Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Автономія

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Автономія (грец. αντουομια — самоуправління, незалежність, від αντος — сам, υομος — закон) — у широкому розумінні — надання деяким частинам держави (областям, департаментам, префектурам, провінціям та ін.) прав на самоврядування в адміністративній сфері (у такому значенні цей термін вживається в політико-юридичних науках); у вузькому, спеціальному розумінні — широке внутрішнє самоврядування політико-національного або національно-територіального утворення в рамках єдиної держави і стосується не лише адміністративної, а й інших сфер життя і діяльності, а також деяких питань законодавства (у цьому розумінні це поняття вживається в політології та етнополітології). Характерними ознаками автономного утворення у вищезгаданому політологічному розумінні є те, що на його території, по-перше, поряд із загальнодержавними законами діють власні «автономні» закони з певного кола питань, а по-друге, незалежно від центру формується власний «автономний» парламент, здатний приймати певні закони, а також власний «автономний» уряд, спроможний здійснювати самоврядування, зокрема забезпечити виконання загальнодержавних і «автономних» законів. Залежно від цілей і завдань, які розв’язуються за допомогою автономії, розрізняють: національну, територіальну, національно-територіальну, культурну та інші різновиди автономії. Автономія не має універсального міжнародного статусу. Кожна держава, де є автономні утворення, самостійно вирішує питання про надання їм широких чи обмежених повноважень, що визначаються конституцією. Автономія, як правило, надається окремим етнонаціональним спільнотам, які компактно проживають у межах однієї держави і відрізняються від основної маси населення мовою, культурою, релігією тощо. Тому автономія вважається однією з форм самовизначення народів, гарантованого міжнародним правом. Однак найчастіше автономія надається лише під тиском обставин, зокрема відповідних домагань національних меншин, а також загрози виникнення етнорегіональних конфліктів. Сенс надання автономії певній спільноті полягає в тому, що вона означає певний ступінь децентралізації, особливо якщо мова йде про федеративну державу. Що ж до унітарних держав, то й тут історичний досвід стверджує, що краще децентралізація та надання автономії, ніж збереження, а тим паче посилення централізації. Відомий український етнополітолог і державознавець А. Ященко з цього приводу зауважував: «Коли держави централізуються і знищують у собі будь-який слід місцевого самоврядування, вони неодмінно працюють над власним занепадом і власним зникненням».

На відміну від федеративних держав, в унітарних державах автономія не визнається державним утворенням, а її самостійність суттєво обмежена: статус і статут автономії, тобто правила, які визначають правове становище, повноваження і порядок її діяльності, розробляються, встановлюються, затверджуються центром, його загальнодержавним законом; «автономні» закони можуть бути скасовані, якщо вони суперечать конституції країни та загальнодержавним законам або становлять загрозу безпеці, єдності й територіальної цілісності держави; «автономний» парламент, уряд та інші владні установи здійснюють свою діяльність під наглядом центру, його відповідних органів або уповноважених на те осіб. І все ж створення й існування автономії в межах унітарної держави, особливо поліетнічної, є одним з істотних чинників збереження та зміцнення етнополітичної стабільності. З іншого боку, автономія таїть у собі й певну потенційну небезпеку. Вона може виникнути за умови, коли: юридичні, політичні, економічні й інші домагання еліти та більшої частини національних меншини значно перевищують можливості, які надає їм автономія; в політичних настроях національних меншини вже панують сепаратистські тенденції, зокрема переважають настрої створення власної незалежної держави або входження до складу сусідньої держави з огляду на спільність історичної долі, етнічного походження, віросповідання, одержання економічних вигод та ін.; на територію, на якій має бути заснована автономія, претендує сусідня держава (держави); існує реальна загроза виникнення війни тощо. Виникнення інституту автономії — значний крок на шляху демократизації суспільства, а її існування є вагомим внеском у справу розв’язання етнонаціональних проблем, збереження чи зміцнення етнополітичної стабільності, зокрема запобігання етнорегіональним конфліктам та сепаратизму, за умови, коли вона здійснюється в межах по-справжньому демократичного процесу. Автономія політично виправдана і має право на існування, якщо вона забезпечує повною мірою пріоритет інтересів і цінностей не лише титульного етносу, а й усіх інших національних груп, що населяють певну територію. Реальна автономія можлива тільки у державах, де є розвинута демократія і де існує реальне забезпечення прав особистості.

bigmir)net TOP 100