Географія політична

Географія політична — суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію політичного життя (кордони, політико-територіальний поділ і т. ін.), територія сполучення політичних сил, вплив географічного фактора на політику та політичні інституції.

Дискусію про географічний фактор у політиці започаткували ще Платон і Арістотель. Ш.-Л. Монтеск’є, А. Р. Ж. Тюрго, К. Ріттер, Ж. Є. Ренан та ін. вчені наголошували на впливові географічного середовища на політичне життя, форму державного правління. Засновниками сучасної географії політичної були Ф. Ратцель у Німеччині та X. Макіндер у Великій Британії. Останній описував світову роль Росії через контроль над т. зв. серцевиною суші («Хартленд») — зоною степу і пустелі усередині Євразії, оточеною з півночі велетенським лісним масивом. Ця природна твердиня, на його думку, неприступна перед морською і торговельною могутністю Британії й Заходу в цілому. Ф. Ратцель уподібнював державу живій істоті, життя якої обумовлено географічним середовищем в межах території, яку вона займає. Для опису держави як окремого організму, який прагне до розширення зони свого «мешкання» і своєї діяльності, шведський вчений Р. Челлен запропонував термін «геополітика». Після Першої світової війни К. Хаусхофер створив у Німеччині школу геополітики, яка займалась обгрунтуванням територіальних претензій фашистської Німеччини. Таким чином, поняття геополітики і політичної георафії були скомпрометовані.

Глобалізація політичного процесу, боротьба супердержав за світову гегемонію, численні регіональні конфлікти, пов’язані головним чином з територіальними претензіями, розпад імперій і поява нових держав зумовили зростання інтересу до проблем географії політичної. До кола її питань включаються процеси формування державних територій, адміністративно-територіальних одиниць, міграційні та електоральні процеси. Хоча країна залишається основним рівнем політико-географічного аналізу, географія політична все більше уваги приділяє локальним та глобальним проблемам. Відповідно до цього відбувається диференціація політико-географічного знання, формуються напрямки політико-географічних досліджень: політико-географічне країнознавство, електоральна географія, регіональна географія політична, політична карта світу, географія політична світового океану тощо. Одночасно географія політична набуває все більш практичного значення, її рекомендації враховуються при розробці зовнішньостратегічних концепцій, демаркації державних кордонів, регулюванні міграційних процесів, формуванні виборчих округів, ухваленні рішень при розподілі державних асигнувань на освоєння територій і т. ін. В Україні проблеми географії політичної набули особливої актуальності після здобуття нею незалежності. Використання методологічного арсеналу географії політичної покликане сприяти подоланню соціально-економічних прорахунків, що були допущені при прийнятті відповідальних політичних рішень.

Див. також Геополітика, Простір політичний, Простір соціальний.