Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Структура норми права

Однією з характерних ознак норми права є наявність особливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

— це засіб пізнання та використання правової дійсності;

— це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

— це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;

— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;

— це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

— він визначає коло відносин, які регулюються правом;

— встановлює умови дії норми;

— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.

(Напр., умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними ст. 9 КЗпП України.)

Саме таке визначення надає можливість охарактеризувати норму як логічно завершену категорію з точки зору визначення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обов'язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також відповідальності, яка настає внаслідок невиконання обов'язків чи порушення прав інших суб'єктів.

(Напр., за нормою КПК, якщо адвокату в зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків стали відомі дані досудового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого чи прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.)

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції — немислима, без санкції — безсильна. Таким чином, структура юридичної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена формулою «якщо... то ... інакше».

У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умови часу, місця і способу дії; адресата правових дій. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми.

(Напр., якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.)

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

(Напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.

(Напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП України.);

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

(Напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 КЗпП України.)

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

— характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки.

(Напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до семи календарних днів (ст. 1821 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст. 151 КЗпП України).

в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них.

Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП України).

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».

(Напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст. 188 КЗпП України.);

б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить».

(Напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст. 171 КЗпП України.);

в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається».

(Напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати документи, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки.

У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст. 24е КЗпП Українию);

б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

(Напр., покупець неякісного товару може або обміняти його, або повернути продавцю і отримати гроші.)

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути:

а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;

б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин.

Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик «кожного», вбачаючи в ньому будь-яку людину;

в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми;

г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня.

(Напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами примусового характеру.)

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

— забезпечує реалізацію диспозиції;

— визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

— забезпечує повноваження порушених прав;

— забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

— має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому — санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії «санкція» визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:

I. За призначенням:

а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);

б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним);

в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності:

а) абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права.

(Вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку тягне розірвання трудового договору (ст. 41 КЗпП України);

б) відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної.

(Погроза вбивством працівникові міліції організованою групою карається позбавленням волі на строк від 7 до 14 років (ч. 4 ст. 345 КК України.);

в) альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається.

(Погроза вбивством працівникові правоохоронного органу карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 345 КК України.)

III. За сферою застосування розрізняють конституційно-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові, дисциплінарні, кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на:

а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми.

(Відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі появи на роботі у нетверезому стані (ст. 46 КЗпП України.);

б) складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних наслідків:

а) особисті, які націлені на позбавлення певних прав.

(Завідомо незаконне затримання карається позбавленням права обіймати певні посади на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 371 КК України);

б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру.

(Розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

У сучасній правовій теорії існують різноманітні уявлення про структуру правової норми. Більшість вчених, віддаючи данину класичній традиції праворозуміння, відстоюють обов'язкову трьохелементну структуру норми. З цієї точки зору в будь-якій нормі логічно необхідною є наявність як гіпотези, так і диспозиції із санкцією. Однак цей підхід характеризує норму з точки зору ідеальної моделі і не підтверджується аналізом структури законодавства. Дійсно, в існуючих статтях нормативно-правових актів практично неможливо знайти такі, у яких мали б місце всі елементи. Однак прихильники трьохелементної структури справедливо вказують на те, що не потрібно ототожнювати норму і статтю акта. Структуру норми можливо виводити шляхом її логічного конструювання із статей одного і того ж й навіть інших актів. Таким чином можливо поповнити відсутні у конкретній статті елементи правової норми.

Так, виходячи зі змісту норм щодо виховання батьками неповнолітніх дітей, можемо сконструювати норму, яка буде мати три елементи (хоча у дійсності він лише один). Якщо батьки мають неповнолітніх дітей, то вони повинні їх виховувати, інакше вони будуть позбавлені батьківських прав.

Інша група вчених вважає, що правова норма є двоелементним утворенням. Наявність цих елементів ставиться у залежність від функціонального призначення норми.

Так, регулятивні норми, як правило, мають гіпотезу і диспозицію, а охоронні — гіпотезу та санкцію.

На думку професора С. Алексєєва, ми повинні розрізняти структуру логічної норми, яка має три елементи, і припису, який вміщує два і навіть один елемент.

Прикладом є норма Конституції України «Громадяни України мають право на працю».

Зазначимо, що всі ці точки зору мають право на існування. Кількість елементів правової норми залежить від її конкретного функціонального та ціннісного значення у механізмі правового регулювання.

bigmir)net TOP 100