Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Поняття, ознаки та види правових систем

Правова система — це один із різновидів соціальних систем. До речі, поняття «система» використовується у різноманітних науках, у тому числі у правознавстві. Інтенсивні розробки у галузі системного підходу і загальної теорії системи розпочаті в середині XX ст., хоча термін «система» (гр. systema — складене з частин, сполучене) вживається вже у працях Канта (системність пізнання), Шеллінга та Гегеля. У XVII—XIX ст. різними спеціальними науками досліджуються визначені типи систем. Їх в оточуючому нас світі існує безліч. З точки зору науки, системами можуть бути і різні агрегати, і процеси, і явища. Соціальна форма руху матерії викликає до життя соціальні системи (суспільно-економічна формація, клас, держава, мораль, партія, трудовий колектив тощо). Головна особливість соціальних систем — їх зв'язок з вольовою діяльністю людей та їх різних об'єднань.

Еволюція соціальних систем призводить до їх ускладнення, набуття завершених форм. Рух системи полягає в наближенні до цілісності, у тому, щоб підкорити собі всі елементи суспільства або створити органи, яких вона потребує. Таким чином, і в такий спосіб система у ході історичного розвитку перетворюється на ціле.

Існує безліч різних визначень систем, які пропонують вчені-філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система — це упорядкована сукупність елементів, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

Перераховані ознаки притаманні й правовій системі, хоча поняття останньої «означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи». З цієї точки зору під правовою системою пропонується розуміти єдність відповідних їй компонентів (частин), які обумовленим способом об'єднані між собою (за змістовими і формальними критеріями) і які залежно від їх природи й характеру зв'язку між ними (об'єктивного, природного або суб'єктивного, довільного) складають відносно стабільну організацію.

Розвиток суспільних відносин, зміна економічного та політичного устрою, деяких моральних постулатів привели українське суспільство до нового якісного стану, нової державності, яка з часом повинна стати дійсно правовою, соціальною державністю.

Особливо важлива роль у вирішенні поставлених життям завдань належить правовій системі. Саме вона справляє великий вплив на характер змін у суспільстві, удосконалення законодавчого процесу, підвищення ефективності юридичного регулювання, формування суспільної та індивідуальної свідомості. Правову систему можна назвати дійсно загальнолюдською організацією у тому значенні, що вона має гуманітарний характер, покликана служити передусім людині. Характеризуючи утворені на сьогодні правові сім'ї, автори намагаються розкрити особливості української правової ментальності, її культурно-історичні, національні особливості, релігійні витоки, традиції.

Згідно з думкою вітчизняних правознавців ми підійшли до такого етапу, коли можна аналізувати наявні факти вітчизняного правового життя з дещо інших, ніж раніше, позицій: не з формально юридичних, соціологічних, психологічних, а через призму національно-історичної, культурно-типологічної природи вітчизняного правового світу на користь пізнання конкретної цілісності і системності.

Правова система — поняття складне і багатопланове, вона містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, вони виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність та ідентичність останніх.

Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутрішня упорядкованість (організаційний критерій), правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо (програмний критерій).

Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями кожний компонент правової системи виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати у логічному зв'язку один з одним. Правова система, за висловом французького вченого Ж. Карбоньє, являє собою «вмістилище й зосередження різних юридичних явищ, що існують у суспільстві водночас на одному й тому ж просторі».

Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює саме існування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може. Тому при дослідженні даної категорії доцільне застосування системно-структурного підходу, вивчення правової системи як у цілому, так і частинами. Системний підхід у даному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує їх цілісність.

Однак неможливо зрозуміти ціле, не вивчаючи індивідуальні особливості його частин. З цього приводу Гегель зазначав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно перестане бути цілим.

Дослідження окремих компонентів правової системи необхідно поєднувати з вивченням різноманітних процесів, що дають змогу осягти цілісність правової системи, виявити її внутрішні й зовнішні зв'язки. Водночас правову систему не можна зводити лише до формальних якостей системного утворення, хоча вона і виступає такою. У неї необхідно вкладати більш глибокий, соціальний, конкретно-історичний та політичний зміст.

