Реклама на сайте Связаться с нами

О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко

Теорія держави і права

Академічний курс

Підручник

Київ
Юрінком Інтер
2006

На главную
Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М.

Види і принципи юридичного процесу

Виходячи з визначення юридичного процесу, як встановленого нормами права порядку здійснення діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, доцільно класифікувати юридичний процес за видами правової діяльності на правотворчий, правотлумачний та правореалізаційний.

Правотворчий процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з пізнання й оцінки правових потреб суспільства, формування і прийняття правових актів, їх оприлюднення та набрання ними юридичної сили. Залежно від видів правотворчості можна виділити процес народної правотворчості, законотворчий процес, процеси підзаконної, місцевої, договірної правотворчості. Суб'єктами правотворчого процесу є народ, уповноважені ними державні органи, місцеві громади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, наукові установи, недержавні організації тощо.

Наприклад, процес народної правотворчості врегульований розділом 3 Конституції України і Законом України «Про всеукраїнський і місцевий референдуми». Законотворчий процес встановлений розділом 4 Конституції України і Регламентом Верховної Ради України, введеним у дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. №130/94-ВР.

Правотлуманний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів, спрямований на з'ясування дійсного змісту правових норм та його роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної та однакової реалізації цими членами норм права. Суб'єктами правотлумачного процесу виступають державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднання, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи.

Найбільш процесуально врегульованим в Україні є процес офіційного тлумачення правових норм Конституції та законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України. Порядок даної діяльності встановлений розділом 12 Конституції України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р.

Правореалізаційний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з використання, виконання, дотримання і застосування норм права, спрямований на використання цими суб'єктами наданих їм прав, виконання покладених на них обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесененя відповідальності. Суб'єктами правореалізаційного процесу можуть бути будь-які члени суспільства, у тому числі, громадяни, особи без громадянства, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, установи, заклади, інші юридичні особи.

Наприклад, процес використання особою свого права на отримання ліцензії на право користування каналом мовлення встановлений Законом України «Про телебачення і радіомовлення» і рішеннями Національної Ради України з телебачення і радіомовлення «Про затвердження Положення про умови конкурсу на отримання ліцензії» та «Про затвердження Положення про порядок ліцензування каналів мовлення».

Окремо доцільно зупинитись на такому виді правореалізаційного процесу, як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функція держави — охорона і забезпечення права, а також застосування державного примусу. Притягнення державою суб'єкта суспільства до певного виду відповідальності має наслідком обмеження його у відповідних (у тому числі природних) правах і свободах, тому державний примус повинен застосовуватись лише уповноваженим органом, діючим суворо у межах закону, на підставі закону та відповідно до встановленого процесуального порядку. З наведених причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у демократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо.

Юридичний процес як елемент правової системи, як порядок правової діяльності, як частина правового життя суспільства здійснюється за певними принципами. Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні засади його формування, розвитку і функціонування. Принципи властиві юридичному процесу можна поділити на загальноправові, що належать до юридичного процесу, як частини права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридичному процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юридичного процесу.

Серед загальноправових принципів, що властиві юридичному процесу у науці теорії держави і права визначають:

— принцип загальнообов'язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб'єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;

— принцип законності і юридичної гарантованості процесуальних прав особи, встановлених законом, пов'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів;

— принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несуперечливість правових норм;

— принцип процесуальної справедливості відбиває загальносоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до пошуку компромісу між учасниками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам, наявність певних процесуальних механізмів;

— принцип процесуальної рівності закріплює рівний правовий процесуальний статус всіх членів суспільства, відсутність будь-яких форм обмеження процесуальних прав особи за ознаками соціальної, расової, національної, мовної, релігіозної належності тощо;

— принцип юридичної відповідальності суб'єктів юридичного процесу за порушення процесуальних норм.

Крім загальноправових принципів юридичний процес здійснюється із дотриманням загальнопроцесуальних принципів серед яких можна відзначити:

— принцип гласності юридичного процесу, що встановлює відкритість і прозорість юридичного процесу для членів суспільства;

— принцип змагальності юридичного процесу, який полягає у доведенні і обгрунтуванні кожною особою власної точки зору;

— принцип дотримання компетенції при прийнятті нормативних і ненормативних правових актів;

— принцип юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів;

— принцип дії конституційного і судового контролю в процесуальній сфері;

— принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу;

— принцип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридичному процесі;

— принцип оптимального поєднання усності і писемності юридичного процесу;

— принцип особливого процесуального захисту соціально незахищених прошарків населення.

Разом із загальноправовими і загальнопроцесуальними принципами існують також принципи, притаманні окремим видам юридичного процесу. Наприклад, правотворчий процес здійснюється також за принципами: погоджувального начала у правотворчих процедурах; голосування; кворуму і більшості; поєднання відкритості і таємності голосування; пропорційності голосування кількості голосуючих; вищого і судового контролю за правотворчістю тощо. Правореалізаційному процесу притаманні принципи: строковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності судей та інших посадових осіб; неможливості існування декількох інстанцій з дублюючими повноваженнями; безперервності; об'єктивної істини; безпосередньості; відносності й допустимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; імунітет свідків, виконання правових процесуальних актів тощо.

bigmir)net TOP 100