Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Вольтер

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Вольтер [Voltaire; справжнє ім’я і прізвище — Франсуа Марі Аруе (Arouet); 1694—1778] — французький мислитель, просвітитель, енциклопедист, письменник, член Французької академії з 1745 р., почесний член Російської АН — з 1746 р. Освіту здобув в єзуїтському коледжі Людовіка Великого. За гостру критику феодальних порядків у Франції Вольтера двічі арештовували (1717 і 1725), ув’язнювали в Бастилії. Від 1751 р. співробітничав з Д. Дідро, Д’Аламбером та іншими французькими енциклопедистами. Був палким прихильником ідеї прогресу, що спирається на розум і освіту, відкидає варварство і забобони.

Творчість Вольтера знаменувала справді революційний прорив французької просвітницької думки у вченні про державу, право, суспільство, націю, особу. На його погляд, природні закони — це закони, дані людині природою, закони розуму. Загалом же людина подібна до розумної машини. Призначення людини — бути вільною і рівною серед рівних. Отже, свобода особи — це залежність лише від законів, це свобода совісті, віросповідання, мислення, творчості, друку. Рівність людей — це їхня рівність перед законом, скасування станового суспільства, привілеїв церковників і феодалів, узаконення рівної для всіх цивільної правоздатності. Держава у Вольтера виникає не за божественною волею, а внаслідок договору між самими людьми. Її первісна форма — республіка, яку очолює вождь, що поступово зосереджує владу в своїх руках і стає королем. Монархія усуває республіканський устрій та утверджується як «найдосконаліша форма держави». Але такою вона вважається тільки за владування освіченого короля, сповненого прагнення творити добро для людей. За цих умов прийнятним стає й освічений абсолютизм, який єдиновладно, шляхом реформ, без повстань і революцій, у майбутньому поступиться місцем конституційній монархії.

Ідеї народоправства Вольтер не сприймав. Навпаки, він переконаний, що голота не повинна багато розмірковувати, а політичну владу треба зосереджувати в руках меншості — політичної та економічної еліти. Лише наприкінці життя Вольтер почав схилятися до «просвітницької республіки» як ідеалу держави. У тріаді «держава — людина — суспільство» він ставить на верхівку освіченого самодержця, що уособлює державу, підпорядковується конституції, дбає про підданих, їхню освіту, благополуччя, влаштування добропристойного і впорядкованого суспільства. Останнє ж можливе лише за умов його поділу на багатих і бідних, недоторканності приватної власності, яка і є стрижнем такого суспільства. Повними політичними правами мають володіти тільки приватні власники. У поняття свободи праці Вольтер вкладає розуміння вільного продажу власної робочої сили тому, хто більше за неї платить. У його суспільстві відсутнє кріпосництво, а індивідів, які не мають приватної власності, він закликає до вільного продажу своїх рук.

У державі Вольтера рішуче скасовуються привілеї духівництва, церковні суди; священнослужителі стають державними службовцями, отримуючи за це державну платню. Реєстрація актів громадянського стану передається до компетенції органів державної влади. Вольтер вимагав ліквідації системи провінційного права у Франції, численних місцевих феодальних повинностей і запровадження єдиної державної правової системи.

Одна з найбільших заслуг мислителя — обстоювання принципу недоторканності особи. Він вимагав негайної ліквідації інквізиції, заборони тортур, скасування поширених тоді у Франції прав продажу або успадкування державних посад, у т. ч. посад суддів. Задовго до Ч. Беккаріа Вольтер виступив за відповідність покарань скоєним злочинам, пом’якшення надзвичайно суворих вироків, негайний допуск адвокатів до судочинства, за відміну системи формальних доказів, за вжиття ефективних заходів запобігання злочинності. Основні твори Вольтера: наукові праці — «Історія Карла XII» (1731), «Філософські листи» (1733), «Доба Людовіка XIV» (1751), «Історія Росії за царя Петра Великого» (1759—1763), «Республіканські ідеї» (1765); літературні — трагедії «Брут» (1731), «Заїра» (1732), «Смерть Цезаря» (1735), «Магомет» (1741), поеми «Ліга» (1723), «Орлеанська діва» (1735, надрук. 1755), філософсько-сатиричні повісті «Задіг, або Доля» (1748), «Мікромегас» (1752), «Кандід, або Оптимізм» (1759), «Вавилонська царівна» (1768). В окремих працях («Історія Карла XII», «Історія Росії за царя Петра Великого» та ін.) звертався до української теми. Ряд творів Вольтера перекладено українською мовою.

bigmir)net TOP 100