Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Ікона “Покрова Богоматері” з портретом Богдана Хмельницького

(кінець XVII — початок XVIII ст.)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Ікона “Покрова Богоматері” з портретом Богдана Хмельницького

Цей портрет Богдана Хмельницького незвичайний, бо зображений на іконі “Покрова Богородиці”. Створення ікон такого типу має свої особливості у православній церкві. За легендою, Богородиця захистила Константинополь від ворогів, закривши місто святим покривалом. Цей культ на території України був найпоширенішим у середньовіччі. Спочатку Богородицю зображували в центрі ікони з маленьким Ісусом Христом на колінах, над нею ангели тримали легку, чудесно здійняту вгору тканину. Це — образ Богородиці “Влахернітіси” в церкві у Влахерні — передмісті Царграда. Там цю ікону закривали завісою, яку піднімали під час богослужіння. Але в Україні за середньовіччя в іконах почали використовувати інший мотив, пов’язаний із тим, що під час богослужіння у Влахернському храмі святий Андрій Юродивий помітив, як Богородиця сама молилася за них. На пізніших іконах вже не ангели, а сама Богородиця тримає єпископський омофор у своїх руках, захищаючи віруючих.

Найяскравіший культ Покрови Богородиці існував у “християнській республіці козаків”. Посередині Запорізької Січі була церква Покрови Богородиці, яка вважалася небесною заступницею козацького війська. До Богородиці козаки зверталися з молитвою, просили про допомогу в бою та захист під час навали ворогів.

Ікона “Покрова Богородиці” з портретом Богдана Хмельницького зберігається в Національному художньому музеї у Києві. Чотирикутна ікона з країв декорована наліпним орнаментом, а верхня частина оформлена у вигляді церковного аркоподібного входу. Він обрамлений ліпним орнаментом із лаврового листя, а кутки ікони — ліпними рослинними композиціями. Всі ці елементи оформлення характерні для стилю українського бароко. Богородиця зображена посередині ікони фронтально, на повний зріст, вона ніби виступає з храму. Сама композиція ікони, як і тип зображення Богородиці на ній, є зовсім не характерною для іконопису в православній церкві. Головною особливістю цього твору, який має дуже мало аналогій у церковному живописі, є наявність на ньому портретів головних історичних діячів України та Росії XVII ст.

Зображення типу “Мадонни милосердя” присутні в живописі художників Італії починаючи з XV ст. Потім вони поширилися в усій Західній Європі, а також на території Речі Посполитої, де працювало багато західних художників, у тому числі й італійських. Майже всі італійські зображення Мадонни розмішені на живописній площині, верх якої оформлений півциркульним закругленням аркоподібного типу. Це спостерігається у творах Ф. Б. Анжеліко, Ф. Косса, М. Джованні, К. Кривелла, Леонардо да Вінчі, Рафаеля та інших. Їхні мадонни не мають нічого спільного з візантійськими зразками образу Богородиці, що втілюють релігійний аскетизм, відчуженість від людського життя. Італійські мадонни — це реальні ідеали молодої жіночої краси того часу.

На іконі Богородиця — струнка молода жінка з привабливим обличчям, яка, розставивши руки долонями до глядача, плащем покрила всіх персонажів, котрі моляться на колінах обабіч неї. Очі й голова Богородиці звернені до тих, хто молиться і кого вона захищає. На її голові — єпископська митра, на плечах — червоний із золотим орнаментом плащ, з-під якого видно жовту в рясних квітах юпку, підперезану білим поясом під самими грудьми. Про її належність до культового одягу свідчить лише жовта стрічка з камінням, якою обшитий край. Під нею — блакитна довга спідниця, вона закриває навіть черевики, край носка лівої ноги ледве виглядає з-під неї.

Справа від Богородиці під її захисним плащем, дивлячись на неї, молиться єпископ Лазар Баранович (1620—1693 pp.). За ним — іще один архієрей та монахи. На голові Лазаря Барановича — єпископська митра, одягнений він у незвичайну блакитну рясу з навскісними смугами, на грудях — єпископська жовта єпитрахиль у квіти із золотими вишитими хрестами. Він був відомим церковним діячем і письменником. Навчався й викладав у Києво-Могилянській академії, у 1650—1657 pp. був її ректором. У 1657 р. Лазаря Барановича призначено єпископом, а в 1668 р. — архієпископом у Чернігові. В 1674 р. у Новгороді-Сіверському він заснував друкарню, яку згодом перенесли до Чернігова. Він видав близько 50 книжок, серед яких його важливі проповіді “Меч духовний”.

