Реклама на сайте Связаться с нами

А. П. Гетьман, М. В. Шульга

Екологічне право України

Підручник

Харків
Право
2005

На главную
Екологічне право України. Гетьман А. П., Шульга М. В.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Платність виступає одним з основних принципів природокористування. Вона реалізується шляхом встановлення зборів у сфері природокористування і тісно пов'язана з включенням певної частини природних ресурсів у ринковий товарообіг. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє три види зборів — за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів. У законодавстві кожен з цих видів зборів підрозділяється на підвиди.

Структура зборів, а також процедура їх внесення регулюється екологічним законодавством та іншими нормативними актами. Верховна Рада України Законом від 5 березня 1998 року внесла зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в ті норми, які регулюють платність у сфері використання природних ресурсів. Замість терміну «плата» введено термін «збір» за використання природних ресурсів і забруднення довкілля. Внесені також відповідні зміни щодо витрачання коштів, що надходять від вказаних зборів. Слід мати на увазі, що в даному випадку має місце не просто заміна слів. Терміни «плата, платежі» відображають елементи ринкових відносин, вони припускають відповідну еквівалентність, а також більш-менш точний підрахунок. При зборах же коштів за використання природних ресурсів виникають труднощі при визначенні точних еквівалентів, бо природні об'єкти здатні самополіпшувати свій біолого-екологічний стан. Крім того, необхідно зазначити, що термін «збір» більше відповідає податку, він має обов'язковий характер порівняно з платою, для якої характерна добровільність.

Встановлення в законодавчому порядку зборів за спеціальне використання природних ресурсів має на меті підвищення зацікавленості носія екологічних прав у використанні об'єктів природи, стимулювання природокористувача в забезпеченні раціонального природокористування, підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ці збори є джерелом поповнення державного і місцевих бюджетів, а також екологічних фондів. Наявність таких зборів тісно пов'язана з матеріальною зацікавленістю у збереженні і відтворенні природних ресурсів. Нарешті, стягнення зазначених зборів дозволяє одержувати додаткові кошти на відновлення та відтворення природних ресурсів.

Принципи формування системи платежів за використання всіх природних ресурсів визначені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 43). Зокрема встановлено, що нормативи плати за використання природних ресурсів мають визначатися з урахуванням їх поширеності, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження переробки і утилізації відходів та інших факторів.

При дотриманні лімітів використання природних ресурсів плата має відноситися на витрати виробництва, а при понадлімітному використанні та зниженні якості природних ресурсів повинна стягуватися з прибутку.

Відносини щодо збору за спеціальне використання більшості природних ресурсів регулюються переважно відповідними поресурсовими законодавчими актами. В той же час відносно деяких природних ресурсів діють спеціальні нормативні акти. Так, Земельний кодекс України закріплює принцип платності в сфері використання землі. Закон України «Про плату за землю» конкретизує і деталізує положення Земельного кодексу. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель, яка, в свою чергу, являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки і застосовується для економічного регулювання земельних відносин.

Власники і землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і його сплати встановлюються і можуть змінюватися лише Законом України в редакції від 19 вересня 1996 року «Про плату за землю» (із змінами та доповненнями).

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської ради, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частково вони централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах.

Плата за землю запроваджена з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Кошти від плати за землю використовуються виключно для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; створення земельного інноваційного фонду; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів до поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини, та ін.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України на зазначені в законі цілі.

При використанні землі на умовах оренди орендна плата поступає на рахунок власника земельної ділянки. Вона використовується ним за власним розсудом.

Закон України «Про плату за землю» встановлює пільги щодо плати за землю. Зокрема, від земельного податку звільняються заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва, вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням, та деякі інші суб'єкти.

Платність у сфері водокористування є основним принципом регулювання використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Правові приписи, присвячені платності водокористування, зосереджені в гл. 7 Водного кодексу. Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 року (із змінами і доповненнями). Цей документ регулює справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого значення. Такий збір не справляється за воду, що використовується для: задоволення питних, господарсько-побутових, протипожежних потреб населення, потреб зовнішнього благоустрою територій міст і населених пунктів, а також у інших випадках, передбачених законодавством. Внесення збору за спеціальне використання водних ресурсів не звільняє суб'єктів від сплати платежів за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та штрафів за порушення природоохоронного законодавства.

Система зборів, пов'язаних з використанням водних об'єктів, включає збір за спеціальне водокористування і збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. У свою чергу збір за спеціальне водокористування включає збір за забір води з водних об'єктів та за скидання в них забруднюючих речовин.

Розміри зборів за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами водного транспорту, встановлюються відповідно до нормативів збору, обсягів використання води та лімітів її використання (забір та скид). За понадлімітне використання водних ресурсів збір справляється у п'ятикратному розмірі.

На окремих водокористувачів (підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту) покладено обов'язок здійснювати збір за діяльність, пов'язану з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та здійснення заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій тощо).

Нормативи збору за спеціальне водокористування, користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту та порядок справляння такого збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розподіл зазначених зборів здійснюється між Державним та місцевими бюджетами залежно від виду користування водами. Так, збори за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 відсотків. У разі ж забору води з водних об'єктів місцевого значення збори в повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.

