Реклама на сайте Связаться с нами

P. О. Стефанчук

Цивільне право України

Навчальний посібник

Київ
Прецедент
2005

На главную
Цивільне право України. Стефанчук P. О.

Договори про перевезення

Розвиток народного господарства та життя людей взагалі неможливо уявити без засобів переміщення (транспорту). Роль транспорту полягає в наданні специфічних послуг, пов'язаних із переміщенням товару або людини в просторі.

ЦК України відносить до підстав виникнення зобов'язань із перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти договір перевезення. Тобто не є підставою виникнення цього виду зобов'язань план перевезення вантажів.

Правове регулювання договору перевезення здійснюється главою 64 ЦК, Законом України "Про транспорт" та спеціальними правилами щодо окремих видів перевезення.

Залежно від об'єкта перевезення законодавець розрізняє договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Крім того, залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним транспортом, морським і внутрішнім водним, повітряним, автомобільним транспортом.

Розглянемо особливості укладення та виконання окремих видів договорів перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний (на морському транспорті) та відплатний.

Договір перевезення вантажу має публічний характер, однак за умови дотримання умов, які випливають зі змісту ст. 915 ЦК України: а) перевізником повинна виступати спеціалізована юридична особа, яка здійснює перевезення транспортом загального користування; б) згідно із законом, іншими нормативно-правовими актами або ліцензією, виданою цій організації, вона має здійснювати перевезення за зверненням будь-якої особи.

Сторонами договору є перевізник і відправник. Перевізники — це ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами), а відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і фізичні особи, яким вантаж належить або на праві власності, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Особа, яка має право на одержання вантажу від перевізника, є одержувачем. Одержувачем може бути сам відправник або третя особа, на користь якої укладено договір.

Договір перевезення вантажу належить до договорів на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

Істотною умовою договору є умова про предмет.

Предметом договору є послуги щодо доставки ввірених перевізникові матеріальних цінностей (вантажу) до пункту призначення. До таких послуг належать не лише саме переміщення вантажу, а й інші дії, зокрема, збереження, видача вантажу одержувачеві, завантаження та вивантаження.

Форма договору — письмова. Для укладення договору застосовують систему єдиного документу. Наприклад, залежно від виду документу розрізняють: а) систему накладної, яка застосовується майже на всіх видах транспорту; б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті; в) систему чартеру, яка застосовується на морському та повітряному транспорті. У деяких випадках системи можуть бути комбіновані.

Договір перевезення вантажу належить до строкових договорів. За правилами ст. 919 ЦК, строк встановлюється договором, якщо інший строк не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а якщо таких строків немає — у розумний строк.

Крім того законодавець надає можливість укладення довгострокового договору в разі необхідності здійснення систематичних перевезень (ст. 914 ЦК).

Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін. При цьому, відповідному обов'язку однієї сторони кореспондує відповідне право іншої. Обов'язки перевізника можна поділити на основні, які передбачено законом, та додаткові, які може бути встановлено за домовленістю між сторонами в договорі.

Основні обов'язки перевізника:

1) доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві) (ст. 909 ЦК);

2) надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором, за умови їх придатності для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК);

3) забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу (ст. 924 ЦК);

4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення та видати його одержувачеві (ст. 919 ЦК).

Крім того, сторони можуть покласти на перевізника і виконання додаткових обов'язків:

1) здійснити завантаження (вивантаження) вантажу, в строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 918 ЦК);

2) провести страхування вантажу (ст. 927 ЦК);

3) повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу тощо.

Своєю чергою відправник зобов'язаний:

1) пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці, а також замаркувати вантаж відповідно до встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК). Інакше перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. 3 ст. 917 ЦК);

2) сплатити провізну плату за перевезення вантажу в розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами; якщо розмір провізної плати не визначено — то розумну плату (ч. 1 ст. 916 ЦК). У разі невиконання цього обов'язку перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК);

3) надати перевізникові необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів.

Крім того, договором може бути покладено на відправника обов'язок повністю і раціонально завантажити транспортні засоби у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлено транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються до них (ч. 2 ст. 918 ЦК).

