Реклама на сайте Связаться с нами

Д. О. Гетманцев, Н. Г. Шукліна

Банківське право України

Навчальний посібник

Київ
Центр учбової літератури
2007

На главную
Банківське право України. Гетманцев Д. О., Шукліна Н. Г.

Зміст валютних відносин

Валютні відносини займають визначальне місце серед фінансових відносин, що існують у будь-якій державі. Тим більше зростає значення валютних відносин у державах з економікою, що розвивається. Адже вплив іноземної валюти може різко негативно вплинути на економічні процеси в державі із слабкою валютою. Саме для мінімізації негативного впливу іноземних валют (читати економік) на економічну безпеку держави застосовується режим валютного регулювання.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави в особі центрального банку, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і на порядок здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютного регулювання визначається порядок організації валютних відносин і контролюється здійснення валютних операцій, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів та позик, встановлюється порядок ввезення, вивозу та переказу валюти за кордон і тим самим підтримується рівновага платіжного балансу та стабільність національної валюти.

Валютне регулювання в державі, будучи нормативним, здійснюється шляхом укладення міжнародних валютних угод та виданням нормативних актів у сфері валютних відносин. Валютне регулювання відіграє значну роль у проведенні державою відповідної валютної політики, в організації валютних відносин і визначенні правового режиму операцій з валютними цінностями.

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режим валютних обмежень або режим валютного регулювання та контролю. Такий режим менш суворий, ніж режим державної валютної монополії, та більш суворий, ніж режим вільної конвертованості валют, що майже не передбачає валютних обмежень.

Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами.

У цілому валютні обмеження — це система нормативних правил, що регламентують права резидентів та нерезидентів щодо проведення операцій з валютою та іншими валютними цінностями. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством. Основні завдання цих заходів:

— регулювати платіжний баланс;

— підтримувати валютний курс;

— концентрувати валютні цінності в руках держави для розв'язання поточних та стратегічних завдань.

Валютні обмеження найчастіше застосовуються при здійсненні контролю за рухом капіталу, в тому числі за повнотою та вчасністю повернення в країну валютної виручки, за регламентацією вивезення валюти громадянами, які їдуть у туристичні подорожі, за регламентацією порядку вивезення нерезидентами прибутків, отриманих від іноземних інвестицій тощо. Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, тому що сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави та великих підприємств за рахунок малих і середніх підприємств, оскільки ускладнюють останнім доступ до іноземної валюти.

Основні принципи валютних обмежень, що визначають їхню сутність, є:

— централізація валютних операцій у Національному та уповноважених банках;

— ліцензування валютних операцій і, насамперед, вимога попереднього дозволу органів валютного контролю на придбання імпортерами або боржниками іноземної валюти;

— повне або часткове блокування валютних рахунків;

— обмеження конвертованості валют, а саме — введення різних категорій валютних рахунків.

Залежно від сфери застосування валютних обмежень відрізняються і їхні форми. Так, за поточними операціями найчастіше використовуються такі форми валютних обмежень:

— блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей користування цими коштами;

— обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково Національному чи уповноваженим банкам, що мають валютну ліцензію Національного банку;

— обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу органу валютного контролю або за умови внесення попереднього депозиту в банк у національній валюті);

— обмеження на форвардні закупки імпортерами іноземної валюти;

— заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;

— заборона оплати імпорту деяких товарів за національну валюту;

— заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

— регулювання строків платежів за експортом та імпортом в умовах нестабільності валютних курсів;

— численність валютних курсів — диференційовані валютні курси за різними видами операцій, товарними групами та регіонами.

Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються в сфері міжнародних економічних відносин згідно з поточними і стратегічними цілями економічної політики країни. Вона спрямована на вирішення головних завдань: забезпечення стабільності економічного зростання, утримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу. Форми і методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції.

Валютні обмеження являють собою систему нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки тощо).

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає в збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенню її курсу по відношенню до валют інших країн, що здійснюється державою в офіційному порядку.

Валютна інтервенція — втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищення або зниження курсу валюти своєї країни або іноземної валюти. В тих випадках, коли країна зацікавлена в підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної і купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета — зниження курсу національної валюти — здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Зокрема, Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави. Золотовалютні резерви України як централізовані фонди коштів держави включають:

— Державний валютний фонд України;

— Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи та коштовного каміння;

— Державний валютний фонд уряду (кошти валютного фонду КМУ);

— Золотовалютні резерви Національного банку України, основою яких є офіційний валютний резерв центробанку.

Чинне законодавство включає до структури золотовалютного резерву НБУ:

— монетарне золото;

— спеціальні права запозичення;

— резервну позицію в МВФ;

— іноземну валюту у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном;

— цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті;

— будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд прийняв рішення про членство України у відповідних фінансових організаціях. З червня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила відповідний Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій». З вересня 1992 р. Україна стала членом МВФ. Міжнародний валютний фонд у своїй діяльності керується міжнародною угодою країн-членів, що має назву «Статті угоди про МВФ». З цього часу Україна підтримує активні ділові відносини з МВФ та зобов'язана виконувати взяті на себе із підписанням «Статей угоди про МВФ» зобов'язання. Основні зобов'язання, що стосуються валютного регулювання в середині країни, містяться в статті 8 Угоди та стосуються регламентації валютних обмежень що їх можуть вводити країни-члени на власних територіях. Основний зміст статті зводиться до неможливості введення будь-яких істотних валютних обмежень державою-членом на власній території без погодження такої дії з МВФ. Таким чином, після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями в національній грошовій одиниці. Тому, органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

bigmir)net TOP 100