Реклама на сайте Связаться с нами

P. О. Стефанчук

Цивільне право України

Навчальний посібник

Київ
Прецедент
2005

На главную
Цивільне право України. Стефанчук P. О.

Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи

Виокремлення цього делікту зумовлено, насамперед, місцем та значенням благ, яким завдано шкоди, в системі соціальних пріоритетів. Адже життя та здоров'я людини визнано вищими соціальними цінностями. Саме це й зумовлює специфічність протиправності діяння. Річ у тім, що з огляду на важливість цих благ будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'я фізичної особи, як правило, презюмується протиправним, окрім випадків, які прямо передбачено в законі, наприклад, необхідної оборони. Причому протиправним вважається також заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань (ст. 1196 ЦК).

Щодо шкоди, то слід зазначити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.

Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).

Поняттям "каліцтво" охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством та стало результатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що настало внаслідок так званого загального захворювання.

Специфіка шкоди, яку завдано життю та здоров'ю полягає також і в тому, що її не може бути відшкодовано в натурі та оцінено в грошовому еквіваленті. І тому, відшкодуванню підлягатиме не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, витрати, зумовлені необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також видатки на поховання (ст. 1201 ЦК) та інші витрати.

Певні особливості має також і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою, який, як правило, має складний характер.

І на сам кінець, щодо особливостей вини заподіювача шкоди у цьому деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується, аж допоки він не доведе свою невинність. Однак у випадках, якщо цю шкоду завдано незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в деяких інших випадках, що прямо передбачено законом, то вона відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.

Розглянемо тепер особливості відповідальності за цей делікт, залежно від благ, яким було завдано шкода.

У разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за такою формулою:

Ршз = З + ДВ + МШ , де

Ршз — розмір шкоди, що завдано здоров'ю;

З — заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;

ДВ — додаткові витрати;

МШ — моральна шкода.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, якщо її немає — загальної працездатності (ч. 1 ст. 1197 ЦК).

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу сукупного заробітку (доходу) за 12 або за 3 останні календарні місяці роботи на відповідну кількість місяців. Для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізичної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. До сукупного заробітку (доходу) слід зараховувати всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. Своєю чергою, не слід зарахувати до суми заробітку (доходу) одноразові виплати, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу, допомогу по вагітності та пологах тощо (ч. 3 ст. 1197 ЦК).

Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлено також можливість вимагати відшкодувати також і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому (ч. 4 ст. 1197 ЦК).

Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. 3 ст. 1197 ЦК).

На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. Втрата працездатності може бути тимчасовою, що посвідчується листком тимчасової працездатності, або стійкою (тривалою), що посвідчується медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК).

На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено спеціальним законом.

Однак визначену втрату заробітку (доходу) залежно від різних чинників може бути змінено як у бік зменшення, так і в бік збільшення.

Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:

• у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК). Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не відшкодовується;

• залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, що була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК).

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:

• за договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК);

• якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК);

• у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК);

• у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК).

Певні особливості має визначення втраченого заробітку (доходу), який завдано внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітнього або неповнолітнього. В цьому разі, якщо потерпілий не мав заробітку, то після досягнення малолітнім потерпілим 14 років (учнем — 18 років), він має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1199 ЦК). Якщо ж потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток, то в цьому разі завдану шкоду має бути відшкодовано їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1199 ЦК).

Ще одним видом видатків, які має бути відшкодовано потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомоги та догляду. І тому в разі обґрунтованості та доведеності потерпілий може вимагати додаткових витрат на:

• посилене харчування;

• санаторно-курортне лікування;

• придбання ліків;

• протезування;

• сторонній догляд.

Цей перелік не є вичерпним, і тому за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено спеціальним законом.

Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не враховується (ч. 3 ст. 1193 ЦК).

Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових витрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК).

У разі, якщо шкоду завдано смертю, то відшкодування відбувається за такою формулою:

Ршс = (Сз x n) / (n + 1) + ВП + МШ , де

Ршс — розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи;

Сз — середньомісячний заробіток;

n — кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю;

ВП — витрати на поховання;

МШ — моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Коло непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, упродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шкоди, визначаються таким чином:

• дитині — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо дитина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;

• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, — довічно;

• інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку його інвалідності;

• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення останніми 14 років;

• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — 5 років після його смерті.

Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК).

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'язана зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК) та витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК). Зазначені витрати не зараховується до суми відшкодування шкоди та відшкодовується окремо.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. 3 ст. 1193 ЦК). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, яку завдано фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

Збільшення розміру відшкодування шкоди, яку завдано смертю годувальника, може відбуватись у випадках: а) підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК) тощо.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, за загальним правилом, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК). Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачено одноразово, але не більш ніж за 3 роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК).

Певну специфіку має також і порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за яким зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність шляхом ліквідації. В цьому випадку платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, має бути капіталізовано (тобто узагальнено в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам.