Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Сім'я традиційного чи звичаєво-общинного права

Ці системи сформувалися на основі норм-звичаїв, які склалися природним шляхом, а також правових норм, що запозичилися у колоніальних держав. Цю групу складають правові системи країн, що розвиваються (Африки, Мадагаскару).

Серед ознак даної правової сім'ї виділяють певні особливості:

1. Домінуюче місце у системі джерел права-звичаїв і традицій, що мають, як правило, неписаний характер.

2. Звичаї і традиції являють собою синтез норм, міфів, моральних вимог, що склалися природним шляхом і визнані державою.

3. Звичаї і традиції регулюють в першу чергу відносини груп чи спільнот, а не окремих індивідів.

4. Нормативні акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча у наш час їх питома вага зростає і зростає.

5. Правовий прецедент не набуває певного значення як джерело права.

6. Юридична доктрина не відіграє суттєвої ролі в юридичному житті даних суспільств.

Стан сучасного права країн Африки визначається специфікою розвитку цього регіону. Внаслідок цього їх правові системи тривалий час формувалися шляхом взаємовпливу традиційного, звичаєвого та західного права.

Протягом багатьох сотень років життя мешканців Африки регулювалося звичаями. Їх виконання було традиційно добровільним. Взагалі, територія Африки характеризується великим різноманіттям звичаїв і традицій. У межах одного району відмінності між звичаями різних племен, як правило, було незначними. Але у різних регіонах відмінності вже могли бути досить великими. Так, були племена як з монархічними, так і з демократичними режимами. Родина існувала як і у матріархальному, так і в патріархальному вигляді. Але всі племена мали багато спільного у тому, що стосувалося принципів, звичаєвої техніки, механізмів реалізації.

Великий вплив на розвиток права Африки справило поширення християнства та ісламу. І хоча за традицією звичаї продовжували існувати, сила їх значно зменшувалися.

Християнство поширювалося у два етапи. Перший — в IV ст., коли християнською стала Ефіопія. Наступне просування християнства стало можливим лише у XIX ст. І сьогодні серед африканців — 30 відсотків християн.

Поширення ісламу почалося у XI ст. (Західна Африка). У XIV—XV ст. іслам почав завойовувати позиції на узбережжі Індійського океану в Сомалі. Зараз близько 35 відсотків африканців — мусульмани.

Істотно, що ці релігії мали відповідний вплив і на розвиток правових інститутів. Християнство сприяло рецепції континентального права та загального права, іслам — мусульманського права.

Протягом XIX ст. територія всієї Африки була повністю колонізована. Насамперед Англією, Іспанією, Бельгією, Португалією та Францією. Кожна країна-колонізатор проводила свою політику асиміляції населення та впровадження свого права. Для застосування нових правових норм традиційне звичаєве право було непридатним. Тому майже у всіх африканських країнах поряд із традиційними органами розгляду спорів були створені суди європейського типу.

У сфері кримінального права з самого початку були заборонені найбільш варварські види покарань. З 1946 р. у майже всій французькій Західній Африці почали застосовувати французький кримінальний кодекс. У сфері кримінального права почали діяти також і суди. Орієнтація на французьке право була насамперед у таких країнах, як Нігерія, Гана, Гамбія.

Одночасно в англійській Західній Африці були запроваджені кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси. Звичаєве право у багатьох регіонах та місцевостях було зведено до меж лише приватного права.

Португальські традиції були поширені в Анголі, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау, Кабо Верде (колишні Острови Зеленого мису).

Незважаючи на те, що нове право запроваджувалося на зразок країн-метрополій, застосування його, як правило, було обмеженим відповідними спеціальними декретами щодо режиму тих чи інших територій. Це стосується і французьких, і англійських, і португальських володінь, а також і Бельгійського Конго, де застосовувався спеціальний Цивільний кодекс.

