Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Правові системи Німеччини і Франції

Правова система Німеччини. Основи сучасної правової системи Німеччини були закладені після створення у 1867 р. державами на чолі з Пруссією Північно-Німецького союзу й утворення на їх базі 1871 р. Німецької імперії. До виникнення загального німецького права на території нової держави продовжували діяти законодавчі акти і звичаї колишніх держав та державних утворень. Особливу роль при цьому відігравало законодавство Баварії, Пруссії, Саксонії й інших впливових у той період німецьких держав.

Серед загальних німецьких законодавчих актів, що помітно впливали на весь наступний процес розвитку законодавства у країні, виділяють такі, як Торгівельний (1866 р.) і Карний (1871 р.) кодекси, Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій 1877 р. У структурі сучасного законодавства Німеччини застосовуються також деякі адаптовані до нинішніх умов акти, прийняті ще у період існування Веймарської республіки (1919— 1933 pp.).

Зберігають свою силу і деякі законодавчі положення й акти, прийняті у період існування в країні фашистської диктатури (1933—1945 pp.). З часу об'єднання в 1990 р. ФРН з НДР величезну роль у законодавчій сфері стали відігравати державні договори «Про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР», що вступили у силу з 1 липня 1990 p., і «Про механізм входження НДР у ФРН», підписаний 31 серпня 1990 р. Відповідно до першого договору усе законодавство НДР в економічній, валютній і соціальній сферах цілком анулювалося, а на заміну йому на ці сфери поширювалося законодавство ФРН. Відповідно до другого договору й інших актів у процесі возз'єднання двох німецьких держав на території НДР було послідовно поширене все законодавотво і судова система Федеральної Німеччини.

У сучасній правовій системі Німеччини визначальне значення має Конституція, прийнята 23 травня 1949 p., і розроблені на її основі конституційні акти. Конституція ФРН закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіка), форму державного устрою (федерація), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, виданих на основі і на виконання Конституції ФРН. Законодавство, згідно з п. 3 ст. 20 Конституції ФРН, пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом. Як Основний закон федеративної держави, Конституція ФРН закріплює так само компетенцію центральних органів державної влади і управління, характер взаємовідносин органів державної влади і управління та суб'єктів федерації — земель; визначає загальні принципи побудови і функціонування організації управління землями. Державний устрій земель, згідно зі ст. 20 Основного закону ФРН, повинен відповідати «основним принципам республіканської, демократичної і соціальної, правової держави у дусі дійсного Основного закону». У землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, створене загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Поряд з конституцією і законами важливе значення серед джерел сучасної Німеччини мають постанови, видані центральним урядом федерації й урядами земель.

У якості одного з основних джерел права у правовій системі Німеччині виступають рішення Конституційного суду країни. За юридичною силою вони відповідні звичайним законам. Що ж стосується тлумачення Конституційного суду парламентських законів, то вони навіть перевищують за юридичною силою останніх. Рішення Конституційного суду стосовно конституційності чи неконституційності законів мають вирішальний характер для подальшої долі цих нормативно-правових актів і є обов'язковими для усіх без винятку державних органів, у тому числі й для судів. Правова система Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, що містяться у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органами окремих земель. Відповідно до Конституції ФРН (ст.31), «федеральне право має перевагу над правом земель».

Правова система Франції. У своїх основних рисах правова система Франції визначилася ще у період Великої французької революції 1789—1794 pp. і у наступні за нею десятиліття. Серед найважливіших правових документів цієї епохи, що ознаменували процес становлення і подальшого розвитку правової системи Франції, з'явилися такі нормативно-правові акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p., конституційні акти періоду Великої французької революції, Цивільний кодекс 1804 p., Цивільно-процесуальний кодекс 1806 p., Торгівельний кодекс 1807 p., Кримінально-процесуальний кодекс 1808 р. і Кримінальний кодекс 1810 р.

У видозміненому й адаптованому виді більшість з них досі впливають на правову систему Франції. Особливо це стосується Декларації прав людини і громадянина, Цивільного, Торговельного і Кримінального кодексів.

Серед джерел сучасного французького права центральне місце займають конституційні акти і, насамперед сама Конституція. Прийнята у 1958 р. вона зберегла свою юридичну чинність і сьогодні. Конституція Франції не тільки закріплює традиційні (для такого виду актів) суспільні відносини, а й чітко окреслює область законодавчої діяльності парламенту.

Відповідно до ст. 34 Конституції парламент має право прийняти лише ті закони, які стосуються: цивільних прав та їх основних гарантій; обов'язків, що покладені на громадян, національної оборони, громадянства, правоздатності осіб, сімейних відносин, спадкування і дарування, визначення кримінального судочинства, амністії, створення нових судових інституцій і статуту суддів, розподіл бюджету, податків і умов покриття будь-якого виду податків, порядку виступу грошей.

Закон встановлює так само правила, що стосуються порядку виборів у центральні і місцеві органи державної влади, основних гарантій прав державних службовців і військових, націоналізації підприємств і передачі їх з державного сектора у приватний.

Відповідно до Конституції за допомогою закону визначаються і закріплюються основні принципи загальної організації національної оборони; управління місцевими адміністративними одиницями, їх компетенція і розподіл доходів, утворення режиму власності, а також цивільні зобов'язання, трудові і профспілкові правила соціального забезпечення.

Чинні закони поділені на декілька видів:

1. Фінансові закони (визначають прибутки і витрати держави).

2. Програмні закони (закріплюють мету економічної і соціальної діяльності держави).

3. Органічні закони (визначають порядок діяльності парламенту, кількість членів кожної з його палат, умови і порядок їх обрання, а також «умови заміщення вакантних посад аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати» (ст. 25). За допомогою органічного закону можуть уточнюватися і доповнюватися положення Конституції).

Згідно з п. 1 ст. 37 Конституції всі питання, що не входять до сфери законодавства, «вирішуються в адміністративному порядку» відповідними нормативно-правовими актами. Серед такого роду актів значну роль відіграють ордонанси. Вони є актами Ради міністрів — уряду Франції, спрямовані на опосередкування відносин, що регулюються законодавством.

Ордонанси підлягають тлумаченню парламентом щодо термінології, після чого вони набувають сили закону, їх зміни чи скасування можливі лише за допомогою закону. Юридичну силу ордонанси набувають, відповідно до Конституції, одразу ж після їх опублікування, але втрачають її, якщо законопроект про їх дію не внесений у парламент до закінчення строку, зазначеного законом, що дозволив їх видання (п. 2 ст. 38).

Важливе місце у системі джерел права Франції поряд із законами та ордонансами займають урядові декрети. Деякі з них можуть бути прийняті безпосередньо самим урядом, однак тільки після висновку Конституційної Ради, однієї з функцій якої є вирішення питання про конституційний чи неконституційний характер прийняття актів. Інші ж декрети видаються президентом країни без попередніх обговорень в уряді.

Регулятивна роль декретів у значній мірі доповнюється відповідною роллю нормативних актів (постанов, інструкцій, циркуляцій, повідомлень), виданих іншими виконавчо-розпорядчими органами.

Серед джерел французького права слід звернути увагу на правові звичаї. Відповідно до існуючої у Франції доктрини судові рішення, хоча і не належать до первинних чи основних джерел права, однак у практичному житті країни, у повсякденному регулюванні суспільних відносин відіграють певну роль. Особливо це стосується рішень Конституційного суду, які слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики, а й принциповим покажчиком при вирішенні конкретних справ.

bigmir)net TOP 100