Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Ознаки держави

Держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, певних соціальних сил ( класів, груп, всього народу ), що має апарат управління і примусу, робить свої веління загальнообов'язковими та вирішує як класові, так і загальносоціальні завдання. Держава має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади.

Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, тобто її характеризує поділ населення за територіальними одиницями, організованими місцями проживання людей. Поділ праці, поява деякої її спеціалізації (землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля) — об'єктивно порушували кровноспоріднені зв'язки людей. Необхіднішими, більш вигідними стають територіальні одиниці, на яких могли оселитися і жити ремісники, майстри, де можна було будувати житло, захищатися від ворогів тощо. Така територіальна організація роз'єднала родоплемінну общину. Цією організацією й стала держава, яка керувала вже не просто територією (територія була і до появи держави), а територіальними утвореннями, створюючи у них органи влади і управління. Так формувалася існуюча досі субординація державної системи органів влади.

Наступною важливою ознакою держави є наявність публічної влади. Для того, щоб можна було здійснювати управління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні органи влади, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. І такі органи були створені — це армія (озброєні загони людей), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, тобто повноваженнями управляти, наказувати, вимагати тощо). Названі органи влади і чиновники, що до них входили, солдати, поліцейські, судді тощо представляли відокремлену від суспільства публічну владу. Наявність публічної влади, тобто влади, відокремленої від суспільства, є ознакою, що характеризує державу як політичну організацію влади. Держава стає інструментом, за допомогою якого здійснюється панування одного класу, однієї владної групи над всіма прошарками населення (а не тільки одного класу над іншим), як це розумілось марксистсько-ленінською теорією походження держави).

Розглянута вище ознака держави обумовлює наступну — збирання податків. Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не брали участі у виробництві, не створювали матеріальних благ. Вони управляли, забезпечували виконання вказівок вищестоящих органів, охороняли інтереси верхівки, домагалися дотримання порядку, підкорення владі тощо. Для утримання багаточисельних чиновників, армії, поліції, судів були необхідні засоби, що одержувалися в основному за рахунок податків, які державна влада встановлювала у країні. З розвитком виробництва казна держави частково поповнювалася, бюджет також наповнювався за рахунок ведення війни.

Сучасні держави мають ширші можливості для одержання засобів на утримання апарату влади. Це і прибутки від державної власності, і позики, і збори за дозвіл займатися певним видом діяльності. Однак тим спільним, що об'єднує їх з першими історичними державами, є утримання органів влади за рахунок населення.

Суверенітет — ознака держави, що визначає її незалежність, повноту влади всередині країни, а також самостійність у зовнішніх відносинах з іншими державами. Суверенітет дозволяє державі виступати від імені народу у міжнародних відносинах, надає їй можливість бути офіційним представником країни у справах світової спільноти.

«Суверенітет» — походить від слова «суверен» — той, що має всю повноту влади, отже, є незалежним від будь-яких сил і обставин. Визначення суверенітету верховною владою відіграло свого часу позитивну роль в об'єднанні держав, подоланні феодальної роздрібленості, зміцненні миру між державами. Італійський політик та історик Н. Макіавеллі трактував суверенітет як всевладдя, абсолютну, ніким не обмежену волю царя. Ж. Боден визначав суверенітет як вищу, абсолютну і постійну владу над громадянами та підданими у політичному співтоваристві.

За сучасних умов розвитку держави та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом держави у них (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах країни—члени названих міжнародних органів добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин: права людини, екологія, безпека тощо. По суті — це втілення ідей обмеженого суверенітету, однак, на повній демократичній, розумній основі.

Згідно з міжнародними договорами, конвенціями і угодами організації міжнародних співтовариств (ООН, Рада Європи тощо) можуть перевіряти стан справ з окремих питань всередині держави—члена цих співтовариств. Держави надають звіти про свою діяльність, необхідну інформацію, зобов'язані виконувати приписи цих організацій. Наприклад, згідно з Європейською конвенцією із запобігання тортурам і нелюдським чи принижуючим гідність поводженням чи покаранням: кожна країна дозволяє відвідувати будь-які місця у межах своєї юрисдикції, де містяться особи, позбавлені волі органами державної влади» (ст. 2).

До важливих ознак держави слід віднести можливість видавати закони. Держава — єдина політична організація, що має право, здатність і можливість видавати для всіх громадян приписи, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Ні сильна політична партія, ні загальнонаціональні масові рухи не можуть і не здатні це зробити, оскільки не мають необхідних атрибутів влади, а саме: відповідних законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави. Причому не тільки законів, у буквальному розумінні цього слова, а й будь-яких правових актів загальнообов'язкового характеру, за невиконання яких до винних можуть бути застосовані заходи державного примусу.

Серед ознак держав деякі правознавці називають також її нерозривні зв'язки з правом. Дійсно, важко знайти приклад, коли держава могла існувати і функціонувати без права, а право — без держави. Держава, у принципі, не може поза правом здійснювати свою діяльність. Засобами права визначається місце, роль, функції блоків державного механізму, принципи їх взаємодії. Право забезпечує раціональну побудову структури держави.

Держава не має іншого, крім права, засобу, щоб визначати статус своїх органів, посадових осіб, закріплювати організацію діяльності останніх, встановлювати їх систему, оформляти територіальну організацію населення, успішно здійснювати свої функції. Саме наявність права спричиняє правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну діяльність держави, а також поділ влади у ній. Французькі правознавці вважали, що право спрямовує діяльність держави, є його основою.

bigmir)net TOP 100