Істотність правової системи полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення у праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі, яка спирається на можливість владного примусу до відповідної поведінки і покарання порушників юридичних приписів. Правова система є важливим стабілізуючим і організуючим чинником.

Цієї мети можна досягти за допомогою всіх структурних елементів, найбільш суттєві з яких будуть розглянуті далі.

Всі елементи правової системи мають той чи інший ступінь нормативності, оскільки багато з них утворені від права, правових норм, їх складових. Нормативністю володіють і неправові явища, однак найбільш характерна ця ознака все ж таки для права. Тому цілком справедливим вважається, що право — нормативна основа всієї правової системи.

Право виступає центральною ланкою правової системи. Норми права породжують правовідносини. Останні слугують формою реалізації юридичних норм. Правомірна поведінка учасників правовідносин складає сутність законності та правопорядку, які є наслідками функціонування правової системи, що свідчить про ефективність останньої.

У сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії «правова система» Ю. Тихомиров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру — інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. У якості елементів системи він виділяє: по-перше, межу і принципи правового регулювання; по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднання; по-третє, систематизуючи зв'язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи.

С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системоутворюючі зв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше проявом сутності останньої.

Пізніше Ю. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: «правову систему, що склалася історично» та «систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу».

Це формулювання викликало заперечення М. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цього існують загальноприйняті традиційні категорії — «система права» та «система законодавства», «правова система», яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позиції системного підходу.

С. Алексєєв включає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та правозастосовну діяльність, індивідуальні державно-владні розпорядження (укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб'єктивне право та інше. Останнім часом він запропонував виділити серед елементів правової системи:

— власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов'язкових норм, виражених у законі, інших формах позитивного права;

— правову ідеологію — активну сторону правосвідомості;

— судову (юридичну) практику (правову діяльність).

Саме через правову систему, її елементи відбувається зв'язок позитивного права з державою, з його органами, зі всією політичною структурою даного суспільства.

У юридичній літературі запропоновано визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист).

Як елементи правової системи виділяють:

1. Право як сукупність створених і охоронюваних державою норм.

2. Законодавство як форму вираження цих норм (нормативних актів).

3. Правові установи, які здійснюють правову політику держави.

4. Судову та іншу юридичну практику.

5. Механізм правового регулювання.

6. Правореалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення).

7. Права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні).

8. Систему утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин.

9. Законність і правопорядок.

10. Правову ідеологію (правосвідомість, юридичні доктрини та теорії, правову культуру тощо).

11. Суб'єкти права (індивідуальні і колективні).

12. Системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи.

13. Інші правові явища (юридичну відповідальність, правосуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто «інфраструктуру правової системи».

На нашу думку, такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л. Явич виступає проти включення у це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недоречно вважати елементами правової системи соціальні чинники, які безпосередньо впливають на правоутворення і правореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту.

Українські вчені зазначають, що елементами, які входять до правової системи України, є: система права, правова політика, правова ідеологія і юридична (правова) практика, — зокрема, правотворча, правозастосовча, правоохоронна. Також поряд з елементами до правової системи, на їх погляд, входять споріднені з нею явища: норми і принципи міжнародного права, соціальні норми санкціоновані державою.

Автори монографії «Правова система соціалізму» включають до правової системи норми та інститути, принципи, юридичні установи, правову свідомість, правову культуру, правотворчість, право реалізацію, правопорядок.

Нарешті, В. Синюков визначає правову систему як соціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правової культури. Таким чином, він пропонує ще одне бачення суті і структури правової системи. Автор доповнює її деякими новими компонентами, які, по суті, охоплюються існуючим широким визнанням і розумінням даного явища, але не завжди перераховувалися при переліку основних рис і ознак реальності, що визначалася. До таких елементів він, до речі, відносить регіональну і місцеву правову інфраструктуру, системи і підсистеми нагляду, контролю, профілактики правопорушень, правового інформування і правових комунікацій, юридичну освіту, підготовку і перепідготовку кадрів, аналіз правової ідеології тощо.

Багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цю категорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристики досліджуваного правового явища.

Пошуки, які провадять вчені у цій галузі, є помітним внеском у подальший розвиток юридичної науки, дають конкретний матеріал для використання у практичній діяльності.

