Реклама на сайте Связаться с нами

Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна

Банківське право України

Навчальний посібник

Київ
Центр учбової літератури
2007

На главную
Банківське право України. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г.

Банківська таємниця як окремий вид інформації з обмеженим доступом

Досить цікавим та неоднозначним з теоретичної точки зору та з точки зору правозастосування є визначення місця банківської таємниці серед видів інформації з обмеженим доступом.

Зі змісту глави 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не досить зрозуміле є співвідношення банківської таємниці з іншою правовою категорією — категорією конфіденційної інформації. Аналіз положень частин другої та третьої статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» дають можливість зробити висновок про те, що конфіденційна інформація співвідноситься з банківською таємницею як загальне та окреме.

Так, назва статті 61 звучить: «Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці», а в частині третій цієї статті зазначається, що приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо або опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Таким чином, з наведеного можна зробити висновок, що законодавець розглядає банківську таємницю не як окремий вид інформації з обмеженим доступом, а як підвид конфіденційної інформації. З цим погодитися не можна, виходячи, по-перше, із сутності цього правового явища яке має зовсім інший режим правового регулювання, а по-друге, зі змісту чинного законодавства.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про інформацію», за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація ж з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на таємну та конфіденційну інформацію (стаття 30 Закону). Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію», громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Таким чином, можемо зробити висновок, що інформація, яка становить банківську таємницю, не відноситься до категорії конфіденційної виходячи з наступного.

По-перше, банківська таємниця є таємницею, тобто вона, відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію», належить до категорії таємної інформації в силу самої своєї назви.

По-друге, поширення конфіденційної інформації здійснюється за бажанням юридичних та фізичних осіб у володінні, користуванні або розпорядженні яких така інформація перебуває. І навпаки, поширення (або розголошення) банківської таємниці здійснюється в чітко встановлених законодавством межах, порядку та на належним чином оформлений запит належних суб'єктів. Власник конфіденційної інформації самостійно визначає режим доступу до неї. В той же час правовий режим та зобов'язання по збереженню банківської таємниці чітко визначені законодавством.

По-третє, чітку різницю між цими поняттями проводить сам законодавець. Так, глава 10 Закону України «Про банки та банківську діяльність» має назву «Банківська таємниця та конфіденційність інформації». В статті 91 Закону зазначається, що «з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора ... відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю». В пункті 39.2 статті 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» зазначається, що до банківської таємниці належить інформація, визначена Законом України «Про банки і банківську діяльність», а до конфіденційної інформації — інформація, що визначається іншими законами. Вживання в текстах закону понять конфіденційної інформації та банківської таємниці одного поряд з іншим зумовлює висновок про те, що ці поняття зовсім не можуть співвідноситись як загальне та окреме.

Не повинні викликати сумніву положення частини четвертої статті 30 Закону «Про інформацію», які є винятками з правила частини третьої цієї ж статті щодо права визначення режиму доступу до конфіденційної інформації, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлення для неї системи (способів) захисту. Такі винятки законом установлюються, зокрема, для інформації комерційного та банківського змісту. Однак банківська таємниця не включена до переліку видів інформації зазначеного в частині третій цієї статті, оскільки банк хоч і володіє інформацією яка відноситься до банківської таємниці, однак не одержує цю інформацію за власні кошти. Така інформація не є й предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу банку. Крім цього, частина третя статті 30 Закону «Про інформацію» проводить розмежування поняття конфіденційної інформації та таємниці, зазначаючи, що конфіденційна інформація не повинна «порушувати передбаченої законом таємниці».