Основним обов'язком одержувача є обов'язок прийняти вантаж та вивезти його з території станції, аеропорту, пристані. У разі порушення цієї умови одержувач повинен оплатити зберігання вантажу, причому плату може бути в декілька разів збільшено за наявності його вини. Відповідно, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому вантажу в пункті призначення. У разі невиконання перевізником обов'язку доставити вантаж на адресу його одержувача, останній має право пред'явити йому вимогу з приводу втрати вантажу, а у разі неналежного виконання ним обов'язку — вимогу з приводу нестачі, псування або пошкодження вантажу (ст. 924 ЦК), а також вимогу з приводу прострочення доставки вантажу (ст. 923 ЦК).

Сторони за договором перевезення вантажу несуть відповідальність у формі відшкодування збитків та (або) сплати неустойки (штрафу, пені).

ЦК передбачає окремі випадки покладення відповідальності на перевізника за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення вантажу:

• за ненадання транспортного засобу (ст. 921 ЦК);

• за прострочення доставки вантажу (ст. 923 ЦК);

• за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу (ст. 924 ЦК).

Крім того, законодавець передбачив правило про відповідальність відправника за невикористання наданого перевізником транспортного засобу (ст. 921 ЦК).

У разі довгострокового прострочення доставки вантажу, тобто протягом 30 днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами), вантаж вважається втраченим (ч. 2 ст. 919 ЦК). Одержувачеві у цьому разі надається право вимагати відшкодування фактичної шкоди через незбереження вантажу (ч. 2 ст. 924 ЦК). Однак одержувач вантажу повинен прийняти вантаж, що прибув після спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами (статутами).

Перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1 ст. 924 ЦК), а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника). Тобто перевізник повинен довести свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та, по-друге, усунення яких від нього не залежало. Зокрема, до обставин, яким перевізник не міг запобігти (або безумовних обставин звільнення від відповідальності), належать такі: а) вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) та зі справними пломбами відправника; б) нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозиться в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача; г) нестача не перевищує норм природної втрати (ст. 111 Статут залізниць України).

Перевізник також може бути звільнений від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, якщо доведе наявність обставин, усунення яких від перевізника не залежало, а саме: а) вину відправника або одержувача; б) особливі природні властивості вантажу; в) недоліки тари чи упаковки, які не можна було помітити за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення; г) здача до перевезення вантажу або зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення; ґ) здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму.

На відміну від ЦК, транспортні кодекси (статути) допускають, поряд із презумпцією вини перевізника, також презумпцію відсутності вини перевізника. За останньою перевізник не зобов'язаний доводити відсутність своєї вини, оскільки вона є явною.

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу в розмірі фактичної шкоди. А це означає, що перевізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг би реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушено (упущену вигоду).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника за цим перевезенням.

Претензії та позови, що випливають із договору перевезення, порядок і строки їх пред'явлення та розгляду встановлено транспортним законодавством. Відповідно до ст. 925 ЦК, по-перше, передбачено обов'язкове пред'явлення до перевізника претензії до пред'явлення йому позову, однак строк для пред'явлення не встановлено; по-друге, позов до перевізника може пред'явити відправник вантажу або його одержувач за наявності двох необхідних умов: а) якщо має місце повна або часткова відмова перевізника задовольнити претензію; б) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у місячний строк.

Щодо пред'явлення позову, то, по-перше, застосовується позовна давність в 1 рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч. 3 ст. 925 ЦК); по-друге, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами) (ст. 926 ЦК), тобто ця норма має відсилочний характер.

Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж: до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний.

Сторонами договору є пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) та перевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспорту загального користування).

Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата за проїзд жетоном тощо).

Предметом договору є надання послуг, пов'язаних із перевезенням.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. До основних належать права пасажира:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом та інше.

Основним обов'язком пасажира є його обов'язок внести провізну плату за перевезення (ст. 916 ЦК).

Відповідно до статей 919 і 924 ЦК, обов'язок перевізника забезпечити збереження багажу та доставити його у строк до пункту призначення ґрунтується на тих самих засадах, що й за договором перевезення вантажу.

Щодо договору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість між перевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої законом відповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливості домовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальності пасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разі повітряного перевезення.

Відповідно до ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізник звільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: а) непереборної сили; б) усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажира; в) інших обставин, що не залежали від перевізника.

Характерною рисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно до ст. 68 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі втрати або нестачі багажу — в розмірі вартості багажу, який втрачено або якого бракує; у разі пошкодження (псування) багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення з оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.

Згідно зі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщо договором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини. Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира зумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб як джерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

bigmir)net TOP 100