За всієї різноманітності характеристик правової системи все ж «вузьке» тлумачення здається нам найменш переконливим. Правова система — це складне правове явище, яке містить у собі основні конструктивні елементи й підходи, за допомогою яких досягається кінцева мета правового регулювання. Тому найбільш правильним слід вважати «широкий» підхід, за якого повною мірою відображається вся правова організація суспільства у єдності і взаємодії всіх складових її компонентів.

Однак широке розуміння правової системи зовсім не означає, що до неї треба включити ті елементи, які не є суто правовими, як наприклад, державні, політичні, соціальні органи, структури, інститути. Іншими словами, широкий підхід до правової системи теж повинен мати свої межі.

У юридичній літературі є твердження, з яких можна зробити висновок саме про «безмежний» зміст правової системи. Так, наприклад, В. Синюков пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства та організації. А. Васильєв також виділяє як елемент правової системи правоохоронні, правозастосовчі, державні органи, призначені для реалізації й захисту права, боротьби з її порушеннями.

Навряд чи можна погодитись із думкою М. Матузова, який включає до правової системи як елемент правові установи, які здійснюють правову політику держави.

До правової системи не можна включити правоохоронні й державні органи, тільки тому, що вони діють на основі права. Це все ж не правові явища. Можна включити до правової системи дійсно правові установи, наприклад, такі як науково-дослідні інститути юридичного профілю.

Існує думка, що елементами правової системи слід вважати також законність та правопорядок. Однак згадані вище явища скоріше можна назвати наслідками функціонування правової системи, показником її ефективності або, навпаки, недосконалості (залежно від того, який рівень законності і правопорядку в країні). Законність і правопорядок — закономірний підсумок діяльності правової системи, що вказує на ступінь упорядкованості, стабільності суспільних відносин, свідчить про ефектність дії правових інститутів. Звичайно ж, всі елементи правової системи тісно пов'язані один з одним, залежить один від одного, але мають відносну самостійність. Всі вони виконують загальні й специфічні функції у правовій системі, характеризуються єдністю і відмінністю, сприяють ефективності дії всієї розглянутої системи.

Правова система є частиною суспільної системи і тісно пов'язана з явищами і процесами, які відбуваються у сфері економіки, політики, культури, ідеології. Безумовно, правова система не є явищем, якому притаманні риси автономності, сталості, нормативності. Отже, вона не може не взаємодіяти з такими феноменами суспільного життя, як економічна, політична, моральна та інші системи.

У чому ж полягає суть цієї взаємодії? Усі суспільні відносини, створені у сферах політики, економіки, науки, культури, освіти та ін., є об'єктом регулювання і охорони правової системи. Але тут простежується і зворотний зв'язок — сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин.

Політична система — сукупність різноманітних органів, інститутів, установ, за допомогою яких здійснюється влада і керівництво державними, суспільними справами. Вона поєднує в собі саму державу, політичні партії і суспільні об'єднання, соціальні групи, профспілки, трудові колективи. Мета правової системи — забезпечити виконання державою та її органами поставлених перед суспільством завдань, слугувати проведенню державної політики в життя. Правове регулювання політичних відносин здійснюється за допомогою правових норм, головним чином конституційних, які регламентують діяльність суб'єктів політичної системи (індивідуальних і колективних) як учасників вказаних відносин (закріплює політичні права громадян, гарантує їх реалізацію тощо).

Основи політичної будови України закріплені в Конституції. Діяльність державних органів, суспільних і політичних об'єднань, а також трудових колективів теж перебуває у сфері діяльності права.

Таким чином, ефективність дії політичної системи не в останню чергу забезпечується за допомогою узгодженості дій усіх елементів цієї системи, яка в свою чергу досягається за допомогою правових засобів.

Правова система взаємозалежна і взаємодіюча з економічною системою. Безпосередній вплив на економічні відносини здійснюється такими елементами правової системи, як законодавство і практика його застосування. «Економічні відносини — досить чутливий організм, що одразу реагує на будь-які його правові форми». Правова система покликана стабілізувати економічні відносини, дисциплінувати учасників господарської діяльності, сприяти пошуку в лабіринті економічних механізмів такі, які можуть допомогти економіці подолати кризові явища і піднести її на якісно новий рівень. Від якості нормативних актів, що регулюють відносини у сфері економіки, від їх сучасності та доцільності залежить досягнення поставленої мети, перетворення господарського механізму на ефективну і гнучку систему управління.

