Пантікапейський саркофаг

В I—III ст. н. е. Боспорське царство переживало економічне і культурне піднесення. Боспорці проводили грандіозні будівельні роботи, майже всі міста перебудовували й укріплювали новими потужними оборонними стінами з вежами. У сільській місцевості виникали укріплення військових поселенців, котрі охороняли кордони Боспорського царства. Бурхливо розвивалися торговельні відносини з багатьма античними містами й сусідніми племенами.

Давно зникли люди античної епохи, зникло майже все збудоване ними на поверхні землі, але вцілів великий некрополь, що займав схил гори Мітрідат на захід Пірамідальної скелі, а також околиці міста, особливо глинище. Некрополь I—IV ст. н. е. — це переважно земляні склепи (катакомби) зі спуском у вигляді колодязя, кам’яні склепи (нерідко давні поховання в них замінювали новими), рідше — кургани. Некрополь доніс до нас картину життя останніх чотирьох століть Пантікапея, особливості культури й побуту населення. Від інших міст він відрізнявся великою кількістю пам’яток монументального живопису і надмогильної скульптури.

На межі тисячоліть уперше в Пантікапеї значних успіхів досягають живописці, котрі створили безліч різноманітних творів монументального мистецтва, що збереглися на стінах підземних склепів і саркофагів багатих боспорців. Твори розкривають не тільки релігійні обряди і вірування жителів, а й деталі їхнього побуту. В усіх розписах цього періоду є чимало спільного, характерного для місцевої художньої школи з її площинними фігурами, непропорційністю, схематизмом, іноді умовним застосуванням фарб, змішуванням стилів. У багатьох композиціях присутні стилізовані пейзажні мотиви. Давні жителі Пантікапея пейзаж створювали у вигляді окремого дерева чи гілки, різнокольорових пелюсток і листків, рідше — квітів за повної відсутності перспективи.

Монументальний живопис перших століть нашої ери був органічно пов’язаний із внутрішнім простором великих поховальних споруд. Мистецтво залежало не тільки від установлених правил, а й від особливостей архітектури, релігійного світогляду небіжчика, його занять при житті, соціального стану, етнічного походження тощо. В окремих картинах представлені цілі новели про життя і причини смерті знатних осіб.

При розкопках некрополя Пантікапея в 1900 р. знайшли унікальний розписний саркофаг кінця І ст. н. е. Він висічений із брили вапняку завдовжки 2,15 м, завширшки 0,92 м і заввишки 0,81 м. Як і всі цінні античні вироби, його відправили до Санкт-Петербурга.

Примітно, що одна зі сцен багатосюжетного оформлення, на якій зображено живописця, — безперечне свідчення існування в Північному Причорномор’ї І ст. н. е. портретної енкаустичної (енкаустика — восковий живопис, виконуваний гарячим способом) майстерні. Саме ця сцена принесла розписному саркофагу з Пантікапея всесвітню славу.

Декоративне оформлення саркофага повністю імітує розпис поховальної камери склепу. В його структурі витримані основні принципи, властиві декору грецьких творів цього типу. Коринфські колони, що утворюють живописні клейма, мають таку саму кількість жолобків — канелюрів (10—12), як і різьблені дерев’яні саркофаги класичного й елліністичного періодів. Характеризуючись деякою примітивністю, своєрідною недбалістю стилю розпису, особливо вираженого в недосконалих пропорціях тіла людей і тварин, композиції на саркофазі виконані в знаменитому квітковому стилі, що вирізнявся в живописі Пантікапея перших століть нашої ери неперевершеними декоративними ефектами. Великі красиві пелюстки квітів між фігурами і предметами ніколи не закривають останніх. У палітрі давнього художника переважають червона, жовта і чорна фарби. Тільки сорочка дівчинки, яка сидить на колінах у матері, має світлий блакитний відтінок.

Стиль живопису саркофага нагадує розписи склепу Деметри в Пантікапеї, датовані І ст. н. е. Крім образу богині на плафоні, у манері зображення різних персонажів багато спільного. Це і своєрідні прийоми накладання тіней, і графічні принципи побудови фігур. Можливо, цей саркофаг художник створив значно пізніше за розписи склепу, вже на схилі свого довгого, насиченого подіями життя.

Крім того, багато сцен на саркофазі повторюють фрески на стінах і плафонах інших боспорських склепів. Так, у монументальному живописі Пантікапея були досить поширені сцени “заупокійної трапези”, зображення сидячої в кріслі жінки, вершників і воїнів, котрі ведуть за вуздечки коней. Найімовірніше, вони були запозичені художником із життя, про що свідчать дрібні деталі меблів, костюмів і зачісок.

На межі тисячоліть боспорські живописці створили неповторний квітковий стиль, що значно відрізнявся від еллінських материкових традицій не тільки наївністю художніх прийомів живопису, а й життєвістю, своєрідним філософським осмисленням людської долі.

