Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Ікона “Воздвиження Чесного Хреста”

(кінець XVII ст., Львівщина)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Ікона “Воздвиження Чесного Хреста”

Кінець XVII ст. в Україні позначений незвичайними політичними подіями, внаслідок яких її основні території опинилися під владою різних держав. Після тривалих війн 6 травня 1686 р. між Росією та Польщею було укладено “Трактат про вічний мир”, згідно з яким Річ Посполита визнавала приєднання Лівобережної України та Києва до Росії, а більша частина Правобережжя залишалась у складі Польщі. Поділля ж опинялося під протекторатом Османської Туреччини. Визвольна війна українського народу піц керівництвом Б. Хмельницького у середині XVII ст. спричинила розподіл України між окремими державами з установленням певної автономії в обранні влади гетьманів. Друга половина цього століття в історії України характеризується поняттям “руїна”, появою великої кількості гетьманів, які шукали собі заступництва в сусідніх країнах (Росії, Польщі, Туреччині). Період “гетьманщини” кінця цього століття пов’язаний із певною стабілізацією гетьманської влади в Україні.

Якщо на Лівобережжі та в Києві встановленню відносного спокою сприяло тривале гетьманування І. Мазепи (1687—1709 pp.), то на Правобережній Україні точилася запекла боротьба за владу між претендентами. Тут з’явилися навіть самостійні козацькі утворення на зразок “Фастівщини” під керівництвом С. Палія. Польська влада змушена була лавірувати між козацькими представниками, щоб заручитися їхньою підтримкою в боротьбі з Туреччиною.

Але, незважаючи на дуже складні політичні умови другої половини XVII ст., що склалися в Україні, цей період позначений яскравим розвитком української культури, освіти, науки, мистецтва, архітектури, духовно-релігійного життя. Він пов’язаний із розквітом Києво-Могилянської академії, діяльністю видатних літераторів — Д. Ростовського (Туптало), С. Яворського, Й. Галятовського, Л. Барановича, Т. Прокоповича та ін. Другу половину XVII ст. називають “золотою добою українського мистецтва”, найяскравіші зразки якої репрезентує стиль “українське бароко”. Час гетьманства І. Мазепи часто вважають кульмінаційним у розвитку цього періоду.

Виникає особливий тип ікони з жанрово-побутовими сценами. Якщо візантійські зразки ікон були покликані відволікати християн від усього земного й побутового, то тут зображували саму реальність, людей, котрі навіть були схожі на самих себе. Одним із дивовижних творів, який характеризує незвичайність і своєрідність українського мистецтва загалом, є ікона “Здвиження Чесного Хреста” із села Ситихова, що неподалік Львова. Її композиція становить поєднання традиційного й нового в іконописі.

Тематика цієї ікони пов’язана з найважливішою подією в історії розвитку християнської релігії, на честь якої започатковано свято Здвиження Хреста Господнього, яке у православній церкві припадає на 14 вересня за старим стилем (27 вересня). Це одне з найважливіших християнських свят, присвячене головному символу віри — хресту, на якому розіп’яли Ісуса Христа. З хрестом церква пов’язує декілька знаменних подій. Але одна з них є справді вирішальною в розвитку християнської релігії. Згідно з переказами, римський імператор Константин І Великий (306—337 pp.) перед однією з важливих для нього битв побачив дивовижне видіння: на небі з’явився сяючий хрест із написом: “Сим переможеш!”. За легендами, тієї ж ночі уві сні імператорові з’явився син Божий Ісус Христос і порадив йому взяти в бій прапор із зображенням хреста. Імператор виконав настанови. Крім того, він наказав зобразити хрести й на щитах своїх воїнів. Битва завершилася перемогою імператора Константна, котрий після цього цілком довіряв чудодійній силі хреста.

