Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Влада

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Влада — здатність і можливість здійснювати свою волю, чинити вирішальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів, зокрема авторитету, права, насильства; організаційний аспект і функціонально-специфічне начало втілення вольових рішень (напр., економічна, політична, державна, духовна, сімейна, соціальна влада). Влада — одне з фундаментальних начал суспільства. Вона наявна скрізь, де є усталені об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, різних організаціях і закладах, у державі.

Складність та багатоаспектність феномену влади обумовлюють існування різноманітних її визначень. Телеологічне (з погляду мети) визначення характеризує владу як здатність досягти поставленої мети, отримати намічені результати. Прихильник цього напряму Б. Рассел писав: «Влада може бути визначена як реалізація намічених цілей». Телеологічні визначення влади трактують її дуже широко, поширюють її не тільки на відносини між людьми, а й на взаємодію людини з природою. Біхевіористські трактування розглядають владу як особливий тип поведінки, при якому одні люди командують іншими, а інші їм підкоряються. Таким чином, влада зводиться до взаємодії реальних осіб. Психологічні інтерпретації влади, виходячи з її біхевіористського розуміння як поведінки реальних індивідів, роблять спробу розкрити суб’єктивну мотивацію цієї поведінки, вважають, що витоки влади існують у свідомості й підсвідомості людей.

Протилежністю біхевіористському і психологічному баченням влади виступає її системне трактування. Якщо зазначені два напрями вимагають іти в розумінні влади знизу догори, від індивіда до суспільства, то системний підхід виходить із продукування влади не від індивідуальних відносин, а від соціальної системи, розглядаючи владу як «здатність системи забезпечувати виконання її елементами прийнятих зобов’язань», спрямованих на реалізацію колективних цілей. К. Дойч і Н. Лукман трактують владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства.

Структурно-функціоналістські інтерпретації влади розглядають її як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на доцільності розподілу функцій управління і виконання. Влада — це властивість соціальних статусів, ролей, яка дозволяє контролювати ресурси, засоби впливу. Реляціоністські (від франц. relatio — відношення) визначення розглядають владу як відносини між двома партнерами, агентами, при яких один з них справляє вплив на іншого. У цьому випадку влада виступає як взаємодія її суб’єкта і об’єкта, за якої суб’єкт з допомогою певних засобів контролює об’єкт. Таке розуміння влади дозволяє розкрити її структуру, пов’язати в єдине ціле різноманітні її характеристики. Основними компонентами влади є її суб’єкт, об’єкт, засоби, ресурси і процес, який приводить в рух усі її елементи і характеризується як механізм та спосіб взаємодії між партнерами.

Безпосередніми носіями влади є суб’єкт і об’єкт. Суб’єкт (актор) втілює активне, спрямовуюче начало влади. Ним може бути окрема людина, організація, спільнота людей, наприклад народ або навіть світове співтовариство, об’єднане в ООН. Але влада ніколи не є властивістю або відношенням однієї дійової особи (органу, закладу), якщо не мається на увазі владу людини над самою собою, вона завжди двостороннє, асиметричне явище з домінуванням волі володаря, суб’єкта над об’єктом. Вона неможлива без підлеглості об’єкта. Якщо такої підлеглості немає, тоді немає і влади. Слід мати на увазі й те, що об’єкт владної волі завжди має вибір або підкоритися, або загинути, але не підкоритися. Тому межі влади, відношення об’єкта до суб’єкта влади простягаються від жорсткого опору, боротьби на знищення до добровільного підкорення. Таким чином, об’єкт має властивості суб’єкта, а сама влада завжди — суб’єктивно-об’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні відносини її носіїв.

Важливе значення мають ресурси влади. За А. Етціоні, вони поділяються на утилітарні, примусові і нормативні. Утилітарні ресурси влади — це матеріальні та інші соціальні блага, пов’язані з повсякденними інтересами людей. Особливу роль відіграють економічні ресурси, матеріальні цінності, земля, гроші, техніка і т. д. Соціальні ресурси влади — це здатність підвищення або зниження соціального статусу або рангу, місця в соціальній стратифікації. Культурно-інформаційні ресурси влади — знання та інформація, а також засоби їх здобуття й розповсюдження: інститути науки, освіти, ЗМІ тощо. Примусові (силові) ресурси влади — це зброя, інститути фізичного примусу і спеціально підготовлені для цього люди. Нормативні ресурси влади включають засоби впливу на внутрішній світ людини, її ціннісні орієнтації і норми поведінки. Вони покликані переконати підлеглих у спільності інтересів керівника і виконавця, забезпечити схвалення дій суб’єкта влади, прийняття його вимог. Специфічним ресурсом влади є самі люди — демографічний ресурс. Люди — це універсальний, багатофунк¬ціональний ресурс, що продукує інші ресурси. Особа виступає ресурсом влади лише в одному зі своїх численних вимірів — вона може бути використана як засіб реалізації чужої волі. У цілому ж людина — не тільки ресурс влади, а й її суб’єкт і об’єкт.

Процес безпосереднього здійснення влади упорядковується і регулюється з допомогою спеціального механізму влади — системи організацій і норм їх улаштування та діяльності.

Див. також Аддикція влади, Бездіяльність влади, Виконавча влада, Дисперсія влади, Законодавча влада, Культура влади, Поділ влади, Політична влада, Політичні сили, Правлячі сили, Судова влада, Тріада влади.

bigmir)net TOP 100