Використання зазначених фінансових коштів може бути лише цільовим. Вони спрямовуються виключно на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією їх наслідків. Стягнення збору за спеціальне водокористування не звільняє винних від відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Самостійним різновидом збору за спеціальне водокористування є плата за оренду водних об'єктів (їх частин) місцевого значення. Вона справляється при наданні водних об'єктів (їх частин) водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях, її розмір визначається в договорі оренди за угодою сторін. Ця плата використовується орендодавцем за його розсудом.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Розмір цього збору встановлюється, виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги, з урахуванням якості і доступності. Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду затверджений постановою Кабінету Міністрів від 6 липня 1998 року.

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче від діючих такс.

Розмір орендної плати, яка вноситься орендарем при оренді земельних ділянок лісового фонду, визначається за угодою сторін у договорі оренди, але не нижче від встановлених такс на лісові ресурси.

Місцеві ради в межах своєї компетенції можуть встановлювати пільги щодо справляння зборів, передбачених лісовим законодавством.

Збори за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до Державного бюджету і 20 відсотків — відповідно до місцевих бюджетів. Збір же за використання лісових ресурсів місцевого значення і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт зараховується до місцевих бюджетів.

Ці збори спрямовуються на виконання робіт з відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

Збір за користування надрами регулюється гл. 4 Кодексу України про надра. Статтею 28 цього Кодексу встановлено, що користування надрами є платним, крім випадків, передбачених законом. Збір справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді: зборів за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору.

Збір за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов'язкових платежів, передбачених законодавчими актами України.

Окремим категоріям користувачів надр закон надає пільги щодо збору за користування надрами. Так, від збору за користування надрами звільняються користувачі надр за проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, у тому числі розвідувального буріння з відбором зразків, проб, спрямованих на загальне вивчення надр, пошуки і розвідку родовищ корисних копалин; при організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду; за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин та в інших випадках.

Закон звільняє від збору за користування надрами землевласників і землекористувачів, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках. Кодекс про надра встановлює порядок справляння зборів за користування надрами, розподіл їх між бюджетами залежно від видів природокористування, видів видобування корисних копалин, інших умов, а також визначає форми внесення збору за користування надрами. Так, у місцеві бюджети спрямовуються збори за видобування корисних копалин місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. У Державний бюджет надходять платежі за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони.

Збір за користування надрами може вноситись як у вигляді грошових платежів, так і у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім матеріалів, продуктів та послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. До цього переліку входять: радіоактивна сировина (руди, концентрати і продукти її переробки, благородні метали, алмази і коштовні камені, інформація про які віднесена до державної таємниці, та деякі інші матеріали та послуги).

Збори за користування надрами можуть справлятися у вигляді разових внесків та (або) регулярних зборів, які визначаються на основі відповідних еколого-економічних розрахунків.

Розміри зборів за проведення пошукових і розвідувальних робіт визначаються залежно від економіко-географічних умов і розміру ділянки надр, виду корисних копалин, тривалості робіт, стану геологічного вивчення території та ступеня ризику.

Збори за користування надрами для видобування корисних копалин визначаються з урахуванням геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації. Вони є формою реалізації економіко-правових відносин між власником ресурсів надр в особі держави та суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють видобування корисних копалин.

Кабінет Міністрів України постановою від 12 вересня 1997 року затвердив базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Зазначений Порядок встановив єдині правила справляння збору за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення на території України, в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Платниками зборів за користування надрами для видобування корисних копалин є усі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Зазначений збір справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин регулюється відповідною Інструкцією від 13 червня 1997 року.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Цей збір у повному обсязі зараховується до Державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази.

Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологорозвідувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти для конкретних родовищ. Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.

Цей збір справляється з дати видобутку корисної копалини і його суми відносяться на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

У випадках, передбачених законодавством, зазначений збір не справляється за видобуток: раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки родовищ у встановленому порядку до категорії втрачених у надрах; підземних вод, що не використовуються в народному господарстві, які видобуваються із надр для усунення їх забруднення, тощо. Розмір збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) на користування окремими ділянками надр визначається Кабінетом Міністрів України, виходячи з витрат на експертизу заявок, матеріалів та обґрунтувань на користування надрами, організаційних та інших витрат, пов'язаних з видачею спеціальних дозволів (ліцензій).

Законодавством може встановлюватись акцизний збір по окремих видах мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками, при одержанні користувачем надр наднормативного прибутку.

Збори за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього стягуються тільки з юридичних осіб (підприємств, установ і організацій). Стягнення цих зборів не звільняє їх від відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Розміри зазначених зборів встановлюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів плати за них.

Розподіл зборів за забруднення атмосферного повітря, інші шкідливі впливи на нього здійснюється відповідно до ст. 46 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

За плату здійснюється і спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Її розмір встановлюється залежно від виду, цілей і об'ємів використання об'єктів тваринного світу, розповсюдження і цінності з врахуванням місцезнаходження, якості, біотичної продуктивності території та інших екологічних, а також економічних факторів. Порядок визначення зборів і пільги щодо платежів за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

bigmir)net TOP 100