Римський імператор Константин І Великий, наступник Діоклетіана, на відміну від останнього, не боровся з християнським віровченням, а визнав його державною релігією. Ще в 313 р. він видав так званий Міланський едикт, згідно з яким християнська релігія оголошувалася рівноправною з іншими. В 330 р. Константин переніс свою столицю з Рима в маленьке місто Візантій на березі Босфору й перейменував його в Константинополь. У 325 р. він був головуючим на християнському соборі у малоазійському місті Нікея. Відтоді державною релігією в імперії стала християнська, або апостольська, католицька (тобто загальна) та православна (тобто єдино правильна) релігія. Єпископи найбільших міст прийняли титул “патріархів”, а Римський та Александрійський — титул “пап”, який потім залишився тільки в Римській патріархії.

Імператор Константин дозволив своїй матері Єлені поїхати до Єрусалима, шоб відшукати там залишки хреста Ісуса. У 80-річному віці мати імператора вирушила до Єрусалима і знайшла там на місці руїн храму хрест із написом на ньому: “Сей є цар Юдейський”. Про цю знахідку швидко дізналися місцеві жителі, й натовпи людей рушили до Голгофи, шоб побачити його. Для цього хрест підняли на підвищення, тобто, як це описано священнослужителями, відбулося “здвиження чесного хреста”. На честь цієї визначної події за велінням Єлени на Голгофі спорудили християнський храм і встановили особливе релігійне свято — Здвиження Хреста Господнього. Знайдений хрест розділили на три частини, одна з яких залишилася в Єрусалимі, другу Єлена віддала своєму синові Константину, а третю подарувала Риму.

Свято Здвиження Хреста Господнього проводиться урочисто, оскільки належить до головних дванадесятих свят християнської релігії. У переддень свята на цілонічному чуванні виносять прикрашений квітами хрест і кладуть його на аналої в храмі. Ця церемонія супроводжується дзвонами, співами. Закінчується вона здвиженням хреста.

Хрест для віруючих є символом спокутування гріхів, страждань сина Божого Ісуса Христа та спасіння. Хрест повинен носити кожний християнин усе життя як символ того подвигу Ісуса Христа, коли він ніс його на Голгофу. Зображення “Здвиження Хреста Господнього” на іконах завжди подавалось як обряд підношення чесного хреста в церкві у свято Здвиження. Архієрей підносить хрест на високому амвоні, а священики й диякони підтримують його під руки. Біля амвона зображувалися рівноапостольні Константин і Єлена, інші персонажі.

На іконі із села Ситихова кінця XVII ст. збережено традиційну схему сюжету таких ікон. Уся побудова композиції має чіткий симетричний характер, у центрі розташований великий хрест із двома постатями з кожного боку. Ліворуч зображені Константин і його мати, що є звичайним для ікон цієї тематики. Більший інтерес становлять портрети польського короля Яна Собеського й королеви Марії Казимири. Саме по собі зображення короля-католика на православній іконі є досить сміливим кроком художника. Що ж спонукало його на це і що імпонувало йому в образі цього польського короля? Це потрібно з’ясувати, бо лише ці історичні персонажі можна впізнати на іконі. Обличчя польського короля й королеви мають характерні риси, а крім того, в Марії Казимири ще й характерна зачіска.

Кінець XVII ст. в історії Речі Посполитої позначений посиленням феодальної анархії, міжусобними війнами, встановленням у сеймі “вільного вето”. За таких умов діяльність польського полководця Яна Собеського як короля Польщі Яна III (1674—1696 pp.) здається більш ніж видатною. У 1673 р. під Хотином він переміг турків. Ян Собеський очолював польську армію в поході до Відня, де у 1683 р. також удалося розгромити турецьку армію, зняти облогу австрійської столиці й загалом урятувати Австрію. В усіх цих подіях активну участь брали полки українських козаків, із якими польський король намагався знайти спільну мову. Українським художникам-іконописцям імпонувала особа героїчного короля. Це єдиний польський король, портретні зображення якого є в західноукраїнських іконах.

Безперечно, портретний характер мають і обличчя передніх персонажів із численних учасників свята. Увагу більшості дослідників цієї ікони привернули не портрети польських короля та королеви, а зображення півчих на церковних хорах над хрестом. Це окрема композиція, що справді претендує на особливу картину під назвою “Церковний хор”. Художникові вдалося передати не тільки портретні риси кожного з півчих, а й особливості їхніх постатей, поз, одягу, настрій, характер. Тут одні персонажі повністю захоплені співом, інші дивляться на диригента хору, а малий хлопчик весело сміється. Півчими керує, як можна довідатися з напису біля його постаті, “реєнт Сількевич”. Імовірно, він і є замовником ікони для церкви.

