Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Принципи наукового пізнання

Методологія теорії держави і права, будучи системною сукупністю особливих пізнавальних методів, засобів, прийомів вивчення держави і права, закономірностей їх виникнення та розвитку, базується на певних, притаманних їй принципах дослідження державно-правової дійсності. Принцип (лат. ргіnсіріut, фр. рrіnсіре — основа, начало) — основне вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду; центральне поняття, визначальна ідея, що поширюється на всі явища знань у галузі, де цей принцип абстрагований. Виражаючи найсуттєвіші її положення, принцип відрізняється значущістю, імперативністю та універсальністю. Для нього характерна властивість абстрактного відображення закономірностей соціального буття, що зумовлює його важливу роль у структурі широкого кола явищ. Теорії держави і права властива не так наявність будь-якого окремого принципу чи способу дослідження держави і права, як їх система. Чимало з них широко використовуються також у інших науках. Особливо це стосується принципів дослідження державно-правових та інших проблем, а також філософських підходів до них.

Нагальною науково-методологічною і суто практичною проблемою є системність та неодмінна потреба правильного і повного відображення певних правових принципів у законодавчих актах. На це звернув увагу Голова Верховної Ради України В. Литвин у доповіді на Міжнародній науковій конференції 13—14 грудня 2002 p., що відбувалася у Харкові та була присвячена методологічним проблемам правової науки. Він зазначив: «Загальновідомо, що закони повинні адекватно відображати головні принципи, які є основою предмета правового регулювання. Однак, проаналізувавши весь масив нашого законодавства, важко, а то й неможливо збагнути логіку, за якою ті чи інші принципи декларуються базовими в рамках того чи іншого закону. Привертає увагу відсутність у національному законодавстві єдиних підходів до визначення системи принципів, що лежать в основі тих чи інших законів».

У науковій юридичній літературі існують різні підходи до визначення принципів, які стосуються теорії держави і права. Скажімо, принципи побудови її системи, закладені у ній ідеологічні принципи розглядаються з точки зору положень Конституції України про те, що «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Отже, держава і право можуть вивчатися з різних філософських позицій. Але на першому місці у теорії держави і права як науки перебувають принципи наукового пізнання. Розглядаючи останні у своїх працях, теоретики науки про державу і право по-різному визначають їх кількість, та й назви цих принципів не завжди однакові. Це пояснюється тим, що майже кожний дослідник має власні прийоми використання методологічного інструментарію, власні погляди на ті чи інші проблеми і засоби їх вирішення. Поряд з цим у теорії держави і права існує ряд основних загальновизнаних положень і принципів. Серед них слід назвати принцип науковості. Своєю якістю, об'єктивністю та неупередженістю він протистоїть так званому принципу партійності, який до недавнього часу в умовах тоталітаризму проголошувався основним принципом марксистсько-ленінської теорії держави і права. Принцип науковості передбачає примат об'єктивного наукового знання над певними тимчасовими кон'юнктурними інтересами тих або інших класів, соціальних груп чи окремих дослідників, адже наукова істина при аналізі, поясненні та прогнозуванні державно-правових явищ і процесів повинна стояти вище над усе.

Немає сумніву, що держава і право як дійсно соціальні інститути за своїм походженням, розвитком, загальною сутністю, безперечно, не можуть існувати поза класами, їх різними інтересами, які є причиною суперечностей і, навіть, зіткнень, що відбуваються у класовому суспільстві. Але зводити все тільки до цих інтересів і суперечностей, незважаючи на необхідність поєднання класового та загальнолюдського у сутності держави і права, принципово неправильно.

Сьогодні головне завдання теорії держави і права полягає в одержанні об'єктивних, достовірних, всебічних наукових знань, що дозволить їй стати дієвим засобом формування юридичної свідомості українського суспільства, яка так необхідна в умовах здійснення політичних, економічних і правових реформ.