Правова система тісно пов'язана з культурою. Результатом їх взаємодії є правова культура, яка являє собою систему встановлених поглядів, уявлень, що визначають поведінку і діяльність людей у правовій сфері.

Нині помітно зростає роль культурного чинника у житті українського суспільства. На цьому тлі чітко виділяється необхідність розширення спектра дії правової культури: підвищення вимог до діяльності законотворчих, правозастосовчих та правоохоронних органів, поліпшення якості законодавчих актів та необхідності постійного інформування населення про новації у праві. Право, як зазначив В. Синюков, — різновид духовної творчості народу. Просто його «сприймати» неможливо. Це веде до поверхового прикрашання законодавства без належного впливу на правосвідомість населення та посадових осіб. Українська правова система передусім повинна втілювати вітчизняні культурні цінності.

Правова культура — це загальний стан «юридичних справ» у суспільстві, тобто стан законодавства і роботи суду, всіх правоохоронних органів, правосвідомості всього населення країни. Стан усього того, що виражає рівень розвитку права і правосвідомості, їх місце у житті суспільства, рівень засвоєння правових цінностей та їх реалізацію на практиці.

Одним із показників правової культури є правова вихованість кожної людини, тобто належний, високий рівень правової свідомості, що знаходить свій прояв не тільки у дотриманні законів, а й у правовій активності, у повному й ефективному використанні правових засобів у практичній діяльності, намаганні в будь-якій справі утвердити правові засади як вищі цінності цивілізації.

Правова культура — явище більш глибоке, ніж просто належний рівень правосвідомості. Головне у правовій культурі високий розвиток усієї правової системи, гідне місце права в житті суспільства, здійснення його верховенства.

Правова система взаємопов'язана з системою моралі. Найбільш яскраво це відображено у співвідношенні моральних і правових норм, які невід'ємно пов'язані між собою відображають залежність людини від суспільства. Право має моральне обґрунтування, виходячи з морального досвіду, і знаходить своє вираження у свідомості людей.

Правова ідеологія, що охоплюється поняттям «правова система», являє собою активну частину правосвідомості.

Правосвідомість — це ставлення людей до права. Позитивне право як критерій правомірності поведінки діє завжди у певному середовищі — економічному, політичному, моральному. Суттєве значення має тут суб'єктивно-психічне середовище, що відбиває ставлення людей до права.

Квінтесенцією правосвідомості є усвідомлення людьми цінностей права і одночасно уявлення про чинне позитивне право, про те, наскільки воно відповідає вимогам розуму і справедливості, правовим цінностям та ідеалам.

Всі різновиди правосвідомості (наукова, професійна, побутова, масова, групова, індивідуальна) впливають на досконалість законодавства, ефективність роботи суду, всіх правоохоронних органів; на те, наскільки громадяни дотримуються законодавства, які саме вони висувають правові вимоги.

Серед видів і форм правосвідомості виділяють правову ідеологію — активну частину правосвідомості, що безпосередньо впливає на законодавство, юридичну практику і, отже, входить до національної правової системи країни.

Правову систему загалом можна розглядати як певну нормативну основу всіх інших соціальних систем: політичної, економічної, культурної тощо, бо багато з її елементів (але ж, звичайно, не всі) мають нормативний характер і слугують загальними орієнтирами для відповідних видів діяльності. Зрозуміло, ступінь нормативності у різних правових явищах різний.

