Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Поняття і зміст юридичного процесу

Головне призначення права полягає в організації відносин людей, їх поведінки, врахуванні особистих потреб членів суспільства та спрямуванні їх дій в русі суспільних інтересів. Виконуючи це соціальне призначення право виступає важливим засобом регулювання взаємних відносин індивідів, соціальних угруповань, всього суспільства в цілому. Регулювання правом суспільних відносин здійснюється шляхом надання прав, покладення обов'язків, введення заборон, видання рекомендацій. Для того, щоб члени суспільства знали і могли використовувати надані їм права, могли виконувати покладені на них обов'язки та утримуватись від вчинення заборонених дій, право об'єктивується у суспільстві у певних правилах поведінки — нормах права. Ці норми встановлюються суспільством або за його уповноваженням державою, мають загальнообов'язковий характер і охороняються шляхом притягнення порушників до відповідальності та застосування до них заходів примусу. Правові норми, які надають права, покладають обов'язки, вводять заборони та встановлюють відповідальність за порушення, в науці теорії держави і права умовно іменуються матеріальними.

Слід зауважити, що відносини між людьми в суспільстві надзвичайно різноманітні й багатобічні, вони відзначаються складністю та ступеневістю. Наприклад, використання підприємцем свого права на здійснення окремого виду господарської діяльності передбачає його попередній обов'язок подати визначені документи та отримати ліцензію від певного державного органу, при цьому на цей орган покладеться обов'язок видати ліцензію та забороняється вимагати інші, не передбачені законом документи. У вказаних відносинах можуть бути задіяні інші суб'єкти, на яких покладаються обов'язки з посвідчення дійсності документів, проведення попередніх перевірок тощо.

Зазначені різноманітність, багатобічність і складність відносин вимагають встановлення у суспільстві правових механізмів, процедур використання прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, накладення і понесення відповідальності. З цією метою суспільство або — за його уповноваженням — держава впроваджують певні норми права, які у юридичній науці отримали назву процесуальних. Процесуальні норми, як і матеріальні, також можуть встановлювати певні права, обов'язки, заборони. Разом із тим соціальне цільове призначення цих норм інше — забезпечувати оптимальне та ефективне використання суб'єктами суспільства своїх прав, виконання ними обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, понесення відповідальності, які закріплюються матеріальними нормами права.

Об'єктом регулювання процесуальних норм є відносини між членами суспільства щодо порядку, процедури використання ними прав, виконання обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій, понесення відповідальності.

Суб'єктами регулювання процесуальних норм можуть бути різноманітні члени суспільства, наприклад: фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства); соціальні угруповання (нації, народності, меншини); державні, місцеві органи, установи (міністерства, адміністрації, ради, суди); суспільні об'єднання (партії, спілки, союзи); господарські організації (підприємства, товариства) тощо.

Залежно від важливості, складності, багатобічності суспільних відносин кількість процесуальних норм, що регулююють порядок здійснення діяльності з використання певного права, виконання обов'язку, утримання від забороненої дії, понесення відповідальності, може бути різною. Сукупність таких процесуальних норм складає певний порядок діяльності членів суспільства.

Метою (соціальним призначенням) вказаного процесуального порядку є найбільш оптимальне й ефективне досягнення суб'єктами суспільства бажаного суспільного чи особистого результату, а саме, використання права, виконання обов'язку, утримання від вчинення забороненої дії, понесення відповідальності тощо.

Підсумовуючи викладене вище можна дати наступне визначення поняттю юридичного процесу. Юридичний процес є встановлений нормами права порядок здійснення соціальними суб'єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, спрямований на досягнення цими суб'єктами суспільного чи особистого результату.

