Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Індуське право

Індуське право — одна з релігійних традиційних систем права Індії. Норми цього права, пов'язані зі шлюбом, родинними відносинами, спадщиною, регулюють відносини не лише значної частини населення Індії, а й інших країн (насамперед країн Південно-Східної Азії), де поширений індуїзм.

У стародавні часи та у період Середньовіччя індуське право пройшло три головні стадії:

1. «Велична епоха» — період, який передував появі перших релігійно-правових компіляцій.

2. Період сутр та дхармашастр.

3. Період коментарів до дхармашастр.

Другий період (період дхармашастр) вважають «золотою епохою» індуського права.

Із найстаріших часів розвиткові індуського права були притаманні дві тенденції: перша — секуляризація права, яка йшла одночасно з розвитком держави та посиленням її впливу; друга — розширення кількості суспільних відносин, які раніше регулювалися звичаями.

Історичні зміни індуського права не дають змоги дати єдине визначення та характеристику цієї системи права стосовно всіх періодів його розвитку. Аналіз свідчить, що традиційні, зовні схожі інститути цього права за різних часів відіграли неоднакову роль, для визначення якої слід враховувати і характер державності, і соціально-економічні особливості країни на різних етапах її розвитку.

З точки зору меж дії, індуське право — це (на противагу територіальному праву) персональна система права, яка визначає правові норми як такі, що не пов'язані ні з релігією, ні з родоплемінними звичаями. Тобто індуське право — це право, яке поширюється на людей в Індії та інших країнах, які сповідують індуїзм.

Індуїзм — специФічна релігія. Вона не має ієрархічно організованої церкви, її релігійні догми та норми не є уніфікованими. Наслідком цього є віротерпимість до всіх інших релігій.

Історія індуського права невіддільна від індійської релігії, яка на всіх єтапах свого розвитку (від ортодоксального брахманізму або індуїзму-брахманізму, який був модифікований буддизмом та джайнізмом) спиралася на міцне філософське підґрунтя. На відміну від багатьох інших країн філософія в Індії не була притаманною лише вузькому колу вчених, а була органічною складовою релігії населення. На релігійно-філософські концепції спиралися всі норми соціальної регуляції, а саме право та етика. Останні, у свою чергу, були невіддільні від кастового ладу.

Головними принципами індуїзму — релігії, філософії та права — були ідеї дхарми. Дхарма — це релігійно-моральний обов'язок, виконання якого веде до прикінцевої, головної мети життя кожної людини, так званої «мокши» (тобто повного звільнення). Кожна стадія життя людини та кожна каста (які належать до однієї з чотирьох варн: брахманів, кшатріїв, вайшиїв та шудр) мають свою дхарму. Одночасно, дхарма — це зібрання правил, обов'язкових для кожного індуса, що регламентують його віру, поведінку та відрізняють від людей, які сповідують будь-яку іншу релігію. Право органічно охоплюється цим зібранням правил.

Сфера дії індуського права визначається особливостями індуїзму як релігії. Тобто, з одного боку, право поширюється, насамперед, на індусів. Але невизначеність самого поняття «індус» призвело до великої кількості досить суперечливих коментарів, судових рішень тощо. Аналіз різних джерел права свідчить, що індуське право поширюється не лише на індусів за народженням, а й на індусів за релігією.

Серед джерел індуського права слід виділити, насамперед, дхармашастри та дхармасутри — релігійно-етичні та правові трактати, які були написані брахманами і протягом тривалого часу фіксували та доповнювали найпоширеніші та загальновідомі норми звичаєвого права. Певний вплив на зміст означених коментарів мали державні установи. Так, наприклад, тривалий час більшість філософських та правових питань розглядалася на вищій раді махараджи — парішаді. Другим важливим джерелом індуського права були коментарі до дхармашастр, які набули особливого значення у Середньовіччі. Особливістю джерел індуського права є те, що коментарі фактично з самого початку їх виникнення були санкціоновані державою. Багато з них були написані за дорученням вищих посадових осіб.

До джерел індуського права також слід віднести артхашастри — твори про філософські, соціально-політичні та економічні проблеми державної діяльності. Найбільш відома артхашастра — Артхашастра Каутіл'ї — радника царя Чандрагупти (IV — III ст. до Р.Х.).

Одним із останніх значних джерел індуського права були звичаї, існування яких сприяло більш гнучкому пристосуванню індуського права до потреб суспільного розвитку.

Англійське колоніальне панування, безумовно, мало певний вплив і на розвиток індуського права. Офіційно була проголошена політика невтручання колонізаторів у індуське право. Як наслідок цього, зросло значення судового прецеденту як джерела права. Судові рішення інтерпретували класичні джерела індуського права. Найвищою ланкою у судовій системі був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.

У сфері дії індуського права законодавчі акти стали з'являтися лише з другої половини XIX ст. їх було небагато, і вони лише модифікували окремі інститути цього права.

У період отримання незалежності сталися істотні зміни у системі джерел індуського права. Конституція Республіки Індія 1950 р. стала головним джерелом індуського права. Протягом 1955—1956 pp. були прийняті закон про одруження індусів 1955 p., закон про спадкові права індусів 1959 p., акт про неповнолітніх дітей та опіку індусів 1956 p., закон про усиновлення та утримання індусів 1956 р. Ці закони складають так званий «індуський кодекс». Нове законодавство залишило судовий прецедент як джерело права. Вищою судовою ланкою інтерпретації індуського права став Верховний суд.

Індуське право і у наш час залишається однією з головних складових частин «індійського права».

bigmir)net TOP 100