Зліва від Богородиці зображені в молінні: на передньому плані — на колінах російський цар Олексій Михайлович у зубчатій золотій короні, за ним — Богдан Хмельницький і дві жінки. Олексій Михайлович зображений не в конкретній короні російських царів, пов’язаній із шапкою Мономаха чи приєднаних “царств”, а в загальному символі золотої королівської чи царської корони із зубцями. Символічним, як на гербах, є його одяг, зокрема мантія, обшита горностаєвим хутром і прикрашена на грудях золотою овальною застібкою з камінням.

За російським царем зображений гетьман України Богдан Хмельницький — він дивиться просто на глядача. Незважаючи на велику фігуру Богородиці, на значні за розмірами постаті єпископа Лазаря Барановича та російського царя Олексія Михайловича на передньому плані, погрудне зображення Богдана Хмельницького привертає найбільшу увагу. Цього досягнуто не тільки застосуванням дуже темних фарб у його зображенні, а й особливим виразом обличчя, звернених до глядача виразних щирих чорних очей. Інші персонажі ікони не дивляться просто на глядача: Л. Баранович — на Богородицю, Олексій Михайлович смиренно опустив очі долу. На голові Богдана Хмельницького — відома за іншими живописними творами червона гетьманська шапка з двома пір’їнами, оторочена чорним смушком. На ньому кожух, підбитий чорним хутром, виділяється червона смуга коміра жупана з круглою золотою застібкою під підборіддям . У лівій руці Богдан Хмельницький тримає позолочену гетьманську булаву як символ його влади в Україні.

Справді, серед персонажів цієї ікони найбільшу увагу не лише глядачів, а й дослідників, привернула портретна постать славетного політичного діяча, полководця Визвольної війни 1648—1654 pp. в Україні гетьмана Богдана Хмельницького. Його образ на іконі цілком відповідає зображенню на відомій гравюрі 1651 р. голландського художника В. Гондіуса, який працював у Гданську. Вчені вважають, що для створення гравюри з портретом Б. Хмельницького В. Гондіус мав інший оригінальний портрет гетьмана, написаний олією чи вугіллям. Ця робота не збереглася до нашого часу. Я. Смирнов припускає, що портрет Хмельницького, яким користувався В. Гондіус, намалював з натури голландський художник Абрагам Вестерфельд у серпні чи вересні 1651 p., у таборі коронного гетьмана М. Потоцького та литовського гетьмана Я. Радзивілла під Білою Церквою, де велися переговори й відбувся з цього приводу розкішний бенкет. А. Вестерфельд був придворним художником гетьмана й супроводжував його у військових походах в Україні. Звідси цей оригінал і потрапив до В. Гондіуса в Гданськ. Відомі три примірники його гравюр із портретом Б. Хмельницького. Два з них однакові, а третій є певною мірою карикатурою на нього. Першим варіантом гравюри В. Гондіуса вважають зображення портрета Б. Хмельницького в овалі з гербом Запорізького війська та латинським написом: “Богдан Хмельницький, Війська Запорізького командувач, вірний слуга, ініціатор козацького повстання й українського народу князь”. Про те, що А. Вестерфельд напевне був автором оригінального портрета Б. Хмельницького, свідчать і художньо-мистецькі порівняння зображення гетьмана з портретом князя Я. Радзивілла, зробленого цим художником.

У розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври теж був портрет Б. Хмельницького, зроблений у XVII ст., але в 1834 р. його зафарбували разом із поруч розташованим портретом гетьмана І. Мазепи. Збереглася тільки копія початку XIX ст. у Львівському історичному музеї. Портрет з Успенського собору за всіма ознаками теж був скопійований із зображення на гравюрі В. Гондіуса. Велика зайнятість гетьмана військовими та державними справами навряд чи давала йому змогу зробити замовлення на виготовлення власного портрета. Тож портрет із гравюри В. Гондіуса є єдиним документальним свідченням портретного образу Хмельницького.

