Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Абсолютизм

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Абсолютизм (франц. absolutisme, від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — абсолютна самодержавна влада, деспотична форма державного правління, яка ґрунтується на сваволі правителя і за якої досягається надзвичайний ступінь централізації державної влади. В умовах абсолютизму політична влада — законодавча, виконавча, судова — цілковито належить одній особі (цареві, королю, імператору). Разом з тим створюється розгалужений бюрократичний апарат, цілком підпорядкований монархові; активно застосовуються постійна армія і репресивні органи; ліквідуються або втрачають значення і припиняють свою діяльність представницькі інституції. Як характерне для феодальної держави явище абсолютизм на певному історичному етапі відігравав прогресивну роль у боротьбі із сепаратизмом феодальної знаті, знищуючи залишки роздробленості та об’єктивно сприяючи економічній і політичній єдності окремих країн, розвитку нових суспільних відносин. З іншого боку, абсолютизм з його відсутністю поділу влади і політичного плюралізму формує в суспільстві спосіб мислення, в основі якого лежить ідея про те, що найголовнішими суспільними цінностями є володар і держава. Усі ж інші складники соціуму (особа, громада, народ) вважаються другорядними, нав’язується стереотип мислення, за яким держава сприймається як велика вотчина певної особи, котра виступає як її благодійник, як опікун і пастир народу.

У західній Європі абсолютизм виник наприкінці 15 — на поч. 16 ст., тобто у період розкладу феодалізму й зародження капіталістичних відносин. Дворянство, яке занепадало, прагнуло згуртуватися навколо центральної влади, аби зберегти своє панування. Тому політика ряду європейських феодальних держав полягала в тому, щоб шляхом деяких реформ врятувати від революції феодально-абсолютистські уряди і пристосувати їх до нових історичних умов. Абсолютистський політичний режим набув форм, що сприйняли спадщину Просвітництва, і був підтриманий на його початковій стадії буржуазією, що народжувалась і також була зацікавлена у зміцненні централізованої влади. У 18 ст. було висунуто ідею «освіченого монарха», здатного перебудувати суспільство за порадами філософів. Це об’єктивно відображало прагнення помірковано-ліберальних верств реформувати суспільство зверху. В умовах зародження буржуазних відносин феодально-абсолютистські держави Європи (Австрія, Данія, Португалія, Пруссія, Росія, Швеція) провели ряд реформ у дусі освіченого абсолютизму, згідно з якими були обмежені привілеї й скасовані найвідсталіші форми феодального гноблення. Деякі з цих реформ об’єктивно сприяли розвиткові капіталістичного ладу. Основу «реформованого» абсолютизму становила державна влада, що здійснювала свою програму за допомогою слухняної бюрократії і надавала членам суспільства певні громадянські блага, не надаючи політичних прав. Складання системи абсолютизму було пов’язано з примноженням ієрархічних щаблів влади у державних органах шляхом створення різноманітних установ, ускладнення структури армії, розшарування корпусу чиновників на ранги й розряди, поділу населення міст на касти й стани тощо. Повною мірою програма освіченого абсолютизму здійснилася у небагатьох державах. Класичного розвитку ця форма здійснення політичної влади набула в Австрії, куди входили землі західної України. Натомість у східній Україні саме за часів російського абсолютизму сталися значні зрушення в ліквідації політичної і культурно-національної автономії. Рубежем, який поклав початок переосмисленню політичного процесу всіма політичними силами — від урядових до революційно-демократичних — став 1848 p., який внаслідок буржуазної революцій, що прокотилися по всій Європі, започаткував процес падіння самодержавно-абсолютистських режимів й ліквідації абсолютизму як форми державного правління.

bigmir)net TOP 100