З принципом науковості тісно пов'язані також інші принципи наукового пізнання теорією держави і права. Це — принцип всебічності дослідження держави і права, основний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати державно-правові явища не самі по собі, а у їх взаємозв'язках і взаємодії з іншими, близькими до них суспільними явищами. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду держави і права з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ. Мова йде про багатоаспектність у дослідженнях держави і права, адже коли наука зосереджує увагу лише на певних ознаках або властивостях явища та ігнорує інші як нібито несуттєві і побічні, то вона неодмінно потрапляє у глухий кут. Таких ситуацій можна уникнути при плюралістичному підході, завдяки якому враховуються не тільки суперечливі погляди на одне і те саме державне чи правове явище, а й неоднакові уявлення щодо їх походження, сутності, соціальної спрямованості, структури, шляхів розвитку. Завдяки всебічності і плюралістичності у підходах до пізнання загальних закономірностей існування держави і права теорія створює найбільш оптимальну систему знань, у якій віддзеркалюються об'єктивні дані про реальну дійсність. Так, наукові уявлення про те, що держава виникла переважно внаслідок економічних змін у суспільстві, лише частково пояснюють причини її створення. Для повного і глибокого розуміння загальних закономірностей її появи необхідно враховувати положення органічної, природно-правової, психологічної концепції, у тому числі теорії насильства. Однобічний підхід до вивчення держави і права призводить до неповних висновків, які не можуть пояснити дійсну сутність цих явищ і визначити їх практичне значення у житті суспільства повною мірою.

При дослідженні держави і права слід виділити також принцип історизму. Він вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Дуже важливими є питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та розвитку, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції.

Чільне місце у вивченні держави і права належить також принципу комплексності. Вимоги його полягають у тому, щоб дослідити їх з позицій не тільки юридичної науки, а й інших соціогуманітарних наук, перш за все — філософії, соціології, політекономії, політології. Цей принцип дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються державно-правового механізму в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальніше їх вирішення. Крім того, принцип комплексності дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати існуючі глибинні відмінності одного типу держави і права від іншого, точніше встановити їх специфіку, місце та роль у житті суспільства, зробити найбільш чітку класифікацію державно-правових явищ залежно від їх економічних, політичних, соціальних основ та інших суттєвих особливостей.

Для теорії держави і права, як і всіх інших наук, велике значення має принцип об'єктивності. Він означає, що істинне відображення державно-правової дійсності у науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія держави і права, даючи визначення загальних понять про державу і право, показує сутність останніх, формулює загальні закономірності їх виникнення, розвитку та функціонування, у яких віддзеркалюються об'єктивна дійсність, реальні явища суспільного життя.

Детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків і тенденцій його розвитку, вимагає від теорії держави і права принцип конкретності. У категоріях і поняттях, які використовуються у теорії держави і права, повинна бути врахована та відповідним чином відображена практика функціонування державно-правових явищ, а також накопичений при цьому досвід, всі характерні для неї особливості і ознаки. Тільки у такому випадку вони наповнюються конкретним змістом і одержують визначений соціальний зміст. Тільки у такому разі можна вести мову про їх методологічну значущість та ефективність як засобів пізнання держави і права. Саме практика у кінцевому підсумку підтверджує істинність чи неістинність наукового знання. Істинність знання, яке продукується наукою, може бути доведена повною мірою лише тоді, коли їй вдасться знайти, змоделювати явище, яке відповідає цьому знанню.

Отож, вивчення практики дозволяє всебічно розробити і поглибити основні положення теорії держави і права, вдосконалити понятійний апарат, виявити головні тенденції та закономірності її розвитку. Крім того, аналіз практики дає можливість звести до мінімуму або повністю усунути негативні моменти, які заважають нормальному функціонуванню держави і права, дозволяє краще зрозуміти та використати механізм їх взаємодії з економікою, суспільством, різними інститутами базисного і надбудовного порядку.

У процесі пізнання закономірностей державно-правових явищ у теорії держави і права широко використовуються логічні прийоми, за допомогою яких теоретичні принципи дослідження переводяться у площину реальностей, стають «працюючою» теорією. Це, насамперед, аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод аналогії, гіпотези тощо. Подібні дослідницькі механізми доводять і перевіряють істинність та об'єктивність теорії.

bigmir)net TOP 100