Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Соціальне призначення права

Питання про соціальне призначення права має довгу історію розвитку. Демосфен бачив соціальне призначення права у встановленні порядку, якого повинні дотримуватися всі люди. Ціцерон вбачав соціальне призначення права у тому, що воно визначає всі необхідні дії і забороняє небажані. Гуго Гроцій вважав, що призначення права полягає у виразі ним моральних правил, у визначенні справедливих дій. Були також інші висловлювання щодо соціального призначення права.

Проте більша увага почала приділятися цим питанням на початку XX ст. Деякі вчені (Л. Дюпе, К. Зенкер, М. Коркунов, Л. Петражицький та інші) звернули увагу на різнобічні соціальні аспекти дії права. З'явилася теорія соціальних функцій права, суть якої полягає у спробі пояснити суспільству природу права, його соціальну цінність, багатогранність дії, важливість права для вирішення соціальних завдань.

Кожний з названих авторів по-своєму пояснював соціальне призначення права, інколи вони виходили із зовсім різних методологічних і гносеологічних позицій, але всі зазначали здійснення правом соціальних (громадських) функцій, вбачаючи у них прояв як соціальної природи, так і соціального призначення права.

Необхідно зазначити, що проблема соціального призначення права в останні десятиліття — постійна для представників юридичної науки як на Заході, так і в Україні.

У юридичній літературі категорія «соціальне призначення права» вживається у декількох значеннях: наприклад, для характеристики історичної місії права, тобто оцінки значення права стосовно його минулого і майбутнього. Під соціальним призначенням права іноді розуміють його економічні, політичні, ідеологічні та інші завдання. Можна розглядати його з точки зору кінцевих соціальних результатів, тобто в аспекті тих досягнень в соціальних відносинах, які обумовлені реалізацією правових норм.

У цьому зв'язку можна вважати, що право має своїм соціальним призначенням закріплення важливих, необхідних відносин, викорінення негативних явищ у житті суспільства, забезпечення нормальних умов для розвитку певних відносин і створення умов для сприятливого розвитку нових, прогресивніших видів суспільних відносин.

Проте дане визначення не є вичерпним для категорії права. Багатоманітність і різні рівні відображання нею правової дійсності дають підстави використовувати дану категорію у іншому — ширшому значенні, що дозволить надати соціальному призначенню права більшу самостійність, теоретичну і практичну цінність у апараті юридичної науки.

Не можна не відмітити, що найбільша необхідність у використанні категорії «соціальне призначення» виявляється при порівняльному аналізі з соціальним призначенням держави, мораллю, ідеологією і іншими складовими надбудови. У даному випадку досить чітко виявляється одне важливе значення цієї характеристики, що демонструє об'єктивне призначення права виконувати специфічну, якісно самостійну роль, яка обумовлюється його соціальним призначенням на певному етапі розвитку суспільства. Саме ця обставина дозволяє стверджувати, що соціальне призначення права полягає перш за все в регулюванні відносин, пов'язаних з виробництвом, розподілом, споживанням, з дотриманням громадського порядку, що відповідає інтересам пануючого класу (в умовах існування антагоністичних класів), суспільства у цілому чи певної його частини.

Призначення права вирішувати самостійно соціальні завдання є найважливішим конститутивним моментом поняття «соціальне призначення права». За цією ознакою можна відрізнити дану категорію від близьких до неї за змістом понять (таких, як завдання, роль, функція права тощо).

Призначення означає не другорядну, супутню, а об'єктивно необхідну спрямованість дії права, яка, врешті-решт повинна бути виражена у вигляді певного соціального результату (закріплення відповідного виду суспільних відносин, викорінення небагатих явищ тощо). Іншими словами, призначення містить певний момент цілеспрямованості, її джерелом виступає соціальна потреба, а стержнем — воля, інтерес політичних сил, що знаходяться при владі.

Саме призначення права формулюється, складається з потреб суспільного розвитку, воно є продовженням цих потреб, що знаходить вираз у юридичному акті. Відповідно до потреб і соціальної необхідності суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання чи охорону. Причому те чи інше призначення закону виступає тим виразніше, чим гостріше відчувається потреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі — закріпляти, захищати чи спрямовувати розвиток певних суспільних відносин.

Соціальна необхідність регулювання суспільних і виробничих процесів виникає вже на ранніх етапах розвитку суспільства, ще до появи права. Ця необхідність багаторазово зростає в умовах появи державної організації суспільства, коли суттєво розширюється сфера відносин, яку клас, що знаходиться при владі, намагається охопити регулюванням: форма взаємовідносин особи і держави, забезпечення функціонування політичних інститутів тощо. Право стає найважливішим інструментом координації дій різних суб'єктів суспільних відносин.

Правові норми виступають як вимоги, що пред'являються до відповідних суб'єктів суспільних відносин здійснювати певні дії, у першу чергу в інтересах тих політичних сил, виразом волі яких є право. Саме тому правові норми завжди прямо чи опосередковано спрямовуються на охорону цих інтересів, тобто мають поряд з регулятивним охоронне призначення. Регулювання і охорона суспільних відносин юридичними засобами — це головне і основне у чому полягає соціальне призначення права. Разом з тим історія свідчить, що в силу політичних і соціально-економічних причин кожний тип права покликаний вирішувати тільки йому властиві завдання, спрямований на досягнення певної мети, що не властиво іншим історичним типам права. Необхідно розрізняти загальне соціальне призначення права, тобто характерне для всіх його історичних типів (регулювання і охорона суспільних відносин) і типологічне, тобто властиве праву одного історичного типу (наприклад, ідеологічна спрямованість соціалістичного права). У цьому зв'язку можна вважати, що в соціальному призначенні права інтегруються його завдання і цілі. Практичне значення вказаних якостей зазначеної категорії полягає у тому, що при розгляді права в системі різних елементів надбудови його соціальне призначення, яке охоплює специфічні завдання і мету, виступає одним з критеріїв, що дозволяє чіткіше відмежовувати право від інших її частин, бачити його якісну самостійність.

Історія свідчить, що право, вирішуючи класові завдання, активно взаємодіє також з іншими соціальними регуляторами (політикою, мораллю, звичаями), розв'язуючи загальносоціальні завдання, регулює суспільні відносини, виховує громадян, охороняє культурні цінності тощо. Як держава неухильно виконує певні «загальні справи», що випливають з природи будь-якого суспільства, так і право, як класовий регулятор суспільних відносин, неухильно вирішує низку загальносоціальних завдань, обумовлених його соціальною природою.

bigmir)net TOP 100