Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Поняття законності як багатоаспектної категорії. Зміст законності

Законність та її функції є об'єктом уваги багатьох вчених-юристів. Це пояснюється актуальністю цієї категорії, що має як теоретичне, так і практичне значення. З точки зору теорії права законність визначається як правова категорія, що має самостійне значення і характеризується рядом теоретичних ознак. Як поняття, що вживається у юридичній практиці, законність характеризує поведінку всіх суб'єктів права та визначає рівень практичної реалізації прийнятих державою законоположень, а, отже, і рівень реальності самого права як засобу державно-владного впливу на суспільство.

У радянській юридичній науці склалось і стало пануючим розуміння законності як неухильного виконання законів та підзаконних актів всіма суб'єктами права. Окремі спроби підійти по-новому до розкриття змісту категорії законності не отримували підтримки і залишались поза увагою науковців.

Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф. П. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.

Проф. М. Вітрук характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального виразу права в законах держави, у законотворчості і підзаконній правотворчості. Проф. О. Поляков розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюється у чіткій відповідності з вимогами закону.

Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов'язок його виконання всіма без винятку суб'єктами права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку. Доцент В. Ткаченко робить висновок, що законність є режимом правомірної діяльності органів держави, що знаходить свій вияв у прийнятті правових законів та підзаконних актів, у їх неухильному дотриманні та правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Правомірним є висновок, що поняття «законність» дає уявлення про правову дійсність у аспекті практичного здійснення права. Однак законність не є тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна поведінка» та «ефективність права». Вони характеризують дію права з певного боку, тоді як законність відображає урегульованість суспільних відносин та ставлення суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є головним критерієм оцінки правового життя країни.

Законність є складною категорією, що охоплює декілька аспектів її розуміння, сукупність яких і визначає зміст цього поняття:

І. Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.

Основними положеннями, що визначають зміст законності, є:

— загальність вимог закону;

— верховенство і єдність закону;

— рівність громадян перед законом та судом;

— невідворотність відповідальності суб'єктів за скоєне правопорушення.

Саме у цьому значенні законність пронизує всі сторони дії права, починаючи з процесу його формування та закінчуючи однією з форм реалізації норм. Вона визначає одну з особливостей права як самостійної юридичної категорії.

II. Законність як принцип поведінки суб'єктів права характеризується як вимога добровільного виконання покладених обов'язків, реалізації суб'єктивних прав у встановлених формах та межах. Зміст законності у цьому значенні характеризується наступними положеннями:

— конституційне закріплення прав та свобод людини;

— створення необхідних умов для добровільної реалізації суб'єктами права законоположень;

— рівність права суб'єктів;

— невідворотність відповідальності за скоєні правопорушення;

— діяльність у сфері права на основі загальнодозвільного принципу «дозволено все, що не заборонено законом».

Це значення законності характеризує поведінку фізичних осіб у відносинах, регламентованих правом. Можливість безперешкодного виконання обов'язків та використання прав і складає сутність законності у аспекті регулювання відносин в суспільстві.

III. Законність як вимога діяльності органів держави та посадових осіб виявляється у вимозі здійснення владних повноважень у межах наданих повноважень, відповідно до закону та з визнанням верховенства прав і свобод людини. Зміст цього аспекту законності складають наступні положення:

— можливість функціонування лише конституційно визначених державних структур;

— наявність нормативно закріпленої системи повноважень, що чітко визначають не лише права, обов'язки, а і відповідальність органів та посадових осіб;

— реальне впровадження в діяльності органів держави принципу верховенства прав та свобод особи;

— наявність особливих засобів впливу на владні структури, що забезпечують охорону і відновлення порушених суб'єктивних прав;

— врахування в діяльності органів держави міжнародно-правових стандартів та принципів.

IV. Законність як вимога державного управління суспільством.

Забезпечення управління суспільними відносинами пов'язується не лише з наявністю певних можливостей у держави, а й покладенням на неї певних зобов'язань та визначення необхідних вимог. Однією з них є вимога законності, основним змістом якої є:

— забезпечення управлінських функцій держави правовими засобами;

— можливість встановлювати права та обов'язки суб'єктів суспільних відносин правовими законами;

— чітка нормативна визначеність меж впливу держави на суспільство;

— правова регламентованість діяльності механізму держави та визначеність її форми;

— правова обумовленість функціонування держави як суб'єкта міжнародних відносин.

Отже, управлінський характер законності визначається у процесі характеристики правової регламентації державно-владного впливу на суспільство з метою його упорядкування.

V. Законність як принцип побудови системи нормативно-правових актів забезпечує ієрархічну підпорядкованість системи юридичних документів та їх взаємодію у процесі регулювання суспільних відносин. Зміст цього аспекту поняття законності складають наступні положення:

— система нормативно-правових актів є ієрархічно узгодженою сукупністю юридичних документів, що характеризуються взаємодією та взаємозалежністю;

— верховне місце у системі актів належить Конституції держави та конституційним законам;

— підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі, на виконання та відповідно до закону;

— найменша юридична сила у системі нормативно-правових актів належить локальним актам, які регулюють відносини у межах підприємства, установи чи організації та приймаються на основі законів, а також системи підзаконних актів;

— чітке нормативне визначення принципів співвідношення національного та міжнародного права.

