Реклама на сайте Связаться с нами
Словник з політології

Громадська думка

На главную
Словник з політології
Політологія. Юрій М. Ф.

Громадська думка — один з проявів масової суспільно-політичної свідомості, що відображає ставлення народу чи певної його частини до влади; сукупна, надособистісна позиція, точка зору певної, структурно означеної спільноти людей на конкретні події, проблеми, рішення державних, політичних, громадських інституцій. Підвищена увага до громадської думки є надійним свідченням розвитку демократичних традицій у суспільстві. У будь-якій сучасній політичній системі існує безсумнівна незаперечна центральна аксіома, на яку система спирається. У демократичній системі такою аксіомою є суверенітет громадської думки. За сучасних умов громадська думка — це також і технологічний принцип політичного процесу, і важіль практичної політики, і умова її соціальної конструктивності.

У теоретичному плані громадська думка є похідною від ідеї народного суверенітету. Французькі предтечі революції 1789 р., американські республіканці 18 ст., по суті, говорили про громадську думку, коли стверджували, що політичне суспільство повинне спиратися на згоду підлеглих. Загалом уявлення щодо природи, сутності громадської думки до Першої світової війни розвивались в основному на основі класичної конституційної теорії. Найзагальніший і всебічний аналіз проблем громадської думки в межах традиційної політичної науки здійснив A. Л. Лоуелл у праці «Громадська думка і народний уряд» (1913). Він вважав, що громадська думка є аспектом домінуючого клімату чи базисною структурою поглядів, в цілому прийнятих даною спільнотою. Думка може бути визначена як громадська тоді, коли її впровадження сприймається меншістю, незважаючи на незгоду останньої з нею. Така добровільна, хоч і неохоча, згода є ознакою народності уряду, який може існувати лише тоді, коли люди в основному погоджуються з його цілями й методами і не погоджуються з конкретних питань. Тільки за цих умов меншість може прийняти управління більшості, знаючи, що консенсус із фундаментальних питань є непохитним, бо саме він забезпечує їй виживання. За інших умов домінування більшості трансформується в тиранію. Звідси А. Л. Лоуелл вважав, що в суспільстві, де існують гострі розбіжності думок із життєво важливих проблем, не може бути ні громадської думки, ні народного уряду. Тому демократія має працювати в рамках розумних обмежень щодо законодавчих новацій. Лоуелл не вважав громадську думку еквівалентом волі більшості й різко негативно ставився до всіх теорій, що пов’язували розвиток суспільства з конфліктом — класовим, расовим чи економічним. Американський політолог У. Ліппман у праці «Громадська думка» (1922) характеризував її як комплекс уявних образів і стереотипів, у межах яких люди діють у групах, маючи на увазі те, що вона становить не моральну оцінку фактів, а радше моралізовану й закодовану версію фактів. Громадська думка може виконувати в сучасних умовах такі функції: експресивну, контрольну, консультативну, директивну. Схвалюючи на основі певних моральних принципів і критеріїв одні вчинки і засуджуючи інші, громадська думка може бути моністичною, одноголосною або плюралістичною, яка складається з багатьох розбіжних точок зору. Процеси формування і функціонування громадської думки можуть бути стихійними, не залежними від діяльності тих чи тих соціальних інститутів, але найчастіше вони похідні від діяльності різних державних установ, політичних організацій, засобів масової інформації та ін. У своєму розвитку громадська думка накопичує певні форми, засоби й інструменти функціонування, участі в суспільно-політичних процесах, ознаки чинника демократичного суспільства, поступово інституюється і стає феноменом, атрибутом усього суспільства і держави. Це означає, що вона стає одним із структурних інститутів політичної системи держави і суспільства, набуває значних можливостей впливу на хід усіх суспільних і політичних подій. За сучасних умов інститут громадської думки є постійним фактором діяльності парламенту, президента, уряду, різного роду політичних партій, рухів, громадських організацій.

Як суспільно-політичний інститут громадська думка означає не лише визначення прав, висування ініціатив, обговорення й оцінку політичних дій, рішень, а й прийняття чи відкладення урядових рішень. Маючи на увазі значення громадської думки як інституту у функціонуванні політичних систем, можна твердити, що її інституціалізація певною мірою поглиблює і розширює демократію, оскільки сутність сучасної демократії полягає не тільки в тому, яка частина населення причетна до влади або бере участь у формуванні політичних рішень, а й у тому, як влада взаємодіє з усім населенням, яку роль відіграє населення у формуванні влади і у вирішенні її долі. Звідси й демократичність країни залежить не від того, яка частина населення реально бере участь у формуванні громадської думки, а від того, які взаємовідносини існують всередині політично активної частини населення і яке її ставлення до решти людей. Вплив же виборців виявляється в тому, що завдяки їм у періоди між виборами має значення думка всього народу, всієї т. зв. політично пасивної маси. Якщо такий вплив існує, то це є свідченням того, що громадська думка стала дієвим, постійно функціонуючим елементом політичної системи. Слід, однак, мати на увазі й те, що громадська думка несе в собі й певні суперечності, що виражаються в можливості «робити» її на замовлення.

У демократично розвиненому суспільстві громадська думка набуває значення потужного важеля політичного балансу, стану досягнення політичної рівноваги. Крім того, вона стає відображенням кристалізованого морального почуття спільноти, а в багатьох ситуаціях є джерелом, носієм, а іноді й засобом збереження морального почуття як окремих спільнот, так і суспільства в цілому. І, можливо, колись демократія дійде такого стану, що пануватиме формула «громадська думка як сутність політичної системи», або «громадська думка як сутність влади». А до того часу їй треба пройти попередні щаблі, побути чинником, умовою, засобом, інструментом, джерелом, критерієм влади. Який це складний, довгий і важкий шлях, свідчить стан демократії в пострадянських державах, де народ ще не є творцем влади, оскільки жодна з партій не є творінням народу.

Див. також Громадський контроль, Засоби масової інформації.

bigmir)net TOP 100