Реклама на сайте Связаться с нами

Ю. П. Битяк

Адміністративне право України

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2005

На главную
Адміністративне право України. Битяк Ю. П.

Органи управління культурою

Політику держави в сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики в сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження й розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, тощо.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів виконавчої влади, кожен із яких реалізує свою компетенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення й радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство культури АРК, управління культури обласної Севастопольської міської державної адміністрації, відділи культури районної та у містах Києві і Севастополі державної адміністрації, Головне управління культури та мистецтва районної Київської міської державної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства й заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури та мистецтва, музичні й художні школи.

Міністерство культури і мистецтв України (далі — Мінкультури України) діє на основі Положення про нього, затвердженого Указом Президента України від 9 грудня 1995 р. (зі змінами від 27 січня 1999 р.).

Основними завданнями Мінкультури України є: реалізація державної політики в сфері культури й мистецтв; збереження культурно-мистецького надбання, розвиток української культури й мистецтва, створення сприятливих умов для збереження етнічної, мовної та культурної самобутності, рівноправного розвитку національних культур в Україні; розроблення пропозицій щодо основних напрямів розвитку національної культури й мистецтв, стимулювання культурно-мистецького процесу; розширення міжнародного культурного співробітництва, розвиток культурних зв'язків тощо.

Відповідно до покладених на Мінкультури України завдань воно розробляє проекти цільових державних програм розвитку культури й мистецтва, пропозиції щодо правового регулювання; прогнозує розвиток культури та мистецтва, підтримує розповсюдження творів літератури й мистецтва; створює умови для розвитку всіх видів мистецтв, самодіяльної творчості, заохочує новаторські пошуки в мистецтві; забезпечує свободу творчості, створює умови для вільного виявлення індивідуальності митця; сприяє роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, молодіжних і дитячих організацій, фондів, асоціацій, інших громадських організацій, що діють у сфері культури й мистецтв, та ін.

Мінкультури України в межах своїх повноважень і на виконання законодавства України видає накази, за потреби видає разом з іншими центральними й місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Для погодженого розв'язання питань, що належать до компетенції Мінкультури України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку культури й мистецтв утворюють колегію, рішення якої втілюють у життя наказом Міністра культури й мистецтв України. Для аналізу проблем культури та мистецтва, координації роботи з виконання програм досліджень у сфері культури, вироблення наукових рекомендацій і пропозицій з основних питань розвитку мистецтва, культурно-просвітницької роботи, масової художньої творчості, мистецької освіти в Мінкультури України утворюють наукову раду, інші консультативні органи. Їх склад і положення про них затверджує Міністр культури і мистецтв України.

Державну політику щодо телебачення та радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального й правового захисту працівників цієї сфери визначають Верховна Рада та Президент України. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики щодо телебачення й радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в цій сфері.

Уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України є утворений відповідно до Указу Президента України від 31 січня 2003 р. Державний комітет телебачення та радіомовлення України, який здійснює керівництво державним телебаченням і радіомовленням, несе відповідальність за його розвиток, координує діяльність підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління.

Основними завданнями Державного комітету в сфері телебачення й радіомовлення є: забезпечення реалізації державної інформаційної політики засобами телебачення та радіомовлення; організація виконання актів законодавства в сфері телебачення й радіомовлення та відповідних рішень Національної ради з питань телебачення й радіомовлення; формування національного телерадіопростору; організаційне забезпечення поширення телерадіоінформації на зарубіжну аудиторію.

Законом України від 23 вересня 1997 р. створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення — постійно діючий позавідомчий державний контролюючий орган, підзвітний у своїй діяльності Верховній Раді та Президентові України й відповідальний за розвиток, якісний стан телебачення та радіомовлення України, зростання професійного, художнього й етичного рівня програм і передач телерадіоорганізацій. Половину складу Національної ради призначає Верховна Рада України, а другу штатну — Президент України. Національну раду очолює Голова, якого обирають таємним голосуванням члени Національної ради за спільним поданням Верховної Ради й Президента України.

До компетенції Національної ради належить: контроль за додержанням законодавства в галузі телебачення й радіомовлення України; участь у реалізації державної політики в сфері телебачення й радіомовлення та концепції розвитку телерадіо-інформаційного простору України; забезпечення прав громадян і захист інтересів національних телерадіовиробників.

Національна рада відповідно до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. забезпечує розміщення державного замовлення на аудіо- та відеоінформаційну продукцію про діяльність Верховної Ради, Президента України й Кабінету Міністрів України та здійснює контроль за додержанням порядку, форм і стандартів мовлення. На конкурсній основі Національна рада видає телерадіоорганізаціям ліцензії на мовлення, кабельне мовлення, ретрансляцію, проводове (кабельне) мовлення й час мовлення. Порядок видачі ліцензії визначено Законом України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р.

Національна рада здійснює наглядові та контрольні функції за додержанням чинного законодавства в галузі телебачення й радіомовлення суб'єктами правовідносин України; за додержанням телерадіоорганізаціями умов ліцензії; порядку мовлення під час виборів і референдумів; стандартів і норм технічної якості телерадіопрограм; чинного законодавства України щодо реклами, авторського права й суміжних прав, державної мови, спонсорської діяльності; за розподілом і ефективним використанням радіочастотного ресурсу для потреб телерадіомовлення.

