Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Армія

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Армія (від франц. armee, від лат. armare — озброювати) — орган держави, призначений для проведення її політики засобами збройного насильства. Ознаками армії як політичного інституту є: по-перше, її належність до сукупності державних органів. В класовому суспільстві вона, як і держава у цілому, є виразником інтересів певних класів, соціальних груп. Разом з тим армія покликана виражати і захищати загальнодержавні, загальнонаціональні інтереси. Здійснюючи управління суспільством, охороняючи його економічну і соціальну структуру, держава і на міжнародній арені, і у внутрішньому політичному просторі має особливі інтереси, зміст та обсяг яких визначаються як самою природою держави, так і історичними умовами її розвитку. Для їх досягнення держава повинна піклуватися про досягнення своєї політичної могутності, без якої саме її існування може піддатися небезпеці насильницького втручання з боку зовнішніх або внутрішніх деструктивних сил. Якщо поставлені перед державою завдання не можуть бути досягнуті мирними засобами, то крайнім варіантом їх досягнення виступає безпосереднє застосування державою її фізичної сили, тобто, збройна боротьба. Для цього і створюється спеціальна організація — армія. Як реальна сила, вона складає необхідну опору та знаряддя верховної влади, повністю належить державі, становить з нею єдине ціле. Відповідно армія вимагає значної сукупності правових норм, що визначають її структуру, внутрішнє життя та механізм функціонального застосування. Тобто армія за своїм державним походженням є організацією правовою.

Важливою ознакою армії як специфічної організації є використання нею зброї. Від інших державних інститутів — представницьких та виконавчих органів влади, органів управління, правосуддя, прокуратури та ін. — армія відрізняється тим, що є об’єднанням озброєних людей. Завдяки цьому вона володіє якістю, якої не має жодна невійськова організація — бойовою могутністю, використовуючи яку, держава може здійснювати найжорсткіші примусові функції. Держава не завжди вдається до її застосування, проте сам факт наявності озброєної організації є могутнім психологічним фактором, який надає авторитарної сили актам державної влади і гарантує стійкість законного порядку в державі. Армія — державна військова організація особливого призначення: вона здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях: стратегічному, оперативному, тактичному. Така здатність досягається забезпеченням високого рівня бойової могутності армії завдяки кількісно-якісним характеристикам зброї та бойової техніки, професійно підготовленому особовому складові, відповідній організаційній структурі, розвиткові військової науки. Спираючись на здатність армії вести війну, збройну боротьбу, держава використовує її як інструмент зовнішньої та внутрішньої політики.

Час виникнення армії як організованого, озброєного та достатньо забезпеченого політичного інституту в історичному минулому синхронізований з утворенням держави. Армія є водночас продуктом, засобом (інструментом), об’єктом та суб’єктом політики, що перетворює лозунг «деполітизації армії» у політично некоректний. Невпинно еволюціонуючи упродовж тисячоліть, сучасні армії продовжують зберігати високу динаміку перетворень та удосконалень, що поширюється на їх функціональне призначення, організацію, рівень оснащеності зброєю і бойової техніки на основі найновіших технологічних розробок. Як орган держави, армія органічно залежить від суспільства. В ній певною мірою відбивається абсолютна більшість соціальних відносин — політичних, економічних, демографічних, духовно-культурних та ін. Рівень розвитку суспільства безпосередньо визначає ключові характеристики армії: якість і підготовленість особового складу, рівень її технічної бази, організаційну структуру, розвинутість військ, теорії і практики.

Незважаючи на те, що армія є знаряддям держави, її соціально-класовим відображенням, вона володіє певною соціально-політичною самостійністю, суб’єктним потенціалом, що може корелятивно впливати на усвідомлення військовослужбовцями свого функціонального призначення та варіантів практичної діяльності. Не виключена і антиконституційна, антидержавна поведінка армії, здійснення нею або її окремими представниками державного перевороту відповідно до власного бачення перспектив державного і суспільного розвитку. Наслідком такої ймовірності є створення у сучасній державі численних механізмів підпорядкування армії законним органам влади, невпинного контролю над нею з метою унеможливлення здійснення армійськими структурами незаконної діяльності.

Виникнення і розвиток армії — закономірний процес соціогенезису, який розгортається відповідно до двох груп закономірностей. Першу з цих груп становлять загальні соціальні закономірності, які виражають залежність розвитку армії як політичного інституту, її окремих типів і різновидів від суспільства у цілому та його складових частин (сфер) зокрема. Друга група — це специфічні, військово-технічні закономірності, які визначають зміни в організації армії, її технічному оснащенні, комплектуванні, управлінні тощо. На основі глибокого пізнання об’єктивних закономірностей розвитку армії та з урахуванням вимог військ, практики виробляються принципи її будівництва та військового будівництва в державі у цілому.

Армія — вкрай небезпечний інструмент політичних дій. Участь армії у багатьох війнах, в т. ч. у двох світових, коштувала людству величезних жертв, матеріальних втрат, призвела до деградації здоров’я та зниження рівня життя населення. З настанням у 1945 р. ядерної епохи, з прийняттям на озброєння в окремих країнах зброї масового ураження [ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної)] результатом загально-цивілізаційного значення стала переконаність численних урядів світу у згубності для всього людства ймовірних наслідків нової світової війни, яка не виключає перспективи його самознищення. Небезпечного характеру набувають і локальні війни, які, існуючи у десятках регіонів планети, загрожують перерости у війну світового масштабу.

Майбутнє армії залежить від перспектив перебування війни як засобу вирішення людських протиріч у реальному інструментарії розв’язання політичних проблем. У випадку виключення війни із життя людства зникне і потреба в армії як головному засобі їх ведення.

bigmir)net TOP 100