Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Аксіологія етнополітична

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Аксіологія етнополітична (від грец. αξια — цінність і λογος — вчення, а також εθνος — народ, плем’я і πολιτιχα — державні або суспільні справи) — система критеріїв аналізу та оціночних підходів до місця й ролі в політиці народу як етноісторичної спільноти, а не сукупності населення. Таку систему виробляє одна з нових соціально-політичних наук — політична етнологія, яка у теоретичному пізнанні етнополітичних реалій вперше ставить питання про народ-етнос як суб’єкт, а не тільки об’єкт політики. Означена система в пізнавальному сенсі є комплексною, складається з критеріїв і підходів, вироблених всесвітнім і вітчизняним політичним досвідом. Аксіологію етнополітичну здійснюють суб’єкти етнополітичних зносин — державні структури, компетентні органи, політичні партії, громадсько-політичні асоціації, друковані органи, функціонерські структури засобів масової інформації, науковці. Найчастіше аксіологія етнополітична є поточним зондажем громад, думки з етноісторичних і політико-етнічних проблем з метою виявлення істинного стану справ і глибинних настроїв в етнополітичній сфері напередодні електоральних кампаній і референдумів, під час і після завершення політичних подій загальнодержавного і загальнонародного значення, соціально-економічних криз і стихійних лих. Основні атрибуції життя народу-етносу в політиці втілено у п’ятьох парних поняттях, які й підлягають сучасній найновітнішій аксіологізації: «народ-етнос» (політологічний феномен, що означає етноісторичну спільноту на одній з чотирьох стадій соціоцивілізаційної зрілості — роду, племені, народності, нації) і «народ-населення» (соціо-демографічний феномен, що є збірною масою мешканців певної місцевості, поселенської громади, адміністративно-підпорядкованої одиниці); «поліетнічна спільнота» (охоплює всі чотири або принаймні два ціннісні рівні зрілості народів-етносів рід, плем’я, народність, націю) і «багатонаціональна (однонаціональна) спільнота» (країна, суспільство, держава, місцевість і т. ін., що відображає лише одну аксіологічну цінність — націю); «етносуспільство» (притаманний лише конкретному народу-етносу мікросоціум, своє суспільство, якому адекватна певна модель політики і тип політичного громадянства) і «громадянське суспільство» (синтез різноманітних моделей політики і типів політичного громадянства — моносинтез у моноетнічній спільності і полісинтез у поліетнічних спільностях); «суб’єкт етнополітики» і «об’єкт етнополітики» (теоретико-філосфський бік питання про співвідношення цих понять залишається незмінним, а з погляду сучасної аксіології в етнополітичному сенсі додається суттєва деталь: народ-етнос може бути не тільки об’єктом, а й суб’єктом політики); «етнічна держава» і «соціальна держава» (за умов існування одноетнічних суспільств і країн державава не могла не бути етнічною і унітарною, але в наш час усі країни і суспільства є поліетнічними, в котрих держави об’єктивно мусять бути соціальними (всенародними) і федеративними. Перед будь-якою етнополітичною акцією — особливо за умов поліетнічного суспільства — ретельній і всебічній аксіологізації підлягають також такі атрибуції буття народів-етносів: об’єктивний статус даного народу-етносу в контексті конкретного суспільства із з’ясуванням його типологічних ознак (народ титульний, домінуючий, рецесивний або маргінальний, розміщений на своїй або чужій етноплаценті і етноойкумені, мешкає компактно або дисперсно); характер етновалентних стосунків даного народу-етносу з іншими народами-співвітчизниками, сусідніми, спорідненими і просто суміжними як у поточному моменті, так і в минулому (вкрай важливо достеменно знати, наскільки глибоко в менталітеті контекстуальних народів-етносів «залягли» т. зв. «історичні несправедливості» — насильницькі роздержавлення, війни, конфлікти, депортації і т. ін.); міра домінування в умонастроях масового середовища даного народу-етносу ціннісних орієнтацій етноцентризму і космополітизму, інтеретнізму і етнофобії, етномаргіналізму і ксенофобії та ін. Оскільки в етнополітичних феноменах парадоксально і не «порівну» розподілено дози істинного і вірогідного, історичні детермінації й логічної неприпустимості, — будь-яку аксюлогічну акцію найадекватніше завданню (задуму) може бути здійснено за допомогою нового в суспільствознавстві методу — історіологічного. Останній допомагає суб’єктові етнополітики побачити у випадковому необхідне, а самим «будівничим елементам» етнополітичних феноменів скластися в певні системності, унікальним атрибуціям — синтезуватися в типологічні цілісності. Тим самим етнополітичний суб’єкт має можливість максимально наблизитись до глибинної суті політичного життя народів як етноісторичних спільнот, а не просто населення.

bigmir)net TOP 100