Діяльність Б. Хмельницького з визволення українського народу здобула широке народне визнання ще XVII ст. і була дуже популярною упродовж усього XVIII ст. “Батька Хмеля” оспівували кобзарі, іконописці створювали його численні портрети для осель простих козаків і козацької старшини. У Києві навіть було написано і поставлено окрему п’єсу з типово бароковою витіюватою назвою, характерною для того часу: “Милость Божия, Украйну от неудоб сносимых обид лядских чрез Богдана Зиновия Хмельницкого, преславного войск запорожских гетмана, свободившая и дарованными ему над ляхами победами возвеличившая, на незабвенную толиких его щедрот память репрезентованная в школах киевских 1728 года”.

Популярність Б. Хмельницького серед усіх верств українського народу спричинила створення різних живописних творів. Відома картина з постаттю Б. Хмельницького на українській землі, по якій тече Дніпро. На ній зображені козаки й ляхи. Картину в Суботові в 1880 р. купив для своєї колекції в Качанівці В. Тарновський. На жаль, полотно до нашого часу не збереглося. Портрет Б. Хмельницького є однією з ілюстрацій у рукописі писаря Полтавської військової канцелярії Самуїла Величка, який описує події української історії з 1648-го до 1720 р. Але портрети, вміщені в рукописі, зроблені або самим автором на підставі їх опису, або якимось художником-ілюстратором теж на підставі уявлень. Зображення Б. Хмельницького у С. Величка не схоже на портрет, відомий із гравюри В. Гондіуса. Гетьман зображений в овалі, орнаментованому з країв лавровим листям; без шапки, одягнений у кольчугу з накинутою делією (киреєю), у лівій руці тримає булаву. Риси обличчя хоч і схожі на відомий портрет Б. Хмельницького, але тільки схематично. Гетьман зображений замисленим і сумним.

Учені-мистецтвознавці оцінюють художні достоїнства ікони “Покрова Богородиці” з портретом Б. Хмельницького дуже позитивно. На думку П. Білецького, “автор ікони був майстерним живописцем, одним із тих, хто зумів запозичити “красоти” живопису облич та кольору одягу у франкських та ляських живописців”. Крім того, ця ікона має не тільки досить унікальні художні особливості, цікаві історичні характеристики, а й певний філософський зміст.

Мистецтвознавців насамперед дивує цікава й незвичайна композиція ікони та її колірне вирішення. Постать Богородиці займає найбільшу частину ікони. В центрі овального виступу зображені тільки її голова й похилі плечі. На тлі жовто-блакитного неба верхня частина її чітко виписаної фігури сприймається як основа всього художнього твору. Нижня частина має майже прямокутну форму й вирішена в інших кольорових тонах. Велика постать Богородиці об’єднує верхню овальну частину з нижньою прямокутною частиною, створюючи певну їх єдність. Постать Богородиці в позі Оранти стає образом усієї України. Цьому сприяють, безумовно, застосовані художником не тільки характерні для західного мистецтва прийоми зображення, а й декорування одягу Богородиці квітами, взятими з арсеналу “примітивного” народно-декоративного мистецтва. Якщо не брати до уваги зелену із золотими обручами єпископську митру на голові Богородиці, то вона стає символом зображення вродливої та лагідної української молодиці, символом України загалом.

Цікавим прийомом художника є розташування персонажів за їх духовно-церковним і світським становищем. Духовні особи розмішені праворуч, а світські — ліворуч Богородиці. Їхні уклінні й менші від Богородиці фігури підкреслюють залежність усього земного від божих помислів. Певною загадкою є розміщення біля царя й гетьмана не вельмож, а простих жінок. Можливо, автор таким чином натякає, що вся повнота світської влади повинна бути рівною не тільки перед Богом, а й людьми, яких представляють жінки. На наш погляд, художник, намалювавши гетьмана Б. Хмельницького позаду російського царя Олексія Михайловича, зробив це не тільки заради дотримання їхнього статусу, а й вклав у це пророче значення — подальше відсунення України за образ Росії.

Коли дивишся на сучасну велику картину Іллі Глазунова, що зображує персонажі в портретах історичних осіб Росії протягом тисячоліття, відразу доходиш думки, шо витоки такого прийому мистецького світосприймання робилися дуже давно — на іконах України.