Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Граб’янка Григорій Іванович

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Граб’янка Григорій Іванович (pp. нар. та смерті невідомі) — український літописець, мислитель. Займав посади гадяцького полкового осавула, обозного, судді, полковника. Був одним з подавачів т. зв. Коломацьких чолобитних 1723 р. Петру І, за що був ув’язнений. 1725 р. повернувся в Україну. Літопис Граб’янки («Дійствія презільной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана Запорожского, с поляки... Року 1710») — пам’ятка української історичної та політико-правової думки 18 ст. Складений 1710 р. Це прозовий твір з літописними елементами. Викладає події до листопада 1708 р. У 18 ст. — найпопулярніший в Україні твір історичної тематики. Оригінал літопису не зберігся. Відомий у понад 50 списках. Здебільшого входив до рукописних збірників разом із документами українського та зарубіжного походження (переважно — документами про відносини Війська Запорозького з Російською державою та міжнародними договорами). Вперше опублікований 1793 р.

В літописі Граб’янка виступає як прихильник необмеженої монархії. Монарх є намісником Бога на землі. У поглядах на роль монарха у державі автору притаманний антропологізм. З іншого боку, автор визнає невідчужуваність і безумовну цінність прав (власне, станових прав) підданих. На його погляд, успішність державного будівництва залежить від справедливості, правових основ відносин монарха з підданими. Іншим суб’єктом у відносинах із монархом виступають «землі» — територіальні міжстанові корпорації. «Земля» зберігає незмінними свої права навіть у випадку завоювання. У випадку порушення монархом прав «земель» останні можуть виявляти різні форми протесту, зокрема й збройний опір центр, владі, та присягти разом із своєю «землею» іншому монархові. Відповідь монарха у таких випадках повинна мати насамперед правовий характер і ставити за мету відновлення справедливості. Посередниками у таких конфліктах можуть виступати інші монархи. Міжнародна політика здійснюється монархами, а союзи між монархом та підданими іншого монарха є протизаконними. Монарх абстрагований від етнічної, національної та станової приналежності, здійснює правосуддя й розв’язує конфлікти між підданими, виходячи суто із справедливості. Граб’янка неодноразово виступає проти проявів превалювання станової демократії у Речі Посполитій над владою короля, вважаючи, що такий стан справ у державному управлінні сприяє розвитку анархічних тенденцій та проявів насильства, порушенню прав громадян, недотриманню міжнародних договорів. Влада монарха, що є інструментом виконання божественної волі, має, за літописом, радше не обмежуватись, а коригуватися згідно з порадами органів станового представництва. Граб’янка розвиває популярну в українському суспільстві 17-18 ст. категорію «вільний народ». Згідно з автором, це народ, що виробив власні державні структури, зокрема власну систему адміністрації, збереження якої залишається його привілеєм і не має підлягати скасуванню чи зміні з боку монарха, навіть у результаті збройного підкорення цього народу. Такі принципи взаємовідносин фіксуються у привілеях монарха. Порушення таких принципів з боку монарха є достатнім для відмови народу (під народом, у даному випадку, слід розуміти територіальну міжстанову корпорацію) від покори монарху. Найбільшою загрозою державотворенню автор вважає зовнішні та громадянські війни. У питаннях українського державотворення Граб’янка займає виразну автономістичну позицію. Він засуджує незалежницькі прагнення гетьманів, вважаючи їх проявами гордині, кару за що Бог накладає на Військо Запорозьке. З іншого боку, він засуджує спроби держав (Речі Посполитої та Російської держави) обмежити українську автономію. Права українців як «вільного народу», за літописом, полягають у повній автономії у формах, утворенні та діяльності адміністрації на чолі з гетьманом, який підпорядковується безпосередньо монарху. Гетьман, що обирається радою старшин, набуває законної влади лише після його затвердження монархом. Автор засуджує форми прямої демократії у Війську Запорозькому, що, на його думку, призводять до анархії та насильства, скептично оцінює здатність мас приймати політичні рішення. Він — прихильник фактично необмеженої влади гетьмана й перетворення цієї посади на спадкову. Автор загалом негативно оцінює роль Запорозької Січі в українському державотворенні після 1648 р.

Територію українського державотворення 17—18 ст. Граб’янка обмежує Середньою Наддніпрянщиною — відповідно до Зборівського договору 1649 р. та меж поширення козацького адміністративного устрою. Для нього українське державотворення засноване насамперед не на етнічному та релігійному, а на суспільному самовизначенні. Граб’янка звертає увагу на міграції українського населення та зміни його етнічного ареалу, але не висловлює ідеї етнічної соборності. Загалом позитивно автор оцінює Андрусівське перемир’я 1667 р. та «Вічний мир» 1686 р. як такі, що сприяли припиненню громадянської війни і спрямуванню Речі Посполитої, Російської держави та українського козацтва на боротьбу проти мусульманських сусідів.

Серед геополітичних ідей Граб’янки найбільш виокремлена ідея єднання християнських держав проти мусульманської загрози. На думку автора, стратегією Кримського ханства було зіткнення та послаблення християнських держав з метою повного або часткового відновлення Золотої Орди. Саме у боротьбі проти ісламу Граб’янка вбачає головну зовнішньополітичну ідею козацтва. Головними причинами переходу українців у російське підданство автор називає релігійні утиски та неможливість розв’язання соціальної проблеми (визнання прав козацького стану за масами покозачених) у Речі Посполитій.

Літопис Граб’янки викладає нову для свого часу історико-політичну теорію українського хозаризму, що спрямована на обґрунтування етнічної окремішності українців, стародавності козацтва та його державності. Головна мета теорії — доведення права українців на збереження автономного суспільно-політичного устрою у Російській державі.

Літопис Граб’янки став основою пізніших пам’яток української історичної та політико-правової думки (зокрема, «Розмови Великоросії з Малоросією...» С. Дівовича 1762 p., «Героїчних віршів» Іоанна 1784 p., «Історії Русів» та ін.), а також творів французьких і німецьких авторів, присвячених Україні, справив значний вплив на розвиток української історіографії 19 ст.

bigmir)net TOP 100