Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Анархізм

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Анархізм — ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої — заперечення інституційного, насамперед державного управління суспільством.

Анархізм виник і розвивався як антитеза авторитарним тенденціям державності. Ще у 6—5 ст. до н. е. грецький філософ Зенон заперечував будь-яку форму державного устрою на користь вільної солідарності громадян. Основоположником анархізму іноді (в т. ч. П. Кропоткін) вважають У. Гудвіна, але він пропонував не негайне знищення держави, що є наріжним постулатом анархії, а мінімізацію її функцій з можливою наступною ліквідацією. Засади анархізму закладені у 40-і pp. 19 ст. П.-Ж. Прудоном, який запровадив термін «анархія», та М. Штірнером (псевдонім Й. Шмідта). Політична доктрина анархізму докладно розроблена М. Бакуніним та П. Кропоткіним. Відомими теоретиками анархізму є також Е. Реклю, Б. Такер, Д. Уоррен, Дж. Белделлі, К. Хесс та ін.

Спільним для ідеологів анархізму є критика капіталізму і проголошення необхідності його заміни іншим ладом. П.-Ж. Прудон, заперечуючи політичну боротьбу та робітничі союзи (асоціації), пропонував реформи, які б ліквідували державу та велику приватну власність. У суспільстві панувала б анархія («відсутність пана та суверена»), дрібне виробництво розвивалося б за допомогою зреформованої кредитної системи, а дрібні власники регулювали б свої відносини на засадах «солідарності». М. Штірнер проголошував необхідність бунту невдоволеної особистості. Крайній і відвертий індивідуаліст («Немає нічого вищого за мене»), він оголосив війну будь-якій державі, «державі взагалі», прагнув створити в суспільстві «союз егоїстів», члени якого мали б практично необмежену власність («Все належить Мені») та владу над людьми. На відміну від них, М. Бакунін та П. Кропоткін відстоювали необхідність ліквідації приватної власності та здійснення революції, яка переростатиме у світову: перший — «анархічної соціальної», другий «комуністичної» (звідси й назва напряму — «анархо-комунізм»), яка може бути як мирною, так і «кривавою». У концепції революції (останню він ототожнював з бунтом) М. Бакуніна переважали «руйнівні» аспекти. П. Кропоткін приділяв значну увагу її творчим завданням і передбачав негайне впровадження комуністичних порядків, зокрема розподілу за потребами.

Анархізм вимагав негайної ліквідації держави, яку вважав другою (слідом за церквою) основною помилкою влади. Будь-яка централізація, концентрація влади вважалася згубною, несумісною із свободою. Але безвладдя для анархізму нетотожне безладдю. Передбачалося формування, обов’язково «знизу догори», системи професійних, виробничих, територіальних осередків, асоціацій за федералістським принципом. Висловлювалися застереження і щодо переродження соціалістичної держави, в якій народні обранці та чиновники можуть стати на шлях зловживань, лише посилаючись «на таке зручне і разом з цим страшне слово «державний інтерес». Наступний досвід колишнього СРСР засвідчив, що ці застереження багато в чому були слушними.

Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. анархізм набув певного поширення в Російській державі, зокрема в Україні. Київський гурток у 1876 р. зробив спробу організувати повстання у Чигиринському повіті. Член цього гуртка Г. Макаревич виїздила за кордон для зустрічі з М. Бакуніним. Гуртки діяли також у Харкові, Одесі, Катеринославі, Житомирі, Ніжині. Членом гуртка в Гуляй-полі був Н. Махно. За кордоном анархізм був особливо поширений в Італії, Іспанії, Швейцарії, деяких інших країнах. Прихильники одного з відгалужень анархізму — анархотероризму — застосовуючи тактику «прямої дії», здійснили численні терористичні акти. Наприкінці 19 ст. в результаті таких актів були вбиті президенти Франції Карно та США Маккінлі, імператриця Австрії Єлизавета, король Італії Умберто, прем’єр-міністр Іспанії Кастро та ін.

Періоди піднесення, спалахи анархізму були, як правило, недовготривалими. По-справжньому масового характеру рух анархізму не набув, і його теоретичні настанови в жодній країні не були реалізовані. За останні десятиріччя активізація анархізму спостерігається у Франції, Німеччині, США, Голландії, деяких інших країнах, головним чином в обмежених молодіжних колах. У 90-і pp. окремі анархістські організації відродилися в Росії, Україні, деяких інших країнах СНД, але масового характеру вони не набули.

bigmir)net TOP 100