечі зроблено у вигляді вугластих виступів із наскрізними отворами. Ноги звужуються у вигляді конусів. На деяких статуетках фарбою нанесено малюнок, що імітує татуювання. На плечі спадає довге чорне волосся. Найпопулярнішими були фігурки жінок, які стоять. Окрім них, відомі статуетки менш умовних обрисів. Це пов’язано з появою наприкінці середнього етапу інтересу художників до реалістичного відтворення найхарактерніших особливостей людського обличчя та костюма. Так, уперше з’являлися майже портретні образи трипільців, з ретельно модельованими окресленнями очей, носа і рота. Серед таких реалістичних голівок є обличчя жінок і чоловіків різного віку, можна навіть визначити етнічний тип давніх трипільців. Крім того, увагу майстрів привертали деталі одягу і взуття, що мали дещо гротескний вигляд на пласких, схематично переданих тулубах.

На пізньому етапі форми трипільської антропоморфної пластики знову поверталися до схематизму й узагальнення, щоправда, в порівняно нових формах. Якщо на ранньому етапі художники ідеалом краси вважали невисоких жінок з гіпертрофовано розвиненими стегнами, то тепер — це фігурки з неймовірно величезними, вкрай умовно переданими ногами. Здається, що мистецтво проходило за замкненим циклом розвитку: простота і схематизм змінилися умовним реалізмом, який знову повернувся до схематичних антропоморфних форм.

Трипільці, крім антропоморфних статуеток, виготовляли і безліч глиняних фігурок диких і свійських тварин. Особливо улюбленими були зображення ведмедя — хранителя і володаря води. Найшанованішими свійськими тваринами, судячи зі статуеток, були вівця, бик і баран. В окремих святилищах знайдено не тільки поодинокі фігурки цих тварин з великими рогами і добре промодельованими формами, а й десятки статуеток, кинутих до культових ям під час релігійних обрядів. Ці зооморфні образи доповнено серією зображень на посудинах: різноманітні наліплювання і цілі посудини у вигляді фігурок тварин.

Найдискусійнішою проблемою в археології і давній історії Східної Європи є доля трипільської культури, що безслідно зникла на зламі IV—III тис. до н. е. Цей процес учені здебільшого пов’язують з переходом до скотарського господарства трипільських землеробів та поступовою асиміляцією їх у середовищі найбільших археологічних культур мідного віку — ямної та шнурової.