VI. Законність як режим соціально-політичного життя держави. Характеризується як вимога точного і неухильного виконання законів і заснованих на них нормативних актів всіма суб'єктами права.

Змістом законності є наступні положення:

— загальність права, що поширюється на всіх суб'єктів та всі суспільні сфери;

— неможливість виключень, що забезпечують можливість невиконання правових положень певними суб'єктами;

— панування правового закону;

— наявність визначеного статусу всіх суб'єктів права: фізичних, юридичних, посадових осіб та органів держави.

Отже, законність є складною категорією, що характеризується різними рівнями прояву та аспектами. У цілому вона може бути визначена таким чином.

Законність — це комплексна політико-правова категорія, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічну взаємодію права та влади, права та держави. Це визначення характеризує основні риси законності як самостійної категорії:

— це критерій оцінки правового життя суспільства;

— це принцип, метод і режим неухильного виконання норм права;

— це категорія, що має визначений зміст.

Основними чинниками змісту законності є її вимоги, тобто моменти, сторони, з яких вона складається. Вони характеризують окремі види діяльності певних суб'єктів у сфері права та обумовлюються змістом його норм. Деякі автори ототожнюють вимоги та принципи законності, хоча у дійсності ці категорії є різними як по суті, так і за обсягом.

Основними вимогами законності є наступні:

1. Верховенство права в житті суспільства та держави вимагає правової регламентації найважливіших сфер діяльності суспільства, які об'єктивно потребують регулювання правом, відповідності змісту закону ідеї права, гуманізму та справедливості.

2. Верховенство закону виявляється у верховенстві його змісту над змістом інших нормативно-правових та індивідуальних актів, які приймаються на основі закону, у встановленому ним порядку та формі.

3. Рівність перед законом забезпечує надання всім суб'єктам рівних прав та покладення рівних обов'язків, створення рівних умов реалізації права, відсутність будь-яких привілей у сфері права, невідворотність відповідальності та боротьбу з правопорушеннями.

4. Неухильне дотримання правових актів всіма суб'єктами права передбачає необхідність реалізації державно-владних приписів та їх обов'язковість для всіх суб'єктів права.

5. Неухильна реалізація прав та свобод забезпечує необхідність конституційного закріплення прав та свобод, створення умов щодо їх реалізації; забезпечення механізму реального втілення прав, їх охорони, гарантування і поновлення. Ця вимога відображає конституційне положення про права і свободи людини як вищу соціальну цінність суспільства.

6. Правильне та ефективне застосування норм права компетентними органами держави у межах повноважень, відповідно до закону, гарантоване можливістю застосування юридичної відповідальності.

7. Послідовна боротьба з правопорушеннями вимагає чіткого визначення та нормативного закріплення протиправної поведінки, встановлення відповідальності відповідно до санкції правової норми, своєчасного реагування на будь-яке правопорушення та неможливості ухилитися від відповідальності за скоєне.

8. Неприпустимість свавілля в діяльності посадових осіб забезпечує реалізацію владних повноважень відповідно до наданої компетенції, з врахуванням інтересів суспільства, у рамках закріпленої правової процедури.

Здійснення зазначених вимог і утворює законність та визначає її місце в суспільстві як засобу забезпечення стабільності правопорядку та ефективності правового регулювання.

Важливого значення у сучасній юридичній науці та практиці набирає категорія «конституційна законність» як система юридичних засобів, що забезпечують діяльність всіх суб'єктів права на основі Конституції та у відповідності до її вимог. Конституційна законність характеризується наступними ознаками:

1) Правовий характер самої Конституції держави, яка засновується на принципах справедливості, свободи та рівності, закріплює і гарантує права та свободи людини.

2) Верховенство Конституції в системі нормативних актів як акта вищої юридичної сили.

3) Пряма дія принципів і норм Конституції, які не потребують уточнення і безпосередньо регулюють суспільні відносини.

4) Дія Конституції на всій території держави та стосовно всіх суб'єктів.

Важливим інститутом забезпечення та охорони конституційної законності є конституційний контроль. Конституційний контроль складає діяльність спеціальних органів держави із забезпечення вимог конституційної законності. Суб'єктами, що здійснюють конституційний контроль, є:

— глава держави, парламент, уряд, які забезпечують загальнополітичний контроль;

— спеціалізовані органи конституційного контролю, що мають форму органів конституційного нагляду (квазісудові органи);

— судові органи здійснюють судовий контроль. Особливістю конституційного контролю, що здійснюється судами загальної юрисдикції, є здійснення контрольних функцій у межах звичайної процедури судового процесу. Що торкається спеціалізованих конституційних судів, то вони мають спеціальну юрисдикцію та здійснюють конституційний контроль шляхом конституційного судочинства — конституційного правосуддя.

bigmir)net TOP 100