Усе це дає змогу зробити ще один досить цікавий висновок. Так, оскільки банківська таємниця відповідно до чинного законодавства не є різновидом конфіденційної інформації, захист від розголошення відомостей, передбачених статею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не може здійснюватися на підставі статті 32 Конституції України відповідно до якої не допускається використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Не виключена, звичайно, ситуація, за якою відомості, що мали статус конфіденційної інформації про фізичну або юридичну особу, передаються банку на реалізацію певних актів законодавства або угоди сторін. Однак з моменту передачі такі відомості будуть мати статус банківської таємниці. Тому якщо передбачити ситуацію, за якої певні відомості (скажімо, про угоди, що укладались громадянином) були передані на зберігання до банку і, звичайно, залишились у володінні, користуванні та розпорядженні громадянина, то відомості, передані на зберігання до банку будуть захищатися відповідно до норм права про банківську таємницю, а ці ж самі відомості, що перебувають у володінні громадянина будуть захищатися відповідно до статті 32 Конституції України та Закону України «Про інформацію» як конфіденційна інформація. Тому і позовні вимоги громадянина при розголошенні такої інформації банком повинні обґрунтовуватися статтями 60—62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а вимоги громадянина до іншого суб'єкта, винного у збиранні та розголошенні цієї ж інформації, яка перебувала у його володінні, повинні базуватись на нормах законодавства про конфіденційну інформацію.

Таким чином, як видно з вищенаведеного, банківська таємниця належить до такого виду інформації з обмеженим доступом як таємна інформація.

Необхідно розмежовувати поняття банківської таємниці та конфіденційної інформації банку.

Враховуючи положення статті 30 Закону України «Про інформацію» та зважаючи на норми частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до яких банківською таємницею є та інформація, розголошення якої може завдати шкоди клієнту банку, до конфіденційної інформації, якою володіють банки, відноситься будь-яка інформація, неправомірне розголошення якої може завдати шкоди безпосередньо банку. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» банки самостійно визначають перелік такої інформації. Таким чином, у статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» йдеться про два види інформації з обмеженим доступом — банківську таємницю та конфіденційну інформацію банку.

З практичної точки зору досить цікавим є порівняння банківської таємниці з іншим різновидом таємної інформації — комерційної таємниці. Правовий режим зазначеного виду інформації регламентується Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про господарські товариства» та деякими підзаконними нормативними актами. Незважаючи на спільну правову природу банківської та комерційної таємниці, на нашу думку, з практичної точки зору досить важливим є проведення чіткого розмежування цих двох категорій.

Системний аналіз чинного законодавства дає підстави виділити такі принципові відмінності між банківською та комерційною таємницями:

— на відміну від комерційної таємниці, зміст і обсяг якої встановлюється керівником підприємства на власний розсуд, перелік відомостей, що становлять банківську таємницю, встановлений Законом України «Про банки і банківську діяльність». Саме це, до речі, й поєднує банківську та державну таємницю, оскільки зміст і обсяг останньої також визначений на рівні закону;

— банківську таємницю становлять чужі відомості, тобто відомості про клієнтів та кореспондентів банку, які перебувають у банку на правовому титулі володіння. Тому банк не має права використовувати та розпоряджатися такими відомостями без спеціальної згоди клієнта. В той же час відомості, що становлять комерційну таємницю, перебувають у власності банку;

— правовий режим комерційної таємниці визначається Господарським кодексом України та Цивільним Кодексом України, а правовий режим банківської таємниці визначається Законом «Про банки і банківську діяльність».

З вищенаведеного можна зробити висновок, що банківська та комерційна таємниці є самостійними різновидами таємної інформації, які тісно пов'язані між собою.

Взаємозв'язок банківської та комерційної таємниць зумовлюється тим, що перелік відомостей, що відносяться до цих таємниць, досить схожий.

Враховуючи встановлений статею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перелік відомостей, що становлять банківську таємницю (до якого, до речі, включається і комерційна таємниця), можна стверджувати, що банківська таємниця охоплює набагато ширше коло відомостей, ніж таємниця комерційна.

Іншим питанням, на яке закон не дає відповіді, є строк зберігання віднесеної до банківської таємниці інформації. На нашу думку, на рівні закону необхідно було б установити, що така інформація має зберігатися безстроково. В будь-якому разі мінімальним терміном зберігання інформації, що належить до банківської таємниці, повинен бути термін у 10 років. Крім цього доцільним є закріплення зобов'язання працівників банку та контролюючих органів зберігати банківську таємницю незалежно від того, продовжує особа працювати в банківській сфері чи ні.

bigmir)net TOP 100