Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Апологетика

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Апологетика (грец. απολογητιχος — захисний, виправдальний) — упереджений, безумовний, тенденційний захист та виправдання якогось положення, ідеї, теорії, суспільного ладу або певного авторитету. У первісному розумінні апологетика — це розділ богослов’я, що обґрунтовує християнські догмати, формулює основні докази істинності головних релігійних уявлень. Апологети — збірне поняття ранньохристиянських письменників-теологів (Юстин, Ориген, Тертулліан), які зазнавали гонінь з боку римської влади, відстоювали принципи християнства в запеклій полеміці з прибічниками нехристиянських релігійних поглядів. Типові представники богословської апологетики Йосиф Флавій і Аристобул захищали християнську релігію від звинувачень у нехтуванні моральними вимогами, використовували грецьку філософську традицію для обґрунтування богословського методу. Відомий письменник, судовий оратор Квінт Септимій Флоренс Тертулліан, який користувався великим авторитетом серед теологів, філософів, політиків свого часу, у своїх творах, зокрема у «Захисті від язичників» («apologetikum»), продемонстрував зразок апологетичного стилю: войовничість, небагатослів’я, безапеляційність, принципова послідовність. У літературі поширена думка про те, що саме Тертулліану належить вислів — credo quia absurd u in («вірю, тому що безглуздо»), що сприймався як підсумковий висновок його вчення. Подібно до формули Н. Макіавеллі «мета виправдовує засоби», вищеназвана фраза перетворилась на символ апологетики як сліпої, нерозсудливої віри. З часом поняття «апологетика» стало вживатися в більш широкому розумінні як безумовний захист в усній або письмовій формі звинувачуваного (напр., апологія Сократа з боку Платона і Ксенофонта). У світській, в т. ч. й сучасній літературі, термін «апологетика» (апологети) набув одіозного значення. Він розглядається як намагання засобами догматики, казуїстики, софістики захистити неправедну справу. Нагадуючи за логічною формою доказ, аргументацію, апологетика відрізняється від них тим, що нерідко використовується з метою маніпулювання свідомістю «довірливих» людей, для маскування справжньої суті речей. Методи і засоби апологетики типові тим, що вона прагне довести сумнівні або заздалегідь хибні положення, порушує вимоги міри у вихвалянні або захисті предмета виправдання і возвеличення.