Крім того, правова система слугує сильним стабілізуючим чинником суспільного життя, вона охороняє, закріплює і захищає інтереси держави, суспільства, громадян. Д. Керимов зазначає, що правова система може бути визнана замкнутою тільки відносно, оскільки визначається соціально-економічною системою в цілому, залежить від неї та розвивається разом з нею. Правова система має внутрішньосистемні та міжсистемні зв'язки як прямого, так і зворотного напряму: вона закріплює економічні, політичні і соціальні системи, впливає на них за допомогою своєї загальнообов'язкової нормативно-регулюючої властивості, деякою мірою направляє їх рух, зміни і розвиток. Будучи пов'язаною з іншими частинами суспільної системи багатосторонніми зв'язками, правова система одночасно має спільні риси з політичною, культурною та іншими системами. Всі вони визначаються економічними, культурними та іншими факторами, мають ряд загальних принципів та цілей. Хоча специфічність правової системи проявляється у тому, що саме вона, відображаючи нормативну основу інших основ, впливає на існуючі суспільні відносини, забезпечує їх стійкість та стабільність, гарантує від порушень.

Поняття правової системи має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни. Право як частина світової культури неоднакове для держав різних типів, форм, режимів. Для кожної держави сучасного світу характерний той чи інший тип права. Його сутність, зміст мають вирішальне значення для характеристики правової системи, притаманної цій державі. Звичайно у даному випадку йдеться про національну правову систему (та про це — дещо далі).

Є держави, у яких діють декілька конкуруючих правових систем. Тоді навіть недержавні об'єднання можуть мати своє право. У світі існує й своєрідна міжнародна правова система, яка регулює міжнародні і зовнішні торговельні відносини.

Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений історичний час, у конкретному регіоні, характеризується визначеними національними особливостями, складається у суспільствах з різними віруваннями, має особливий характер, різні види джерел права. Це добре відображено В. Синюковим.

Можна класифікувати правові системи за різними критеріями: юридичними, економічними, географічними, етнографічними, ідеологічними тощо. Співвідношення цих критеріїв у різних державах — різне.

Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цілісність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним із виявів державного суверенітету держави.

Вивченням особливостей формування і функціонування правових систем різних держав, виявленням у них спільного і специфічного займається порівняльне правознавство. Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, провідні інститути і галузі, правова культура та традиції) згрупувати правові системи сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності.

Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.

Рене Давид виділяє три основні групи правової сім'ї: 1. романо-германську; 2. сім'ю загального права; 3. сім'ю соціалістичного права.

Поряд з країнами з названими правовими системами (які Давид називає основними), існують Індія, Далекий Схід, США, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.

С. Алексєєв називає чотири основні сім'ї національних систем:

1. романо-германську (національні правові системи Франції, ФРН, Італії, Іспанії тощо);

2. англосаксонське загальне право (національні правові системи Англії, США і ряду інших країн);

3. релігійно-общинні юридичні системи (правові системи, притаманні ряду держав Азії та Африки);

4. заідеологізовані правові системи при авторитарних політичних режимах.

Своєрідною видається позиція В. Синюкова, який пропонує таку класифікацію:

1. сім'я загального права (історично створена в Англії у X—XIII ст.);

2. романо-германська правова сім'я (історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. — VI ст. н.е.);

3. традиційні (Японія, ряд держав Африки та ін.) і релігійні правові сім'ї (мусульманське право, індуське право);

4. слов'янська правова сім'я.

До слов'янської правової сім'ї він включає групу російського права (Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія). Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової сім'ї, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними, формальними ознаками, а й глибокими соціальними, культурними, державними починаннями життя слов'янських народів.

Є й інші точки зору на цю проблему.

Правова система відіграє величезну і різнобічну роль у житті суспільства. І кожний її компонент окремо, і вся система в цілому здійснює свій примус (вплив) не тільки на суспільні інститути, а й на людину, її діяльність.

Цікаву характеристику правової системи дає американський юрист Лоуренс Фрідмен. На його думку, не минає і дня, навіть години без взаємодії з правом у широкому розумінні слова. Правова система всюдисуща, хоча дуже часто її присутності не помічають. Правова система безперервно змінюється, хоча її складові частини підлягають змінам у різні проміжки часу.

Водночас існують деякі постійні елементи — принципи системи, які були присутніми у системі завжди (навіть у минулі століття і будуть такими тривалий час). Вони надають необхідної форми і визначеності цілому. Проведення реформ, демократичних перетворень в Україні, формування громадянського суспільства, соціальної держави, ринкових відносин відбувається за безпосередньої участі правової системи, всіх її ланок, які охоплюють практично всі сфери життя суспільства.