У всій іконі простежується певне протиріччя в реалістичному та пропорційному зображенні портретних рис облич персонажів, їхнього одягу порівняно із зовсім не пропорційними фігурками дуже маленьких дітей у правій і лівій групі центральної частини учасників свята. При цьому художник переходить до технічних художніх прийомів так званого народного примітивного мистецтва в зображенні ніг дітей, а також інших фігур, а їхні постаті мають близький до фронтального розворот.

Викадрувана окремо композиція “Церковний хор” не має таких вад і, можливо, намальована іншим художником. Вона є жанрово-побутовою картиною, зображеною з певним гумором. До певної міри вона — живописна ілюстрація розповіді про біографію І. Туринського, де описуються церковні півчі, які старанно читають ноти, а також дуже завзятий і захоплений своєю справою регент хору. І в цьому описанні, і в зображенні на іконі люди подані як реальні особи свого часу, такими, якими вони були насправді. Як розповідає І. Туринський, “єдиного времени на всенощной співаючи канон на хорах, реєнт, по єдиному его на мене гонительству, что за его п’янство уже был отдален от капелии,.. пхнул мя ис хор чрез железные баляси. Где я ис хор на дол летел вишенє у пяти человек... И многим женам повреждены были главы, а единой старусі и вся глава сломилась, якая у три дни и умерла. Мене же Господь и Матир Божая сохранила невредима. Он же, реєнт, убоясь, бежал ис хор и подался на римскую релєю, но не малим коварством з римськими певчими старался, як бы мене увечить, к тому же еще согласился ис тими моїми врагами, Семеном и Іваном, кои пред сего мене желали убить”. Всяке бувало під час таких свят.

Треба зазначити, що сам характер зображення на іконі із села Ситихова дуже схожий на окремі зображення на іконах з Лівобережжя. Деякі дослідники навіть припускають, що вона створена не в західній, а в лівобережній частині України. Але знайдення цієї ікони на заході країни, а також інші аналогічні західноукраїнські ікони з портретами замовників із міщан, котрі хотіли увічнити себе, свідчать лише про дещо схожі процеси в мистецтві в різних частинах української території і про певну єдність у розвитку української культури в цей період.

Побутові сюжетні композиції з портретними зображеннями персонажів на іконах кінця XVII ст. стали фундаментом для розвитку українського та російського живопису XVIII—XIX ст., який відображував різноманітні сцени життя простої людини, створював багатофігурні композиції картин на певну побутово-господарську або культурну тематику.


Опис ікони "Здвиження Чесного Хреста”. Симетрична побудова композиції ікони підкреслена двома виходами з обох боків хреста, двома косяками дахів, центральним розташуванням над хрестом церковного хору з двома входами до нього. У центрі зображено чотирьох архієреїв, котрі “здвигають” хрест, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Двоє з них досить солідного віку, один молодий. Усі вони руками торкаються хреста. Зліва і справа зображено процесії, які виходять із храму, щоб узяти участь у святі Здвиження Хреста. Зліва на чолі натовпу виділяються дві постаті в царських коронах. Це імператор Константан і його мати Єлена. Їхні обличчя та одяг мало схожі на їхні зображення на візантійських іконах. Напевно, автор ікони зобразив їх, виходячи з власних уявлень. Можливо, в їхніх портретах представлені конкретні особи. Позаду Константина та Єлени на другому плані — польський король Ян Собеський і королева Марія Казимира. Подано тільки їхні обличчя.

Зображення церковних хорів на іконі претендує на окрему картину. Церковні хори обрамлені різьбленими стовпчиками перилець, за якими розташувалися церковні півчі на чолі з регентом хору. Серед них чоловіки різного віку — “старий” із великими вусами та козацьким оселедцем, молоді хлопці й навіть дитина. Всі одягнені по-різному, але більшість — у прості жупани. Кожний із них тримає аркуші з нотами.

Нині ікона зберігається Національному художньому музеї у Києві.