Сутність юридичного процесу проявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цьому унормованому порядку правової діяльності:

— одночасність виникнення і дії процесуальних норм разом з нормами матеріального права, здійснення яких спрямоване забезпечувати такі процесуальні норми. Затримка у прийнятті або відсутність процесуальних норм може значно утруднити або взагалі перешкодити здійсненню матеріальних норм;

— відповідність законодавчого рівня процесуальних норм законодавчому рівню відповідних норм матеріального права. Оскільки порядок, наприклад, використання права невіддільний від самого права, то норми, які запроваджують у суспільстві саме право та порядок його використання, повинні мати однакову юридичну силу. Недотримання цієї ознаки значно принижує авторитет юридичного процесу, що позначається на його ефективності;

— узгодженість процесуальних і матеріальних норм. Норми процесуального права повинні бути за своїм змістом узгоджені з матеріальними нормами, здійснення яких ці процесуальні норми забезпечують;

— розміщення процесуальних і матеріальних норм в одному правовому акті. В ідеалі процесуальні норми повинні розміщуватись у тому ж правовому акті одразу після матеріальних норм, порядок здійснення яких ці процесуальні норми встановлюють. Коли таке розміщення неможливе, наприклад, через детальність процесуального регулювання, вимоги простоти й економії законодавчого тексту, потрібно у правовому акті, який надає право, передбачає обов'язок чи встановлює заборону, робити відсилку на конкретні процесуальні норми чи акти, які визначають порядок реалізації цього права, обов'язку або заборони;

— відповідність змісту процесуальних норм їх соціальному призначенню. Процесуальні норми мають регулювати порядок діяльності суб'єктів з використання прав, виконання обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності та не повинні торкатись змісту матеріальних норм, а тим більше суперечити їм;

— багатоваріантність і диспозитивність процесуального регулювання. Процесуальні норми мають встановлювати порядок, який передбачає якомога більше шляхів здійснення норм матеріального права та можливсть суб'єктів самостійно обирати ці шляхи;

— демократизм процесуального регулювання. Процесуальні норми мають свій власний зміст, тому їм, як і матеріальним нормам, властива така змістовна ознака, як демократизм;

— доступність юридичного процесу. Процесуальні норми повинні бути інформаційно доступними, соціальні суб'єкти мають бути обізнані про існування певних процесуальних порядків, їх зміст та механізми дії. Мова викладення правового акта, що містить процесуальні норми, повинна бути ясною, чіткою, простою. Доступність юридичного процесу залежить також від простоти і надійності процесуальних форм, механізмів звернення до уповноважених органів та порушення юридичного процесу;

— законність процесуального порядку. Процесуальні норми повинні мати правовий характер, відповідати процесуальним нормам більшої юридичної сили та змістовно не суперечити нормам матеріального права, здійснення яких вони забезпечують;

— системність юридичного процесу. Процесуальному порядку властиві такі системні ознаки, як раціональна достатність регулювання, надійність і гарантованість здійснення процесу, ефективність і оптимальність процесуального регулювання, послідовність (черговість, стадійність) і строковість процесуальних дій.

Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний процес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридичному процесі; правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також зазначити місце процесуальних норм у правовій системі суспільства. Процедури, механізми використання членами суспільства прав, виконання ними обов'язків, дотримання заборон, понесення відповідальності встановлені процесуальними нормами з різним ступенем врегульованості. Деякі види правової діяльності регулюються процесуальними нормами лише в загальних рисах. Наприклад, ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України містить матеріальну норму, яка надає право особам припинити зустрічні однорідні зобов'язання зарахуванням, при цьому ч. 2 цієї ж статті містить процесуальну норму, яка встановлює, що для використання цього права необхідно і достатньо подання відповідної заяви однієї із сторін відносин. У даному випадку порядок використання права на проведення зарахування встановлений однією процесуальною нормою, яка міститься у тій самій статті, що надає відповідне право. Натомість, порядок використання суб'єктом суспільства права на судовий захист власних порушених чи оспорених цивільних прав та інтересів встановлений великою кількістю процесуальних норм, які складають Цивільний процесуальний кодекс України та цілу галузь українського законодавства.

Врегульованість правової діяльності процесуальними нормами залежить від важливості певних відносин для життєдіяльності й стабільності суспільства; їх складності та багатоваріантності, імперативного чи диспозитивного характеру регулювання матеріальних норм, інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. Залежно від характеру суспільних відносин та їх врегульованості процесуальними нормами, останні можуть міститись у статті, нормативному акті разом з матеріальними нормами, процедуру здійснення яких вони встановлюють; у окремому нормативному акті; у кількох нормативних актах, що складають інститут, галузь законодавства.

bigmir)net TOP 100