Підвищення ролі права у процесі соціального регулювання, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.

Тільки узгодження дії всіх її елементів, їх результативність дадуть змогу протистояти негативним тенденціям, що створюють реальну загрозу демократії і правопорядку. Це — беззастережна умова завдань, які постали перед українським суспільством.

На підставі викладеного вище правову систему, на нашу думку, можна визначати як об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правовідносини, правову ідеологію та ін.

Кожній державі притаманний той чи інший тип права, сутність і зміст якого мають вирішальне значення для характеристики її правової системи. У деяких країнах є кілька правових систем, що конкурують між собою. Іноді навіть недержавні об'єднання можуть мати своє право, наприклад, мусульманське, канонічне, індуське тощо. Крім того, у світі існує й своєрідна міжнародна правова система, яка регулює, наприклад, зовнішні торговельні відносини.

Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у певний історичний час, у конкретному регіоні, характеризується національними особливостями. Вона складається у суспільствах з неоднаковими звичаями, віруваннями, має різні джерела.

У конкретному суспільстві правова система, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, вважається національною правовою системою і є одним із проявів державного суверенітету.

Вивченням особливостей формування і функціонування правових систем різних держав, виявленням у них спільного і специфічного займається порівняльне правознавство. Ця наука дозволяє на основі схожих юридичних ознак (структура і джерела права, його провідні інститути та галузі, правова культура й традиції) групувати окремі правові системи у правову сім'ю, визначення якої вперше було здійснено французьким компаративістом Р. Давидом.

Об'єктом порівняльного правознавства є правові системи, які, як і право, існують у просторі та часі. Воно сприяє усвідомленню загальноцивілізаційної природи права. Визначаючи національні аспекти останнього цінністю, яка відображає внесок народів, націй і держав у загальноправовий потенціал, порівняльне правознавство дозволяє розглядати право в історичному аспекті, у контексті громадянського суспільства, в системному зв'язку правових явищ.

Зазначена наука ґрунтується на визнанні однакового соціального статусу правових систем, їх паритету і на повазі до національних правових норм, звичаїв і традицій. Дослідники у галузі порівняльного правознавства визначають, що процес пізнання права є необхідним. У його основі лежать об'єктивні процеси, які дістають вияв у розширенні і поглибленні зв'язків між окремими країнами і групами країн, їх інтеграції, в усвідомленні того, що національний правовий (як і будь-який інший) ізоляціонізм призводить до негативних наслідків як для окремих правових систем, так і для світової спільноти в цілому.

Крім вирішення правових завдань, порівняльне правознавство дає можливість класифікувати національні правові системи за типами, групами чи сім'ями. При цьому критерії такої класифікації можуть бути різними — структура права, уявлення про його місце і роль у житті суспільства і держави, юридична техніка, філософські, політичні та інші основи і принципи побудови права.

Існують думки, що групувати правові сім'ї доцільно за національними критеріями, оскільки лише на основі вивчення внутрішнього світу кожного народу можна виявити особливості еволюції права. Прихильники такого погляду виділяють індоєвропейську, семітську, монгольську правові сім'ї та право нецивілізованих народів.

Армижон, Нольде, Вольф запропонували свою класифікацію сучасних правових систем, що не залежить від географічних факторів, а спирається на змістовий принцип, співвідношення загального і особливого. Вони виокремили сім правових сімей: французьку, германську, скандинавську, англійську, російську, ісламську, індуську.

Р. Давид піддав критиці погляди цих авторів за відсутність переконливих критеріїв визначення відмінностей між правовими сім'ями. На його думку, заслуговують на увагу лише два критерії: ідеологічний, який є відображенням релігійних і філософських поглядів конкретного суспільства та його політичної, економічної і соціальної структури, і юридично-технічний.

Мальстрьом запропонував виділити одну західну (європейсько-американську) групу правових сімей, основу яких становлять європейські джерела права. Він об'єднав у цю групу французьку, германську, скандинавську і англійську сім'ї, що мають кілька спільних рис. Крім того, Мальстрьом виокремив особливу групу — соціалістичні, азіатські (не комуністичні) та африканські правопорядки.