Національна рада має право: здійснювати перевірку діяльності телерадіоорганізацій щодо умов і порядку використання каналів мовлення; отримувати від усіх телерадіоорганізацій документи, відомості та положення щодо їх діяльності; розглядати справи про порушення телерадіоорганізаціями чинного законодавства України й умов, зазначених у ліцензії, та вживати за результатами розгляду примусових заходів (оголошувати попередження, застосовувати штрафні санкції, тимчасово зупиняти дію ліцензії); подавати до суду справи про позбавлення телеорганізації ліцензії, передавати справи про порушення законодавства про телебачення та радіомовлення на розгляд прокуратури, суду.

З метою координації діяльності місцевих телеорганізацій і забезпечення виконання законодавства України в галузі телебачення й радіомовлення, нормативних актів Національної ради в АРК, областях України, містах Києві та Севастополі створюють представництва Національної ради України з питань телебачення й радіомовлення. Представництво здійснює діяльність на підставі Положення про нього, яке приймає Національна рада.

Законом України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р. з метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, створено систему Суспільного телерадіомовлення України.

Суспільне телерадіомовлення України — це телерадіоорганізація з статусом єдиної загальнонаціональної неподільної та неприбуткової системи масової комунікації, яка є об'єктом права власності Українського народу. Воно діє згідно з Програмною концепцією, затвердженою постановою Верховної Ради України «Про створення телерадіоорганізації Суспільного мовлення України» від 21 листопада 1997 р., та Статутом, який затверджує Верховна Рада.

Невід'ємною складовою частиною системи Суспільного телерадіомовлення України є телерадіоорганізація «Громадське Українське радіо і телебачення» (ГУРТ), яка діє на підставі Положення про неї. Її основними завданнями є: реалізація Програмної концепції Суспільного телерадіомовлення України; забезпечення вільного доступу до кращих зразків національного культурного та мистецького здобутку, а також забезпечення на конкурсних засадах трансляції передач місцевих, у тому числі регіональних, телерадіоорганізацій незалежно від форм власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1998 р. створено Державну акціонерну компанію «Українське телебачення і радіомовлення», яка здійснює свою діяльність на основі Статуту.

Важливе значення в сфері управління культурою має інформація. Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. встановлено загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплено право на інформацію, її систему, джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, урегульовано доступ до інформації та забезпечення її охорони й захист особи та суспільства від неправдивої інформації.

Указом Президента України «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» від 16 вересня 1998 р. з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики утворено Державне агентство інформації України.

Масова інформація — це публічно поширювана друкована й аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо та разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні врегульовано Законом України «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні» від 16 листопада 1992 р. Їх діяльність регулюють також закони України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р. в редакції від 11 липня 2003 p., «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. в редакції від 11 липня 2001 p., «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 23 березня 2000 р. в редакції від 10 липня 2003 p., постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» від 13 жовтня 2000 р. та інші законодавчі акти. Всі друковані засоби масової інформації, які видають на території України, підлягають державній реєстрації в органах виконавчої влади.

Загальні засади видавничої справи в Україні врегульовано Законом України «Про видавничу справу» від 5 липня 1997 р., який закріплює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

Державну політику у видавничій справі визначає Верховна Рада України. Її дії спрямовано на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій необхідними виданнями державною мовою.

Державну політику підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюють через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у видавничій справі, спрямовує й координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади у сфері видавництва.

До суб'єктів видавничої справи належать видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції. Ними можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законній підставі, юридичні особи України та інших держав. З метою їх обліку ведуть Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, Положення про який затверджує Кабінет Міністрів України.

У сфері видавничої справи та інформаційної діяльності певна роль належить державній культурно-науковій установі — Книжковій палаті України, повноваження якої закріплено в ст. 27 Закону України «Про видавничу справу».

З метою підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання та розповсюдження друкованої продукції відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення державного управління інформаційною справою» від 16 вересня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 р. утворено Державну акціонерну компанію «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», яка є відкритим акціонерним товариством і діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1998 р.

Правові основи діяльності в галузі кінематографії та регулювання суспільних відносин, пов'язаних із виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонтуванням фільмів, урегульовано Законом України «Про кінематографію» від 13 січня 1998 р.

Державну політику в галузі кінематографії реалізує Мінкультури України, яке здійснює управління кіновиробництвом і кінопрокатом, та формує Державний фільмофонд.

Місцевими органами управління кінематографією є органи, визначені Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням із центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Ці органи реалізують державну політику в галузі кінематографії.

Державне управління в галузі охорони й використання пам'яток історії та культури здійснюють Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Спеціально уповноваженими державними органами в цій галузі є Мінкультури України, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет архівів України та їх органи на місцях, а також інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення цих функцій. Компетенцію цих органів визначають положення про них.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті. Об'єкти культурної спадщини, які перебувають на території України, охороняються державою.

Державне управління в сфері охорони культурної спадщини покладено на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належать: Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів АРК; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. затверджено «Положення про державний реєстр національного культурного надбання». До реєстру заносять пам'ятки історії, археології, мистецтва, документальні пам'ятки та інші об'єкти, які становлять виняткову цінність з погляду історії, культури, етнології або науки.

На виконання згаданого Указу Президента України від 9 грудня 1995 р. постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. затверджено Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури, а також їх Перелік. У основу формування Переліку видатних пам'яток історії та культури, які передбачають відтворити, покладено критерії їх історичної, мистецької та культурної цінності.

Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. врегульовано відносини, пов'язані з вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей. Цей Закон також спрямований на охорону національної культурної спадщини та розвиток міжнародного співробітництва України в сфері культури. Однак його дія не поширюється на сучасні сувенірні вироби, предмети культурного призначення серійного й масового виробництва.

bigmir)net TOP 100