“Серед хвиль” І. Айвазовского

Світова слава прийшла до Івана (Ованеса) Костянтиновича Айвазовського (Гайвазовського; 1817—1900 pp.) напрочуд рано. 25-річного художника-мариніста і баталіста захоплено приймали в Петербурзі, Римі, Парижі, Лондоні, Амстердамі. В 30 років Айвазовський був почесним членом петербурзької Академії мистецтв.

Але 1848 р. він повернувся до рідної Феодосії і в 1880 р. заснував Феодосійську картинну галерею. Прожив у Феодосії більш як піввіку, виїжджаючи рідко й неохоче. “Моя адреса завжди — місто Феодосія”, — писав художник в одному з листів. Утім, міг вирушити навіть за океан, як це зробив у 1892 р. (75-річним!), коли поїхав до Вашингтона і Нью-Йорка, де проходила виставка його творів. Головним для нього була робота — картини. Переважна більшість із них — марини, пейзажі, що зображують море.

Айвазовський завжди був дуже працелюбний. Він прожив довге життя і до останнього дня працював, багато і з задоволенням. Серед створених ним картин (а їх приблизно 6 тисяч) є одна, можливо, найкраща — “Серед хвиль”.

Художник намалював її в 1898 p., йому тоді минув 81 рік. А живописові було віддано (якщо почати відлік із вступу до петербурзької Академії мистецтв) 65 років. Очевидно, все це потрібно було для того, щоб у новій картині — незвично великій і взагалі багато в чому незвичній — досягти досконалості.

65 років Айвазовський писав бурі (“Дев’ятий вал”, 1850; “Буря”, 1872); вибухи, морські битви (“Чесменський бій”, 1848; “Облога Севастополя”, 1859); виверження вулканів, місячні ночі (“Місячна ніч у Гурзуфі”, 1839); численні пейзажі Криму (“Ялта”, 1838); змальовував природу і побут України (“Чумаки в степу вночі”, 1855; “Весілля в Україні”, 1891). На тлі цих романтичних феєрій картина “Серед хвиль” майже скромна: вузька смужка грозового неба і величезний простір, заповнений самими тільки хвилями бурхливого моря. Крізь хмари і крізь воду пробивається сонячний промінь.

Усі картини Айвазовського створені в майстерні. “Серед хвиль” — не виняток. “Рухи живих стихій не вловимі для пензля: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль неможливо з натури. Саме тому художник і має запам’ятати їх і цими випадковостями, так само, як і ефектами світла і тіней, обставляти свою картину”, — казав художник. Отож захоплений глядач мав оцінити не тільки правильність у передаванні тих чи інших ефектів, а й їхнє компонування. Одне слово, зовсім як у житті, але все-таки краще, ніж у житті. Краще, бо Айвазовський був і залишився художником-романтиком. Він бачив море як ніхто до нього і ніхто після нього. Але ще яскравіше і чіткіше він бачив свою мрію, яку і відтворив на полотні. Заклики працювати з натури завжди викликали в нього подив і навіть певне роздратування: “Живописець, котрий лише копіює природу, стає її рабом, зв’язаним по руках і ногах. Людина, не обдарована пам’яттю, що зберігає враження живої природи, може бути чудовим копіювальником, живим фотографічним апаратом, але справжнім художником — ніколи”.

Безумовно, деяка вигаданість — не недолік картин Айвазовського. Це одне з його достоїнств. Картина “Серед хвиль” цього достоїнства позбавлена. Вона — чи не єдина — справляє враження не спогаду, не мрії, а істинної події. І річ навіть не в тім, що хвилі на передньому плані сягають майже натуральної величини. Можливо, вся могутність цієї картини, водночас елементарної і героїчної, у її незвичній для Айвазовського нескладності, в майже (майже, бо все-таки шторм) цілковитій відмові від романтичних ефектів — ні кораблів, що розбиваються, ні людей, котрі хапаються за уламки щогли. Власне, про людей ніхто взагалі не згадує. Учасниками події є лише стихії — вітер, море і світло. А художник уже не просто свідок, а творець.

У картині “Серед хвиль” Айвазовський дав повну свободу своїй здатності вільно імпровізувати. Не довіряючи мінливій природі і відмовляючись рабськи копіювати її, художник зате сповна довіряв самому собі: “Сюжет складається в мене в пам’яті, як сюжет вірша у поета. Зробивши ескіз на клаптику паперу, я починаю працювати і доти не відходжу від полотна, поки не висловлю на ньому все своїм пензлем. Ескіз олівцем на клаптику паперу — план задуманої мною картини, я беруся за роботу і, так би мовити, всією душею віддаюся їй”.

Однак “Серед хвиль” — не вірш та ще й із сюжетом. Скоріше це — музичний твір, більше того — справжня живописна симфонія. Ця картина — найщиріша, найрозкутіша і найбільш вражаюча з-поміж створених Айвазовським шести тисяч.

Через два роки, 1900-го, Айвазовського не стане. В його заповіті сказано: “Моє щире бажання, щоб будівля моєї картинної галереї в місті Феодосії з усіма картинами, статуями та іншими творами мистецтва, що є в цій галереї, становили цілковиту власність міста Феодосії, і в пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю (галерею) місту Феодосії, моєму рідному місту”. Картина “Серед хвиль” також перебуває в нинішній Феодосійській картинній галереї ім. Айвазовського, прикрашаючи її головний (виставковий) зал.