Іншу класифікацію запропонував Йорсі. На його погляд, вирішальний вплив на правопорядок кожної країни справляють пануючі у ній виробничі відносини, особливо ті, що пов'язані із засобами виробництва, оскільки вони визначають класову природу політичної влади. Наприкінці 80-х pp. минулого століття він виділяв два типи права: капіталістичний і соціалістичний.

Правові системи європейських країн капіталістичного права Йорсі поділив на чотири групи залежно від часу і форми їх переходу від феодальних до буржуазних виробничих відносин. Проте треба зазначити, що за сучасних умов класифікація, яка охоплює сім правових сімей, що була запропонована Армижоном, Нольде і Вольфом, здобула більше визнання.

На думку А. Саїдова, критеріями визначення типів правових систем є історія їх розвитку, джерела права, провідні інститути й галузі останнього, що складають структуру тієї або іншої правової системи.

О. Скакун виділяє такі критерії:

1) спільність історичних передумов виникнення і розвитку правових систем;

2) спільність основних юридичних джерел (форм) права;

3) єдність права і його норм;

4) спільність принципів регулювання суспільних відносин;

5) єдність юридичної техніки.

Особлива увага в теорії порівняльного правознавства приділяється визначенню критеріїв виділення кожної правової сім'ї та групуванню за сім'ями національного законодавства тієї або іншої країни. Одним із запропонованих критеріїв є поняття стилю, оскільки певний стиль мають як сім'ї, так і окремі правові системи.

Поняття стилю вживається у контексті канонічного права і визначається як характерна риса, що підкреслює своєрідність форм, у яких здійснюється правове життя певної країни. Згідно з загальновизнаною думкою факторами, що визначають стиль, є історичне походження і розвиток тієї або іншої правової системи, пануюча доктрина юридичної думки та її специфіка, специфічні правові інститути, своєрідні правові джерела і методи їх тлумачення, ідеологічні фактори.

Західні теоретики підкреслюють, що історичний розвиток завжди знаходиться у сфері інтересів порівняльного правознавства. На їх думку, найяскравіше це ілюструє загальне право. Більший сумнів викликає у них класифікація за правовими сім'ями правових систем континентального права на підставі розвитку римського і германського права (виняток становить самобутнє скандинавське право), серед східних дослідників немає єдиної думки з приводу того, чи належать ці системи до однієї правової сім'ї (як вважають Р. Давид і Мальстрьом), чи їх треба розподілити між двома сім'ями: германською (ФРН, Австрія, Швейцарія) і романською (Франція та інші правові системи). Армижон, Нольде, Вольф зробили вибір на користь другого варіанта.

Стиль правової системи визначається людськими уявленнями, сформованими у процесі історичного розвитку насамперед особливостями духовного життя суспільства. На підставі соціологічних досліджень західні вчені дійшли висновку, що на європейському континенті людина схильна до планування своїх дій і, як наслідок цього, до створення абстрактних правових норм і правових систем. У неї формуютья апріорні уявлення про життя, вона мислить дедуктивно. Англієць же — імпровізатор за натурою, емпірик для нього має значення лише життєвий досвід. Впевненість у тому, що життя не може підпорядковуватися плану, дозволяє йому протиставляти прецедент писаному праву. І таке протиставлення відповідає природі англійського права.

До речі, нині спостерігається тенденція до зближення загального і континентального права. Відбувається поступове послаблення віри у примат закону. У законі починають вбачати лише вираз загальних принципів. Тому судова практика стає самостійним джерелом права. А от у англо-американському праві намітилася протилежна тенденція. Із зростанням масового виробництва, посиленням планових начал в економіці значно розширилося коло проблем, вирішення яких потребує звернення до абстрактних норм. Проте завдяки різниці у методах тлумачення зберігається значною мірою й різниця між правовими сім'ями.

До елементів стилю континентального права належить його спрямованість на боротьбу з формалізмом, який характерний для всіх примітивних правових систем. На європейському континенті це особливо відчутно у ФРН, Швейцарії, скандинавських країнах, дещо менше у Франції.

