Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Принципи правотворчості

Принципи правотворчості — це основоположні ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, скасуванням або із заміною юридичних норм.

1. Науковість. Змістом даного принципу є забезпечення у процесі підготовки нормативних актів вивчення економічних, політичних та інших факторів розвитку суспільства, його об'єктивних потреб; залучення до розроблення правових актів наукових співробітників, фахівців у відповідній галузі права чи господарства; використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів наукових досліджень, експертних висновків; врахування правил законодавчої техніки.

За допомогою науки можливо обрати найбільш ефективні правові форми для врегулювання певних суспільних відносин, здійснити порівняльний аналіз законопроектів, які подаються уповноваженими суб'єктами. Залучення науковців до правотворчої діяльності забезпечує об'єктивну оцінку положень проектів нормативно-правових актів. Сприятливим впливом науки на процес правотворчості є розроблення альтернативних законопроектів. Прикладом може бути розробка провідними науковцями Інституту держави і права ім. В. М. Корецького HAH України альтернативного проекту Земельного кодексу України, проекту закону України «Про антарктичну діяльність»; робота у комісіях Парламенту України з підготовки Конституції України, Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

2. Професіоналізм. Займатися безпосередньо правотворчою діяльністю повинні фахівці, професіонали (у тому числі юристи, управлінці, економісти та інші), що забезпечить високий рівень прийнятих рішень. Врахування даного принципу в правотворчій діяльності означає, з одного боку, діяльність Парламенту як вищого органу законодавчої влади на професійній основі. Члени Парламенту мають забезпечити підготовку і прийняття нормативно-правових актів на високому професійному рівні. З іншого боку, кожний проект нормативно-правового акта передбачає регулювання певної сфери суспільних відносин, специфіка яких вимагає безпосередньої участі у правотворчому процесі фахівців-практиків для роботи у робочих групах.

Нехтування зазначеними вимогами призводить до прийняття нормативно-правових актів, які відірвані від потреб суспільної практики, вимагають суттєвого доопрацювання, іноді ще до того, як вони набрали чинності.

3. Законність. Даний принцип визначає процедуру прийняття нормативно-правових актів, їх зміст, набрання чинності і дію. Правові акти мають прийматися у межах компетенції суб'єктів правотворчості, відповідати Конституції та іншим актам вищої юридичної сили; прийматися відповідно до встановленої процедури. Парламент не може приймати рішення про введення у дію законів, постанов та інших актів, які суперечать Конституції, чинним законам або ратифікованим міжнародним договорам чи угодам. Крім того, прийняті нормативно-правові акти повинні відповідати загальним принципам міжнародного права. Однією з передумов реалізації принципу законності є чітке розмежування повноважень між вищими органами державної влади, що закріплено у Конституції. Дотримання правових приписів є передумовою ефективної діяльності цих органів.

4. Демократизм. Характеризує та передбачає участь громадян, державних і недержавних організацій у процесі правотворчості; ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та прийняття правових актів; врахування суспільної думки й інтересів широких верств населення. Крім того, врахування принципу демократизму в правотворчій діяльності є одним з визначних чинників розвитку процедурних норм та інститутів у суспільстві.

Одним з напрямів розвитку демократизму українського суспільства на сучасному етапі є обговорення і прийняття нормативно-правових актів безпосередньо народом на референдумі. Прикладом може бути прийняття на референдумі 24 серпня 1991 р. Декларації про державний суверенітет України.

5. Гласність. Означає відкритість, «прозорість» правотворчого процесу для широкої громадськості.

6. Оперативність. Передбачає своєчасність реагування суб'єктів правотворчості на зміни в соціально-економічному та політичному розвитку і видання відповідних нормативно-правових актів.

7. Гуманізм. Передбачає те, що зміст правових актів, що приймаються, має бути спрямовано на захист прав і свобод громадян, задоволення їх інтересів і потреб.

8. Планування. В умовах глобалізації важливе значення має першочергове правове забезпечення розвитку пріоритетних напрямів суспільних відносин. Правотворчість — один з основних напрямів діяльності держави. Відповідно для її організації потрібно визначити концепцію-план розвитку законодавства на певний період. Концепція має визначати на підставі Конституції основні засади, принципи, напрями вдосконалення галузевого законодавства, пріоритетність законодавчих актів і послідовність їх прийняття. З одного боку, концепція має визначити загальну стратегію розвитку законодавства, а з іншого — містити конкретні заходи : прийняття тих чи інших нормативно-правих актів у логічній та хронологічній послідовності.

Якість концепції-плану залежить від рівня ефективності та глибини аналізу соціально-економічних, політичних суспільних відносин, рівня професіоналізму укладачів, визначення основних пріоритетів. Тому, парламент, як основний орган законодавчої влади в державі, розробляє і затверджує зазначену концепцію-план і керується нею під час роботи.

bigmir)net TOP 100