Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Автократія

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Автократія (грец. αυτοχρατεια — самодержавність, самовладдя) — система управління суспільством, державою, за якої одній особі належить виключна і необмежена верховна влада. Типовими ознаками автократичного правління є одноосібність володаря, влади (монарх, цар, феодальний князь), система успадкування влади, особливий характер її легітимності. Класичним автократичним режимам — деспотіям Стародавнього Сходу, Римській та Візантійській імперіям, абсолютним монархіям нового типу — притаманні відсутність контролю над діяльністю верховного правителя з боку суспільства, цілковита залежність підлеглих від його волі. Воля автократа має силу закону, оскільки він водночас здійснює і законодавчі, і виконавчо-розпорядчі функції, і навіть цілковитий контроль за діяльністю судових органів. Термін повноважень автократа законодавчо не обмежений або ж встановлюється ним самим. З метою надання видимості підтримки автократа населенням іноді організовуються референдуми і плебісцити, здійснення яких, утім, не забезпечує адекватного відображення волі електорату. До того ж автократ не несе юридичної відповідальності за свої дії або ж існуючий державно-правовий механізм фактично забезпечує йому можливості ухилятися від відповідальності.

Автократія — історичний феномен. У рабовласницьких і феодальних державахвах самовладдя виступало у формі деспотії, яка нерідко набувала рис абсолютної сваволі і насильства — тиранії. За своєю суттю автократична влада близька до крайнього авторитаризму, тобто до типу правління, в умовах якого не реалізується принцип поділу влади, не визначаються правові обмеження правлячої верхівки, ігноруються вимоги автономії особи, не гарантуються права і свободи громадян. Спільні риси автократії і авторитаризму полягають і в тому, що відносини між владою і підлеглими за цих систем здійснюються переважно засобами примусу, насильством, легітимні та моральні норми суспільних відносин відіграють другорядну роль або взагалі ігноруються. Саме це характерне для політичних режимів найавторитарнішого типу — диктатури фашистського тоталітаризму. Отже, коли держава перебуває під загрозою, концентрація влади в одних руках до певної міри виправдана. Але коли особистість, наділена владою, розглядається як щось самодостатнє, що підпорядковує собі суспільні інтереси, це стає небезпечним як для самої державної влади, так і для всього суспільства.

bigmir)net TOP 100