Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Бюрократія

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Бюрократія (франц. bureaucratie — букв. панування канцелярії) — специфічна форма соціальних організацій та відносин у суспільстві (політичних, економічних, ідеологічних тощо), в яких центри виконавчої влади практично незалежні від більшості їх членів; вищий, привілейований прошарок чиновників — адміністраторів у державі; те саме, що й бюрократизм — ієрархічно організована система управління державою (суспільством) з допомогою особливого апарату, наділеного специфічними функціями та привілеями, що дозволяє йому стати над інтересами більшості.

Поняття «бюрократія» вперше з’явилося у 1745 р. і було запроваджено французьким фізіократом Вінсентом де Турне. Науковий аналіз поняття започатковано Гегелем, який розробив модель з трьох рівнів: 1) державна влада; 2) адміністрація; 3) громадянське суспільство. Пізніше Маркс замінив поняття «адміністрація» поняттям бюрократія, під яким розумів буржуазний державний апарат, інструмент класового панування. Всезагальне визнання одержала теорія бюрократії Макса Вебера, котра, незважаючи на всі свої критичні аспекти, значною мірою містить захист і апологію бюрократії. С. Айзенштадт виділяє наступні аспекти організації емпіричних досліджень феномену бюрократії: «ідеальний тип» або організація (М. Вебер); умови бюрократизації та розвитку формалізму в організаційній системі (Р. Мішель); дослідження адміністрації, спрямовані на розкриття ефективних методів управління; розвиток теорії організації; дослідження бюрократії як соціальної системи (Р. Мертон, А. Гоулднер, П. Блау); історичні і порівняльні дослідження бюрократії. Найбільший вплив на всі дослідження бюрократії справила теорія М. Вебера.

М. Вебер пов’язував бюрократію з пануванням і описував її як центральний феномен сучасного суспільства, ідеальний тип управління, адміністрації. У цілому ж, на відміну від сучасних уявлень і того образу бюрократії, який зустрічається у Паркінсона та Пітера, Вебер розглядав бюрократію як вершину управлінської раціональності та ефективності. Бюрократія у Вебера представлена як результат процесу раціоналізації суспільства і культури. Особливу роль Вебер відводить впливу бюрократії на політичне життя. Вирішальне значення в структурі даного виду панування (влади) відіграє не стільки тип глави, скільки організація «штабу управління» (або апарату) і поділ влади між главою й апаратом. Як правило, глава бюрократії є не елементом бюрократії, а іншим типом влади (може бути монархом, президентом, головою партії тощо). Бюрократична структура влади має таку стійкість і непорушність, що старий апарат може функціонувати навіть під час зовнішнього завоювання, в умовах перехідного періоду та в інших екстремальних ситуаціях. Будучи міцним інструментом реалізації влади, бюрократія спроможна зробити безсилим не лише певного монарха-дилетанта, а й цілий парламент. Вебер проводив принципове розмежування між політичною і бюрократичною діяльністю. М. Вебер створював свою концепцію бюрократії як ідеальну типологію, хоча розумів деяку розбіжність її з дійсністю, відхилення від точного відтворення реального явища. Але він підкреслював методологічну правильність такого підходу. Вебер відзначав професійний характер бюрократії, те, що система бюрократичного управління, її організація мають постійно діючий, підпорядкований регламенту апарат кваліфікованих чиновників, де кожний з них посідає певне становище (особисто незалежна людина, призначена за договором, отримує тверду заробітну плату, має професійну кваліфікацію тощо), що його приватне життя відокремлене від службової діяльності, він має можливості для просування по службі, одержує пенсію, має службову недоторканність. Відхилення ж від подібної бюрократії ведуть до скасування особистої незалежності, казнокрадства, хабарництва та ін. Бюрократія, чиновництво має свій службовий етичний кодекс, згідно з яким служба розглядається не як джерело ренти і прибутків, а як слугування справі, службовий обов’язок і неперсональна ділова мета. Виродження апарату бюрократії починається саме тоді, коли зазначені умови не витримуються і тому відбувається процес емансипації апарату від суттєвих цілей, він перетворюється на машину, функціонуючи не для розв’язання змістовних завдань, а для себе самої. Особливо це характерно для політичних ситуацій перехідного періоду, відсутності стратегічних напрямів розвитку суспільства тощо. Бюрократія як універсальна форма соціальної організації починає відверто виявляти тенденцію до сваволі, формалізму, підпорядковує правила і завдання діяльності організацій головним чином для цілей власного збереження і зміцнення.

Бюрократія не має власної ідеології, тому першим еквівалентом її замінника є фетишизація держави — основна ідеологічна риса будь-якої бюрократії. Ймовірно, тому сталінська теза «кадри вирішують усе» створила основу існування і самосвідомості радянської бюрократії. Сила й організованість бюрократії привели до поширення думки про те, що вона становить певний клас, у руках якого перебуває реальна влада. В кожному разі бюрократія в демократичному суспільстві пов’язана з потребами вільного ринкового господарства в раціональному управлінні й разом з ринком забезпечує деперсоналізацію суспільних відносин.

Див. також Апарат політичний, Управління політичне.

bigmir)net TOP 100