Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Теорія держави і права в системі юридичних наук, її значення

Стан і значення теорії держави і права у системі юридичних наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося, вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її напрям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у цілому, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окрему, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галузей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із закономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.

Для того щоб з'ясувати місце та роль теорії держави і права у системі юридичних наук, треба, перш за все, уявити цю систему. Крім теоретико-правової та історико-правової наук, до неї входять так звані галузеві (спеціальні) юридичні науки, які вивчають окремі сфери, сторони, елементи державно-правової дійсності. Комплекс цих наук умовно поділяється на основні групи (напрями, розділи, цикли). Їх кількість залежить від критеріїв поділу системи на групи на підставі з'ясування специфіки дисциплін та їх об'єднувальних ознак. При цьому іноді мають місце суб'єктивізм або недостатнє теоретичне опрацювання зазначених питань. Частіше за все визначають три такі групи:

1) фундаментальні юридичні науки теоретичного та історичного напряму (теорія держави і права, історія політичних і правових вчень, загальна історія держави і права, історія держави і права України тощо);

2) галузеві юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право; кримінально-процесуальне право, трудове право, житлове право, сімейне право тощо);

3) спеціальні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія тощо).

Деякі дослідники є прихильниками чотириступеневої системи:

1) теоретико-історичні юридичні науки;

2) галузеві юридичні науки;

3) спеціальні юридичні науки, які досліджують діяльність правоохоронних органів, прокуратури тощо;

4) прикладні юридичні науки — науки, що використовують дані інших наук: криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, судова статистика, судова бухгалтерія тощо.

Є поділ системи юридичної науки на сім основних груп, серед яких: історико-юридичні, державно-правові, господарсько-правові, цивільно-правові, кримінально-правові, процесуально-правові, міжнародно-правові науки.

В окремих підручниках з теорії держави і права система державно-правової науки визначається класифікатором юридичних наук, яка затверджена ВАК України. Слід зазначити, що ніяка деталізація чи інтеграція у системі юридичних наук не має можливості адекватно віддзеркалити динамічну картину сучасного правового життя, котрому властиве як виділення нових наукових напрямів, так і становлення нових галузей, підгалузей, інших комплексних утворень та водночас зникнення зі змінами у суспільному житті певних напрямів галузевих наук. Так, останнім часом виникли науки з таких галузей права, як: космічне, атомне, інформаційне. Перехід до ринкових відносин обумовив розвиток в Україні наук комерційного, підприємницького, біржового права. У нашому житті з'явилося чимало нових явищ у сфері економічних відносин, що регулюються правовими нормами (наприклад, іпотека, застава, траст, комерціалізація, приватизація), а також нових суб'єктів права — акціонерні товариства, комерційні структури тощо. Ці нові правові явища не можуть не привернути увагу правознавців-теоретиків щодо їх теоретичного осмислення, з'ясування місця і ролі у нашій правовій дійсності, вирішення певних загальнотеоретичних проблем, пов'язаних з виникненням і функціонуванням нових юридичних інститутів.

Виступаючи стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук як узагальнююча і спрямовуюча наука, теорія держави і права потрібна також для розроблення спеціальних, достатньо вузьких проблем, які стоять перед цими науками. Вона синтезує і систематизує висновки галузевих знань, включаючи їх до арсеналу власних наукових ідей. Однак це не означає, що висновки теорії обмежуються сукупністю вказаних ідей. У той час, як галузеві юридичні науки акцентують увагу на сучасній державно-правовій практиці, на чинному праві, то дослідження теорії держави і права аж ніяк не обмежені у просторі і часі. Тому здійснювана нею інтеграція даних всіх юридичних наук сприяє їх взаємозбагаченню, а загальна картина державно-правової дійсності стає правильнішою і цілісною. Разом з тим вирішення багатьох проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різних суб'єктів права, вдосконалення механізму правового регулювання одержують адекватне, об'єктивне наукове обґрунтування.

Слід зазначити, що кожна галузева юридична наука містить відображення виникнення, розвитку, змісту, сучасної ролі і перспектив подальшого поступу відповідної галузі права у певній площині суспільних відносин. А теорія держави і права, досліджуючи право у цілому, у взаємозв'язках всіх його галузей та інститутів, дає відповідь на головні питання, що стосуються виникнення, розвитку, змісту, сутності і ролі права взагалі. Внаслідок цього галузеві юридичні науки, спираючись на висновки теорії держави і права, одержують сприятливі можливості для правильного розуміння матеріалу, який становить їх предмет. З іншого боку, здобутки у дослідженні галузей та інститутів права дають теорії держави і права конкретний матеріал для широких узагальнень та поглиблення змісту тих або інших загальних понять і уявлень. Таким чином відбувається взаємозбагачення теорії держави і права та галузевих юридичних наук, а правильне розуміння загальнотеоретичних проблем посилює творчі можливості дослідників, які працюють у сфері галузевих юридичних наук.