Опис саркофага. Поверхня внутрішніх стін, на зразок поховальної камери, покрита суцільною стрічкою живописних композицій, нанесених на тонкий шар штукатурки. Кришку цього масивного прямокутного ящика з внутрішнього боку оздоблено розписом у вигляді безладно розкиданих гілок і плодів граната, перемішаних з окремими листками і червоними пелюстками троянд. На одній із гілок сидить великий птах. Цю сакральну композицію написано просто на вапняку, без грунтовки, але, на відміну від рівних стінок саркофага, кришку його видовбано у вигляді коробкового склепіння.

Незважаючи на осипання верхнього шару, живописні композиції добре збереглися на всіх чотирьох стінках. Сюжетні сцени розділяють колони, що спираються на профільовані бази, увінчані пишними коринфськими капітелями. На поздовжніх стінках вмішено по три окремі сцени, на поперечних — по одній. Сім із них є багатофігурними композиціями, а одна — орнаментальний розпис. Під ними в нижній частині по периметру розташований суцільний широкий цоколь густого червоного кольору. Всі сцени витримано в так званому квітковому стилі: основне тло розпису покрито ніжною вохристо-рожевою фарбою, яка добре гармоніює за колоритом із розкиданими великими пелюстками і листками троянд.

Із сюжетно різних сцен багатофігурну композицію відкриває фігура юнака, котрий тримає за повід маленького коня. Задумливий юнак сперся на високу кам’яну підставку-колону, підперши лівою рукою голову. Фігурка тварини вдвічі менша за людський зріст — чи лоша, чи дорослий кінь із порушеними пропорціями. У правій руці, крім вуздечки, юнак тримає короткого меча. Він вдягнений у боспорський костюм — вузькі штани і хітон із довгими рукавами, що закриває стегна. На плечі накинуто плащ, задрапований на грудях. Справа перед воїном на вбитому в стіну гаку висить горит зі стрілами і луком.

В іншій сцені зображено за роботою живописця. Він сидить на стільці, у руці — каутеріон, загострена металева паличка, яку він розігріває над жаровнею, що стоїть на підлозі. Перед майстром на колоні-підставці — ящик з фарбами, далі — мольберт із підрамником. Ретельно передано інтер’єр майстерні з портретами на стінах (вставлені в рамки погруддя в плащах), що розкриває технологію античного живопису.

Третю композицію присвячено сцені “замогильної трапези”, дуже популярної в монументальному мистецтві Боспору. На покритому смугастим покривалом ліжку лежить чоловік із короткою бородою, одягнений у довгий хітон і плащ. У лівій руці він тримає чашу зі священним напоєм. Права рука звернена до жінки, котра сидить на стільці з високою подушкою. Біля її ніг стоїть служниця, зображена у вигляді мініатюрної фігурки, і тримає в руці скриньку для прикрас. Справа, за ложем, стоїть ще один слуга, виночерпій. У центрі — круглий стіл на кручених ніжках.

На вузькій поперечній стінці саркофага, біля узголів’я покійного, вміщено орнаментальну композицію у вигляді гірлянди, підвішеної за обидва кінці на стрічках. У центрі з неї ніби виростає велика квітка з червоними пелюстками.

На другій довгій стіні саркофага, навпроти сцени “замогильної трапези”, зображено жінку з дитиною на колінах. На відміну від попередньої багатофігурної групи, вона сидить у великому кріслі з високою прямою спинкою, бильцями і фігурними ніжками. Перед нею стоїть такий самий круглий стіл на кручених гострих ніжках. Справа до нього наближається служниця, яка тримає на витягнутих руках круглу тацю, заставлену стравами. За господинею стоїть іще одна служниця.

На наступній, обрамленій колонами сцені — двоє вершників, повернутих один до одного обличчями. Як і юнак у першій сцені, вони одягнені в традиційні боспорські костюми. До пояса воїна справа прикріплено горит, а в піднятій руці він тримає батіг. На жаль, ця композиція збереглася лише фрагментарно (повністю обсипалася фарба правої частини обличчя вершника і всієї нижньої частини картини).

Передостання сцена на саркофазі — троє музикантів, котрі грають на різних інструментах, — завершує живописний ряд цієї поздовжньої стінки. У центрі композиції в кріслі з високою спинкою сидить безбородий юнак, зображений в анфас до умовного глядача. На колінах він тримає орган (фарба на ньому майже зовсім обсипалася). По обидва боки від органіста — ще двоє молодих чоловіків, які сидять у профіль. Кожен із них грає на подвійній флейті. Від вогкості ця композиція постраждала найбільше. Тому складно судити про покрій одягу і взуття музикантів.

Остання композиція цього оригінального мальовничого саркофага розміщена в ногах покійного на вузькій поперечній стінці. Вона складається ніби з двох незалежних сцен: ліворуч — круглий стіл на трьох ніжках із кінцями у вигляді левових лап, а праворуч — двоє карликів-пігмеїв, що танцюють ритуальний танець і водночас жонглюють чотирма парами паличок. Своїм експресивним і гучним танцем вони відлякують злих духів і охороняють спокій померлого.