Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Арістотель

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Арістотель, Стагіріт (384—322 до н. е.) — давньогрецький філософ і вчений-енциклопедист, один з найдавніших мислителів в історії людства і «отців політології». У 367—347 pp. — слухач, згодом викладач Академії Платона, 347—334 pp. — мандрівний філософ, у 343—340 pp. — вчитель Олександра Македонського, 334—322 pp. — засновник і викладач філософської школи у Лікеї (Афіни). Головні політичні ідеї викладені у працях «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика» та ін.

З ім’ям Арістотеля пов’язане зародження політичної юриспруденції, започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем. Витоки поглядів мислителя на політичні інститути і процеси — у природно-людському джерелі, тобто у політичній природі людини, яку він розглядає як політичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Звідси і держава, хоч вона і передує індивіду як ціле частині, — насамперед, організація людей, але не всіх, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності, тобто громадян. Отже держава, що виникла природним шляхом як найвища форма спільноти, — це, з погляду Арістотеля, «самодостатня для існування сукупність громадян». Зміна розуміння категорії «громадянин» тягне за собою і зміну форми держави, тобто політичної системи, яка втілюється у верховній владі й залежить від кількості правлячих: один — це монархія або тиранія; кілька — аристократія чи олігархія; більшість — політія або демократія. Правильні форми держави — ті, де правителі турбуються про загальне благо (монархія, аристократія і політія), неправильні — де вони переслідують особисті інтереси. Ідеальна форма — політія, тобто поєднання демократії й олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання середньої верстви населення, де панує закон, де всі громадяни знають один одного, дотримуються принципу рівності за гідністю і мають велику кількість рабів. Ремісники, торгівці та «натовп матросів» громадян, прав не мають. Для запобігання політичним переворотам принцип рівності за гідністю правителі доповнюють принципом політичної справедливості, тобто відносною кількісною рівністю. Звідси — два види справедливості: розподільча (нерівна) за гідністю та зрівняльна (арифметична), яка застосовується у сфері цивільно-правових відносин. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Справедливо й те, що «одні люди за своєю природою вільні, інші — раби», але відносини між паном і рабом, як і сімейні стосунки, перебувають поза політичною сферою. Критерій справедливості — право як норма політичного спілкування індивідів, як відносна рівність за принципом «рівним — рівне, нерівним — нерівне». Право — це виключно політичний інститут, неполітичного права не існує. Воно складається з природного права, адекватного політичній сутності людини, і умовного, встановленого людьми права (позитивне право). Останнє Арістотель поділяє на писане (закони держави) і неписане (звичаєве право). Насильство суперечить ідеї права. Законодавство — це виключно політична діяльність, невід’ємна частина політичного процесу, а політичне правління — це правління законів, а не людей. Якщо закон — явище політичне, то будь-які політичні інституції повинні мати правовий характер. Політична якість закону як «урівноваженого розуму» визначається його відповідністю політичній справедливості та ідеї права, а політичні якості «хорошої людини», «справжнього громадянина» залежать від інтелектуальних і етичних (вольових) чеснот, які набуваються і збагачуються шляхом політичного виховання та законами, що поєднують авторитет розуму і духовної сили.

Всесвітньо-історичне значення політичної концепції Арістотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політичної теорії як «науки наук», вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспруденції, обґрунтуванні конституціоналізму, права народу на законодавчу владу, політичної сутності людини, співвідношення матерії і форми у політичних стосунках; у визначенні місця і ролі держави, права всіх верств населення у політичному житті; у закладенні концептуальних основ майбутніх теорій правової держави, поділу влади; у значному збагаченні природно-правових доктрин, розробці фундаментальної методології дослідження політичних процесів тощо. Вчення Арістотеля і зараз живе у багатьох напрямах сучасної політичної ідеології (як демократичної, так і тоталітарної), у догматах християнства і мусульманства.

Див. також Греції Стародавньої політична думка.

bigmir)net TOP 100