Реклама на сайте Связаться с нами

Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна

Банківське право України

Навчальний посібник

Київ
Центр учбової літератури
2007

На главную
Банківське право України. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г.

Поняття про банківський рахунок

Відповідно до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу України, розрахунки між юридичними особами мають здійснюватися, як правило, в безготівковому порядку. Тобто відкриття банківського рахунку є обов'язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а імперативний характер, тобто характер загальнообов'язкового припису.

Згідно з пунктом 5.1 Інструкції Національного банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», за поточними рахунками, що відкриваються банками суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто власник рахунка зобов'язаний вносити на банківський рахунок усі грошові кошти і здійснювати з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

Це зумовлено, насамперед, фіскальними цілями, оскільки, контроль руху безготівкових коштів на рахунку, значно полегшує відстеження сплати податків. Крім цього, це значно полегшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стягнення на погашення податкової заборгованості. У зв'язку з цим у законодавстві з'явилася норма, згідно з якою відкриття або закриття банківського рахунка зумовлює обов'язок банківської установи повідомити про це податковий орган (після відкриття банківського рахунку здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише після одержання повідомлення податкового органу про взяття рахунку на облік).

Таким чином, сторони договору банківського рахунка зобов'язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторона договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони — клієнта, перевіряючи наявність у клієнта права на відкриття рахунка, відповідність його правового статусу умовам, необхідним для відкриття рахунка. А зміст договору банківського рахунка зумовлюється правилами та інструкціями Національного банку.

Після укладення договору банківського рахунку права його учасника продовжують залишатися нерівноправними. Банк має коло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це право банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових документів, стягнення в безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківською рахунка грунтуються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій і зумовлені особливим статусом банку.

Незважаючи на те, що банк здійснює підприємницьку діяльність і основною метою цього суб'єкта є отримання прибутку, він фактично виступає як представник усієї банківської системи. Тобто, здійснюючи розрахунки за дорученням клієнта, банк вступає у відносини з органами державної влади, іншими кредитними установами і навіть їх клієнтами. Таким чином, банк, виконуючи функцію із здійснення розрахунків, виступає не стільки як підприємець, скільки як елемент банківської системи, який забезпечує стабільність грошового обігу країни, дієвість платіжпо-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки країни.

З огляду на зазначене, спробуємо дати характеристику банківському рахунку як правовому інституту.

Є різні підходи щодо правового регулювання банківського рахунку.

Так, Є. М. Петрушев зазначає, що ознак цивільного договору у відносинах банку з клієнтом з приводу зберігання коштів на рахунку в банку немає.

І. А. Безклубий у своїй праці «Банківські правочини: цивільно-правові проблеми» зазначає, що в інституті банківського рахунка в наявності всі ознаки приватно-правового регулювання. Відносини, спрямовані на досягнення певної економічної мети, виникають за волевиявленням сторін та регулюються за допомогою методу юридичної рівності сторін. Імперативні норми в цьому інституті виконують лише допоміжні охоронні та захисні функції.

О. М. Олійник вказує, шо інститут банківського права за своєю правовою природою є комплексним та об'єднує в собі публічно-правові та приватно-правові елементи правового регулювання.

Аналізуючи наведені позиції, не можна не погодитися з останнім твердженням, адже інститут банківського рахунка, як і інститут банківського права, безперечно об'єднує як норми приватного, так і норми публічного права. Водночас, з'ясувати необхідно саме питання, які з цих двох груп норм є визначальними або складають основу правового регулювання відносин банківського рахунку.

Про наявність публічно-правового елементу у відносинах банківського рахунка свідчить, зокрема, таке:

— цілі правового регулювання відносин банківського рахунка є публічно-правовими і полягають у забезпеченні функціонування платіжної системи держави та грошового обігу;

— банк у зазначених відносинах виступає не просто як контрагент клієнта, а як представник банківської системи держави, зокрема платіжної системи. Адже нікого не цікавить банківський рахунок сам по собі (особливо поточний рахунок). Він є цікавим для клієнта банку з точки зору використання можливостей здійснення безготівкових розрахунків, які значно ускладнюються без наявності в особи банківського рахунка;

