Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Поняття і загальна характеристика правової культури

Однією з форм прояву правосвідомості є правова культура, змістом якої є сукупність знань про право. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. Розвиток правової культури обумовлюється історичними, соціально-економічними, політичними умовами, які об'єктивно складаються в суспільстві, ступенем гарантованості державою та громадянським суспільством прав і свобод людини. Визначити дійсний зміст правової культури можна лише за умови її аналізу як частини загальнонаціональної культури. Виходячи з того, що культура (за визначенням К. Гіртця) є структурою певної сукупності понять, за допомогою яких люди формують свій досвід, правову культуру необхідно розглядати як явище багатоаспектне. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння суб'єктом правових норм та можливості об'єктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб і форма реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому.

Як складна правова категорія, правова культура складається з певних елементів, які у сукупності визначають її зміст, є взаємопов'язаними та взаємоузгодженими.

В. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поводження: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність суб'єктів. Що ж стосується її змісту, то ним охоплюється не просто правосвідомість, законність і т.п., а й характер, рівень, ступінь їх розвитку, тобто те, що дає їм даний етап розвитку цивілізації, суспільного прогресу.

А. Семітко вважає, що елементами (підсистемами) правової культури є певні ступені правового розвитку таких компонентів системи правового життя суспільства, як:

1) правові тексти (акти-документи і тексти, що мають юридичний зміст);

2) правова діяльність (теоретична і практична);

3) правова свідомість (включаючи когнітивний, емоційний і настановний його компоненти);

4) суб'єкти — носії правової культури (суспільство, класи, нації, народності, колективи, окремі індивіди).

Інші автори (В. Камінська, А. Ратинов, Н. Кейзеров) у структурі правової культури в конкретно-соціологічному аспекті виділяють наступні елементи: право як систему норм; правовідносини як систему суспільних відносин, учасники яких володіють взаємними правами і обов'язками; правосвідомість як систему духовного відображення правової дійсності; правові установи як систему державних органів і суспільних організацій, що забезпечують правовий контроль, реалізацію права, правову поведінку і правову діяльність. В. Лазарєв розглядає правову культуру в двох аспектах: як оціночну (аксіологічну) категорію і як категорію змістовну. У першому випадку вона розуміється як якісний стан правового життя суспільства, що дозволяє охопити і оцінити правове життя в цілому і основні її сфери окремо.

Отже, правова культура — особливий різновид культури, змістом якої є система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Найважливішими складовими правової культури є право, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, правова діяльність. З іншого боку, — це цілеспрямована систему заходів просвітницького та освітнього характеру, які формують повагу до права, цивілізованих способів вирішення спорів, профілактики правопорушень.

На певних етапах суспільного розвитку окремі категорії населення, що мають низький рівень правосвідомості і правової культури, негативно, неповажно ставляться до права, законів, правопорядку в цілому, проявляють зневагу до правових цінностей і традицій. У науці це явище отримало назву правового нігілізму.

Нігілізм (у перекладі з латині nihil — ніщо) — напрям суспільної думки, одна з форм світосприйняття і соціальної поведінки, виражає негативне ставлення суб'єкта до певних цінностей, поглядів, ідеалів. Найбільшого поширення отримує в XIX ст., головним чином у Західній Європі і в Росії, його основні ідеї пов'язують з П. Прудоном, Ф. Ніцше, М. Штірнером, М. Хайдеггером та ін. Нігілізм має багато проявів: може бути моральним, політичним, ідеологічним, релігійним, правовим, залежно від того, які цінності заперечуються, про яку сферу знань і соціальної практики йдеться; може проявлятися на ідеологічному рівні та у практичній діяльності, за характером дій суб'єктів може бути активним і стійким (постійним) або пасивним і випадковим (ситуативним).

Різновидом соціального нігілізму є правовий, який, з одного боку, можна розглядати як певний стан суспільства, а, з іншого — як особисті переконання окремих осіб, що знаходять прояв у відповідних діях (особисті переконання можуть відрізнятися у осіб, які належать до різних соціальних верств, вікових груп, здобули різну освіту і виховання).

Вперше нігілістичні ідеї стосовно права висунули конфуціоністи в Китаї, на думку яких суспільством необхідно керувати не за допомогою законів, а на підставі традиційних моральних переконань. У найбільш різкій формі правовий нігілізм знаходить прояв у поглядах анархістів, які стверджували, що негайна ліквідація права і держави є передумовою «звільнення особистості». Сутність сучасного правового нігілізму в загальному зневажливому ставленні до права, неповазі до законів, нормативного порядку в цілому.

Причинами появи правового нігілізму, на думку більшості дослідників, є кризовий стан суспільства. Економічна та політична нестабільність, зміна ідеології та духовних цінностей, поява нових прошарків населення, зловживання владою вищими посадовими особами держави, гальмування і не завершення реформ, і як наслідок — юридичне невігластво, відставання, правова невихованість населення, відсутність правових знань, досвіду правової діяльності та відповідних навичок, неможливість формування чіткої життєвої позиції. Крім того, антиправові погляди і стереотипи є елементом, властивістю соціальної свідомості і національної психології, особливістю культури, традицій, способу життя. Йдеться про ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної категорії, а як другорядного явища в системі людських цінностей.

У теорії права виділяють такі основні форми виразу правового нігілізму: прагнення руйнування правової системи в цілому або її окремих елементів, умисне порушення чинних нормативно-правових актів; колізії законодавства; недотримання та невиконання норм права суб'єктами суспільних відносин; заміна законності політичною ідеологією чи доцільністю; порушення прав людини; заперечення правової системи, неповага до закону та правоохоронних органів, критичне ставлення до вимог виконання і дотримання норм права. Найбільш типовим проявом правового нігілізму є ігнорування окремих правових приписів.

Подолання правового нігілізму потребує комплексних заходів зі стабілізації суспільства, серед яких економічні, ідеологічні, правові, а саме: вдосконалення чинного законодавства, підвищення рівня правової культури та правової свідомості громадян, зміцнення режиму законності в державі, підтримання на належному рівні правопорядку, застосування різних форм правового виховання та правової освіти населення, підвищення професійного рівня посадових осіб та державних службовців, зміцнення зв'язку юридичної науки і практики.

Правовий нігілізм вважається антиподом правової культури, свідчить про низький рівень останньої.

bigmir)net TOP 100