Ще одним елементом стилю правового мислення, який притаманний багатьом правовим сім'ям, насамперед країн Заходу, є те, що Р. Іерінг назвав «боротьбою за право». Він так сформулював свій принцип: «мета права — мир, засіб її реалізації — боротьба». Іншими слова, смисл тези Р. Іерінга полягає в тому, що боротьба індивіда за свої права є його обов'язком як перед ним самим, так і перед ідеєю права. І хоч ця істина не належить до тих, що є новелами, її можна віднести до добре досліджених і беззаперечних. Проте неважко переконатися, що це не зовсім так. Про це свідчить, зокрема, розгляд права східних країн, де воно відіграє другорядну роль, застосовується лише у виняткових випадках. Там джерелом норм поведінки, яких споконвіку додержувати в сім'ї, клані, селищі, є не права, а сукупність неписаних правил, традицій, мета яких полягає не у тому, щоб «одержати по заслузі», а у збереженні суспільної гармонії.

Реалізація права у країнах Далекого Сходу дістає вияв не в остаточному рішенні суду на користь якоїсь сторони, а у досягненні компромісу. Головна відмінність між стилями права Заходу і Далекого Сходу полягає у тому, що на Заході лейтмотивом є боротьба за право і намір досягти беззаперечного вирішення якогось питання. А на Далекому Сході основним засобом реалізації права є компроміс. Закони і кодекси відіграють там допоміжну роль.

Своєрідність деяких правових інститутів є настільки значною, що вони відіграють істотну роль при визначенні стилю правової системи. У загальному праві такими інститутами є, наприклад, представництво, відшкодування шкоди, а у романському — доктрина причинності. Стиль соціального права визначали такі інститути, як провідна роль державної влади, своєрідність договорів за існування планової системи господарювання тощо.

Індивідуальні особливості окремих правових систем, методи тлумачення права — також є факторами, що визначають стиль правових сімей, головним чином їх особливості та процесуальні норми. Це ж стосується й таких ідеологічних факторів, як політичні, економічні та правові аспекти релігійних вчень. Правова ідеологія англосаксонської, германської і скандинавської правових сімей в цілому є однаковою. А відмінності визначаються іншими елементами стилю.

Фактори, що визначають стиль і склад правової сім'ї, мають різну здатність до класифікації залежно від предмета дослідження. Як вважають компаративісти, наприклад, ідеології є ефективним фактором під час розгляду права соціалістичних країн. Для правових сімей західних країн у значно більшій мірі, ніж ідеологія, такими факторами слугують історія та певні інститути. Характер правових джерел має важливе значення для ісламського та індуського права, а також для відмежування англосаксонської системи права від континентальної. Проте для розмежування германської, скандинавської та романської правових сімей цей фактор вирішального значення не має.

«Гібридні» правові системи, які важко приєднати до якої-небудь правової сім'ї, треба вивчати з метою виявлення елементів, що наближають їх до певного стилю. Це стосується, зокрема, правових систем скандинавських і латиноамериканських країн. Мета такого дослідження має полягати не у тому, щоб запропонувати нову класифікацію правових сімей, а у тому, щоб приділяти більше уваги критеріям, які покладаються в основу їх визначення.

Деякі представники вітчизняної правової думки усі національні правові системи поділяють на англосаксонську, романо-германську, слов'янську правові сім'ї та мусульманське право.

О. Скакун, цілком слушно, виокремлює романо-германську правову систему, у якій виділяє романську і германську сім'ї; англо-американську (англійське загальне та американське право); змішану, що виникає на стику таких класичних типів правових систем, як романо-германський і англо-американський (північноєвропейські та латиноамериканські правові системи); традиційну релігійну правову систему, підтипами якої є загально-релігійна, традиційна далекосхідна і звичаєво-общинна системи; соціалістичну правову систему, яка в основному залишилася в історії, хоч у деяких країнах (Куба, В'єтнам, КНДР) вона ще існує.

Правова система сучасної України формується як звільнена від псевдосоціалістичної сутності. Вона перебуває на стадії перехідного періоду і до деякої міри зберігає окремі риси минулої системи. Разом з тим за роки незалежності в Україні закладено новий фундамент, що дозволяє стверджувати, що її правова система є різновидом романо-германської правової сім'ї.

bigmir)net TOP 100