В Африці на різних територіях існував різний правовий режим. Так, у Західній Африці, Північній Родезії (Замбії), Н'ясаленді (Малаві), Британському Сомалі застосовувалося загальне право, право справедливості, статути загального характеру. Вони стали чинними у різні часи: 1874 р. — щодо Золотого Берега (Гани); 1880 р. — щодо Сієра Леоне; 1888 р. — щодо Гамбії; 1900 р. — щодо Сомалі; 1902 р. — щодо Н'ясаленду; 1911 р. — щодо Північної Родезії. У Східній Африці застосовувалося право Британської Індії. На південь від Замбезі застосовувалося романо-германське право. Це стосувалося Мису Доброї Надії, Південної Родезії, Бечуаналенду (Ботсвани), Басутоленду (Лесото), Трансваля, Свазіленду. Мусульманське право поширене у Судані, Лівії, Мавританії. Його компоненти є у всіх країнах, які знаходяться на узбережжі Середземного моря.

Застосування права метрополій у різних країнах Африки мало досить специфічний характер. Оригінальні правові норми часто зазнавали серйозних змін. Деякі, в разі необхідності, у процесі застосування місцевими адміністраціями та судами взагалі виключалися. Відмінності між правовими системами країн поглиблювалися.

Здобуття країнами Африки незалежності у XX ст. не уповільнило впровадження західного права. Навпаки, нові уряди підтвердили дійсність усіх попередніх законів. Особливо у сфері приватного права.

Досить суттєві зміни відбулися у сфері публічного права. Так, у більшості країн західна конституційна модель плюралістичної демократії виявилася неприйнятою. Внаслідок цього з'явилися диктаторські форми у вигляді президентських режимів, які були більш привабливими та природними для еліт цих країн. Але таку ситуацію спеціалісти вважають тимчасовою.

У сфері приватного права зміни не такі суттєві. Одночасно йдуть процеси реабілітації звичаю і цінностей звичаєвого права та відмови від тих інститутів і норм, які затримують розвиток суспільства.

У зв'язку з тим, що у період колоніалізму звичаєве право зазнавало утисків, у багатьох країнах після отримання незалежності популярними стали рухи щодо збереження та навіть кодифікації цих норм. Так, на Мадагаскарі у 1957 р. було прийнято рішення про кодифікацію звичаїв. Те ж саме було зроблене у Танганьїці, Сенегалі. У Нігерії були розпочаті роботи щодо компіляції норм звичаєвого права.

Одночасно в Школі східних та африканських досліджень при Лондонському університеті були підготовлені великі збірки норм звичаєвого права. А саме: звичаєве право та право спадкування Кенії; шлюбне, спадкове, право зобов'язань та речове право Малаві, шлюбне право Ботсвани тощо.

Сучасний політичний розвиток країн Африки обумовлює досить складні проблеми трансформації права та правових систем цього континенту.

Особливе місце у групі правових систем займає Далекосхідна система. Її формують правові системи Китаю, Гонконгу, Японії, Кореї, Монголії, країн Індокитаю, Малайзії. Перевага надається загальносоціальним нормам як взірця поведінки — нормам моралі, нормам-звичаям, нормам-традиціям. Ними обумовлюються як закони, так і судові рішення. Сьогодні держави цього регіону активно запозичують правові інновації країн європейського і американського континентів. Основним акцентом у правових системах далекосхідних країн є компроміс, якого досягають без застосування закону. Ефекттивним засобом вирішення конфлікту чи подолання соціального зла є кримінальне право. У питанні про співвідношення прав і обов'язків особи пріоритет надається обов'язкам.

Складні процеси соціального життя, науково-технічних революцій, загальнопланетний рух до свободи спричинюють зближення правових сімей. Виникли варіації правових сімей, що містять риси і романо-германського, і загального права, і шотландського права, і права Філіппін та ін. Якщо в Англії, США й інших країнах загального права посилилась роль закону, загальних норм кодифікації, то у країнах Континентальної Європи тенденція формування більш абстрактних норм викликала до життя закономірну, за логікою юридичних систем, зустрічну тенденцію: посилення ролі судових органів у процесі юридичного регулювання, розвиток їх індивідуально-правової, творчої діяльності. Ще більш знаменним фактом є вироблення в ході правової європейської інтеграції (зокрема, Судом європейських спільнот) положень і конструкцій, що об'єднають, здавалося б , несумісні — якісно різні — положення континентального права і загального прецедентного права. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах чітко визначилося значення для правових систем їх загальноцивілізованої, загальнокультурної основи, глобальних процесів інтеграції і утворення свободи.

У всіх правових системах сучасності визначальним фактором, що відображає загальноцивілізовану і загальнокультурну основу, є єдині загальнолюдські начала, права людини.

bigmir)net TOP 100