Наведене вище переконливо свідчить, що теорію держави і права не можна ототожнювати із системою галузевих юридичних наук або «розчленовувати» її у цій системі. Одночасно не слід розглядати її як певний вступ до галузевих юридичних наук, як таку собі загальну частину кожної з них, хоча теорія держави і права достатньо тісно з ними пов'язана. Функції теорії держави і права не можна також зводити до узагальнення досягнень галузевих юридичних наук чи до рішень тих або інших загальних завдань стосовно будь-якої кількості цих наук.

Всі галузі юридичної науки, за винятком теорії держави і права, вивчають певні явища, окремі інститути єдиної системи держави і права, вони виступають як окремі юридичні науки. Їх призначення полягає у вичленуванні із системи державно-правової дійсності певних галузей або сфер з властивими тільки їм специфічними закономірностями розвитку та вивченні їх у відносній самостійності щодо держави і права у цілому. Отже, з впевненістю можна говорити про те, що жодна з галузевих або спеціальних юридичних наук, ні всі вони разом узяті, не мають можливості забезпечити дослідження загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Необхідністю досягнення вказаної мети і є існування та призначення саме такої юридичної науки, як теорія держави і права.

Всі галузеві юридичні науки, такі, як: наука конституційного права, наука адміністративного права, наука цивільного права, наука кримінального права, наука цивільного процесу, наука кримінального процесу тощо, керуються розробленими теорією держави і права положеннями про сутність, типи, форми та функції держави і права, загальними поняттями права, держави, державного механізму, норми права, галузі права тощо. У той же час всі згадані положення спираються на аналіз та синтез відповідних даних різних галузевих юридичних наук про державу і право. Саме їх фактичний матеріал і теоретичні узагальнення є одним з найважливіших джерел існування та розвитку теорії держави і права.

Теорія держави і права посідає чільне місце у системі юридичних наук. Вона дає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища. Ці знання фіксуються у поняттях і теоретичних конструкціях, що є найбільш загальними та абстрактними у порівнянні з поняттями інших юридичних наук. Але висновки теорії держави і права не є вторинними, похідними, які виникають внаслідок узагальнення результатів галузевих юридичних наук. Загальність її висновків заснована на дослідженнях власного предмета — загальних закономірностей державно-правових явищ. Вона не дає конкретних, готових рішень з питань, що досліджуються галузевими юридичними науками, але сприяє з'ясуванню ними важливих керівних відправних точок досліджень, які дозволяють уникнути однобічності при розв'язанні галузевих наукових проблем. Таким чином забезпечується методологічна єдність досліджень у галузевих юридичних науках. Висновки і положення теорії держави і права виступають як єдині теоретичні засади та головні орієнтири при розробленні цими науками спеціальних питань і рекомендацій для практики. Зв'язком з юридичною практикою, здатністю задовольняти запити останньої багато у чому визначаються життєвість і соціальна значущість теорії держави і права та всіх галузевих правових наук. Юридична практика, досвід функціонування держави, численні факти державно-правової діяльності слугують невичерпним джерелом розвитку юриспруденції. Практика ж обумовлює мету та цілі дослідження держави і права, тобто теоретичне й практичне пізнання державно-правових явищ здійснюється також для того, щоб сама практика розвивалася на науковій основі. Ігнорування здобутків науки в процесі державно-правового будівництва спричиняє у наш час чимало негативних наслідків. Теорія держави і права, вивчаючи та узагальнюючи практику, формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації та висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, а й вміло застосовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства. Теоретичні положення мають широко використовуватися фахівцями у правотворчій і правозастосовчій діяльності, при вирішенні питань вдосконалення правового виховання населення тощо. Державно-правова дійсність, політико-правові процеси, що досліджуються теорією держави і права, належать до найскладніших та найважливіших суспільних сфер, від яких багато у чому залежить життєдіяльність суспільства. Їх наукове осмислення — об'єктивна потреба українського соціуму на сучасному етапі його існування та розвитку, адже теорія держави і права як фундаментальна наука є вагомим джерелом правового прогресу, справляє величезний вплив на розвиток суспільного юридичного мислення та зростання юридичної активності як всього суспільства, так і кожної особи у ньому.

bigmir)net TOP 100