Палац “Ластівчине гніздо”

Ця ірреальна, казкова споруда біля селища міського типу Гаспри стала символом Криму, своєрідною емблемою його Південного берега. Так само незвична і назва палацу — “Ластівчине гніздо”. Палац збудований в неоготичному стилі за проектом архітектора Всеволода Сергійовича Шервуда, онука видатного російського архітектора, живописця, скульптора і теоретика мистецтва Володимира Йосиповича Шервуда (1833—1897), автора будинку Історичного музею на Красній площі в Москві (1875—1881). “Ластівчине гніздо” знайшло свого автора випадково: в 1910 p. B. C. Шервуд поїхав до Криму у весільну подорож і несподівано отримав чудове замовлення — збудувати замок на скелі над морем. А через кілька місяців проектування його почали будувати і завершили в дуже короткий термін — з 1911 по 1912 рік.

Будівлю вирішено в неакадемічному стилі, з порушенням усіх усталених законів формоутворення та композиційно-художніх канонів стилю. В її створенні не тільки проявилися творчі симпатії і пріоритети архітектора, а й легко простежуються характеристики соціального замовлення та уподобання замовника. Дух захоплює сміливе розташування витонченої камерної споруди над високим урвищем Аврориної скелі. Сама думка про можливість зведення цієї будівлі в таких природних умовах здається безглуздою, але очевидне змушує повірити в реальність її існування.

Невелика споруда 20 м завдовжки, 10 м завширшки і 12 м заввишки вирішена у вигляді чотирьох органічно пов’язаних об’ємів: паралелепіпеда, двох кубів і циліндра, які ступінчасто розвиваються у бік моря. Об’ємно-просторове вирішення відповідає внутрішньому простору і плану: передпокою, вітальні, сходам на башту та опочивальням на двох поверхах крайньої вежі. Така незвична для нового часу, історично віджила, готична форма не випадкова, вона з’явилася в період пошуку новітньої мови та своєрідності архітектури на початку XX ст. Цей період відзначено застосуванням нових будівельних і оздоблювальних матеріалів — залізобетону, металу, скла, кераміки, розробкою нових конструкцій, оригінальними інженерними вирішеннями, внаслідок чого утворилася нова художня система, названа модерном (від французького слова — “новітній, сучасний”). Поява модерну як стилю стала реакцією на епоху еклектики, для якої було притаманне змішування стилів попередніх епох. Своєрідним відлунням еклектики став період стилізаторства в модерні.

Проте не тільки стилістичні пошуки початку століття були причиною народження такої незвичної за формою споруди. Рід Шервудів дуже давній, й за сімейними переказами бере початок від святого Хоми Шервуда, котрий жив в Англії в XI ст. (“sherwood” — у перекладі з англійської означає “лісове графство”). Цей топонім відомий усьому світові у зв’язку з іменем благородного шотландського заступника скривджених і бідняків Робін Гуда який переховувався у Шервудському лісі.

А поява представників цієї родини на російському небосхилі пов’язана ось із чим. За часів царювання Павла І російський уряд звернувся до англійського двору з проханням прислати обізнану в технічній справі людину, яка б мала звання придворного механіка. Англійський уряд рекомендував одного з найкращих на той час своїх спеціалістів — Вільяма Шервуда, який після приїзду до Росії взяв ім’я Василя Яковича. Ймовірно, національне коріння та культурні традиції надихнули на початку XX ст. їхнього нащадка В. С. Шервуда на відродження лицарського духу своїх предків у створеному образі романтичного палацу, віддалено схожого на творіння його діда. Цю приховану ностальгію за Англією підтверджує й інший замок-мрія, що розташований на шосе Київ—Канів і був побудований одразу ж після “Ластівчиного гнізда”.

Засобами художньої виразності споруди в Криму є аркатурні пояси, зубці, башти та об’єми з декоративними вежками на кронштейнах, завершені шпилями з флюгерами. Її викладено з каменю, облицьовано вапняком, башта і вежки отиньковані. Але замок, попри свої камерні розміри, має великий монументальний масштаб, підкреслений зубцями-мерлонами на даху споруди, вежками, балюстрадами та іншими деталями фасаду. При цьому очевидної незграбності в ньому немає: великі площини стін зримо полегшені віконними отворами стрільчастої форми, дрібною пластикою фасадів і, головне, вдалим розміщенням на прямовисній скелі.

Внутрішній простір замку-вілли камерний, дрібномасштабний. Інтер’єр вітальні оздоблено деревом, решта приміщень оштукатурені й пофарбовані. З трьох боків вілли розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на море і берег у бік Ялти. Неповторність вирішення, композиція, що легко сприймається, та оригінальність місця розташування сформували споруду знакову, яка має глибокі символи і запам’ятовується як образ минулих епох.

З 1914 р. у палаці було відкрито ресторан, а після Російської революції 1917 р. тут розташовувалися турбази, бібліотека будинку відпочинку, пізніше відкрито ресторан “Ластівчине гніздо”.

Мініатюрний замок переніс сильний, 6—7-бальний землетрус 1927 р. Він майже не постраждав, якщо не вважати гострих шпилів, що зірвалися в море, і шматка скелі з-під нижнього балкона.

У 30-х роках тут був читальний зал будинку відпочинку "Перлина". Потім приміщення, визнане аварійним, закрили. Десятки років "Ластівчине гніздо" залишалося недоступним для відвідувачів. Наприкінці 50-х років у будівлі виявили тріщини, що свідчили про загрозу її руйнування. Замок визнали аварійним і довго не експлуатували. Відбудову пам’ятки розпочали в 1968 р. за проектом фахівців Ялтинської філії інституту “Діпроград” — архітектора І. Татієва та інженера В. Тимофєєва. За проектом, під основу споруди підвели залізобетонну консольну плиту, а всю будівлю укріпили антисейсмічними поясами. В результаті було відбудовано шпилі, заново оздоблено інтер’єр, палац набув первинного вигляду. А вигляд мальовничо-казкового "Ластівчиного гнізда" по всьому світу рознесли мільйони листівок із його зображенням.