— імперативні норми відіграють основну роль у правовому регулюванні, адже вони регулюють як кожний етап укладення договору банківського рахунку, так і кожний етап подальшою використання його. Навіть процедура укладення договору регулюється фінансовим законодавством. При цьому в клієнта є лише вибір відкривати рахунок чи ні, але, прийнявши рішення про відкриття рахунка клієнт чітко діє відповідно до алгоритму, визначеного законом (наприклад, повідомлення державної податкової служби). Імперативні норми регулюють відкриття рахунка, порядок ідентифікації клієнта, види безготівкових розрахунків, здійснення операцій за рахунком, навіть порядок зняття готівкових коштів з рахунка, зупинення видаткових операцій на рахунку тощо;

— яскравими прикладами відсутності рівності сторін у відносинах банківського рахунка є право банку, реалізуючі повноваження, надані державою, затримати операцію по банківському рахунку або взагалі відмовити в здійсненні відповідної операції, банк виступає валютним агентом держави тощо;

— договір банківського рахунку є фактично публічним договором у розумінні статті 633 ЦК України, адже, відповідно до статті 1067 ЦК України, «Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкріти рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами».

Разом з тим є норми диспозитивні (цивільно-правові), про що свідчить насамперед наявність відповідної глави 72 в Цивільному кодексі України. Крім цього, про диспозитивність свідчить:

— договірний характер відносин між банком та клієнтом і їх можливість у межах, визначених законодавством, встановлювати свої права та обов'язки;

— здійснення банківських операцій банком, як правило, за дорученням клієнта;

— відплатний характер послуг банку та нарахування банком відсотка на залишок коштів на рахунку клієнта;

— відсутність у банку права визначати та контролювати напрями використання коштів на рахунку клієнта.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунка носять передусім публічно-правові, а вже потім — приватно-правові. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов'язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

Таким чином, банківський рахунок як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють правовідносини, які виникають у процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають у зберіганні банку.

Інше розуміння банківського рахунка полягає в розумінні його як форми підприємницької діяльності, яка має свої нормативи та правила здійснення. Ця діяльність є одним з елементів виключної банківської діяльності. Такий підхід грунтується на тому, що, згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

При цьому умови здійснення цього виду банківської діяльності максимально стандартизовані та врегульовані законом.

Третє розуміння банківського рахунка полягає в сприйнятті його як фікції — облікового запису в бухгалтерських реєстрах банку. З огляду на зазначений підхід, не існує і не може існувати такого поняття як власник рахунка в розумінні інституту права власності, адже, згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 179 Цивільного кодексу зазначає, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Рахунок не існує в дійсності, є нематеріальним, а отже щодо нього не може виникати право власності (ним не можна розпоряджатись, заповідати в спадок, адже навіть реорганізація юридичної особи передбачає необхідність відкриття нового рахунка).

Таким чином, банківський рахунок є обліковою одиницею, що застосовується в банківській справі з метою обліку прав грошових вимог клієнта до банка, що виникають з договору банківського рахунка, а також для обліку процесу виконання цього договору шляхом банківських операцій, передбачених для відповідних категорій банківського рахунка.

Французькі вчені Гаральда та Стуфле визначають рахунок як таблицю боргових зобов'язань двох осіб — одна до одної. Банківський рахунок як інструмент значно більший. Рахунки є регулюючим інструментом, що дозволяє здійснювати взаємні платежі методом наближеним до компенсації, є кредитним інструментом, коли банк кредитує клієнта, та рахунки використовуються для надання численних послуг (інкасація).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківські рахунки як рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Зазначимо, що дещо невдалим є визначення рахунка через рахунок. Більш прийнятним, на нашу думку, є визначення І. А.Безклубого, який розуміє банківський рахунок як документ, у якому па підставі розпоряджень клієнта та операцій банку здійснюється облік, зарахування, переказ, списання коштів клієнтів, відображаються грошові вимоги та зобов'язання банку стосовно клієнтів та їх контрагентів.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її па папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому посії.

Таким чином, некоректним є поняття «власник рахунка в банку», шо подекуди вживається в законодавстві та суперечить дійсній природі прав особи по відношенню до відкритого банківського рахунка — особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому.

Отже, існує три розуміння банківського рахунка 1) як правового інституту; 2) як виключної банківської діяльності; 3) облікового запису в бухгалтерських регістрах банку. Самоаналіз рахунка з точки зору трьох зазначених розумінь надає можливість для найповнішого розуміння його правової природи.

bigmir)net TOP 100